Справа № 11-445,2006 року Головуючий в 1-й інстанції Блонський В.К.
Категорія: ст.ст. 187ч. 2,357 ч.З КК України Доповідач Ващенко С.Є.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Кульбаби В.М.
суддів Ващенко С.Є., Лінника П.О.
з участю прокурора Крохмалю Л.Б.
захисника ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Старокостянтинівського районного суду від 04 травня 2006 року.
Цим вироком ОСОБА_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, неодруженого, проживаючого у фактичних шлюбних відносинах, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не судимого;
ОСОБА_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_2, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, працюючого ІНФОРМАЦІЯ_2, неодруженого, проживаючого у фактичних шлюбних відносинах, на утриманні троє неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
засуджено:
· за ст. 187 ч.2 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна кожного,
· за ст. 357 ч.З КК України до 1 року обмеження волі кожного.
За сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання засудженим у вигляді позбавлення волі терміном на 5 років без конфіскації майна кожному.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочин, а на підставі ст.76 КК України на них покладено такі обов'язки:
· не виїжджати за межі України на постійне проживання беж дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
· повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід щодо засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання і звільнено їх з-під варти в залі судових засідань.
В задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 до засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 81 КПК України.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засуджено за те, що вони , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою близько 21-ї години ЗО грудня 2005 року поблизу магазину ІНФОРМАЦІЯ_3, з метою заволодіння майном ОСОБА_4 вчинили на нього напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, і, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи в області кутка справа без зміщення відламків, заволоділи його майном на загальну суму 905 грн.
Крім того, засудженні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в той же день за таких же обставин незаконно заволоділи важливими особистими документами потерпілого ОСОБА_4, а саме: посвідченням прапорщика №НОМЕР_1, та студентським квитком №НОМЕР_2.
Прокурор в апеляції просить вирок Старокостянтинівського районного суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити засудженим покарання: за ст. 187 ч.2 КК України - по 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.З ст.357 КК України - по 3 роки обмеження волі, а за сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України - по 7 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна кожному. В обґрунтування апеляції посилається на те, що судом при призначенні покарання не враховано спосіб вчинення злочину та його наслідки, а також те, що підсудні вчинили тяжкий злочин, перебуваючи у стані сп'яніння. Вважає, що призначене їм покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особам засуджених. На його думку, у суду не було підстав для застосування до них ст. 75 КК України і звільнення їх від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши суддю - доповідача, міркування прокурора на підтримку апеляції з посиланням на зазначені у ній доводи, пояснення засуджених, які вважають вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про винність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_4 за вказаних у вироку обставин відповідає матеріалам кримінальної справи, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах і сторонами не оспорюється.
Твердження прокурора, що суд при призначенні покарання не врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили тяжкий злочин, перебуваючи в стані сп'яніння, спосіб вчинення злочину та його наслідки, а наявні у справі пом'якшуючі покарання обставини могли бути прийняті до уваги судом лише при призначенні покарання в межах санкції статті не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.
Відповідно до ст..65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання підсудним суд дотримався вимог цієї статті, в тому числі врахував як тяжкість вчиненого злочину, так і вчинення його у стані алкогольного сп'яніння, визнавши цю обставину такою, що обтяжує покарання.
Що стосується способу та наслідків злочину, то вони вплинули на кваліфікацію дій винних і згідно з ч. 4 ст. 67 КК України при призначені покарання додатково враховуватися не повинні.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
А згідно із ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні покарання місцевий суд правильно визнав пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття підсудних, наявність у них на утриманні неповнолітніх дітей та добровільне відшкодування потерпілому завданого збитку.
При цьому суд також врахував, але не визнав пом'якшуючими обставинами, позицію потерпілого, який вважав можливим виправлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без відбування покарання, та те, що підсудні вперше злочин вчинили. Колегія судців вважає, що ці обставини, на підставі ч.2 ст. 66 КК України, також слід визнати такими, що пом'якшують покарання.
За наявності декількох вказаних обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням осіб винних, які позитивно характеризуються, місцевий суд обґрунтовано призначив їм покарання за ст. 187 ч. 2 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції цього закону, і визнав можливим їх виправлення без відбування покарання з випробуванням.
Тяжкість вчиненого злочину не може бути перешкодою до звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, оскільки таких обмежень у ст.. 75 КК України не передбачено.
З огляду на викладене, колегія судців вважає, що призначене Новачукам Віталію та Анатолію покарання є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, і підстав для скасування вироку не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Вирок Старокостянтинівського районного суду від 04 травня 2006 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.