АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА іменем України
18 липня 2006 року. м. Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі головуючого судді Расевича С.І., суддів Русинчука М.М. та Здрилюк О.І. при секретарі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні частиною житлового будинку за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1;
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; представник відповідачів - ОСОБА_5.
Колегія суддів
встановила:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2006 року позов задоволено повністю.
Постановлено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з належної на праві власності ОСОБА_1 частини житлового будинку в АДРЕСА_1, яка складається з приміщень 2-1; 2-2, тамбуру V; комори 1-5, кімнати 1-6; кімнати 1-7; ванни 1-4; підвалу IV у раніше займане жиле приміщення. Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА1 користуванні належній їй на праві власності частини житлового будинку, що у АДРЕСА_1 та вселити її у вказане жиле приміщення.
Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 в проведенні робіт по замуруванню дверей між кімнатами 1-7 і 1-8; приміщеннями 1-9 та 1-6; 1-3 та 1-4, між приміщеннями 2-2 і 1-1 у вищевказаному будинку згідно поверхового плану. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, покликаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2006 року в частині задоволення позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2 та постановити нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову в цій частині. Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. ОСОБА_2 першої інстанції встановлено, що згідно договору від 18 травня 2005 року, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 49/100 частин житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований у АДРЕСА_1, а саме: приміщення 2-1 площею 15,4 м , приміщення 2-2
Справа № 22-Ц-637/06 Головуючий в 1 інстанції Івасюта Л.В.
Категорія 28 Доповідач Расевич С.І.
площею 8,2 м2, тамбур V 1,1 м2, комора 1-5 площею 7,7 м2; кімната 1-6 площею 8,9 м2, кімната 1-7 площею 16,1 м2, ванна 1-4 площею 3,8 м2, підвал IV площею 6,2 м2, 1/2 частин огорожі 1-2.
Зазначене майно було зареєстровано за ОСОБА_6 в реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 квітня 2005 року.Позивач ОСОБА_1 відповідно до вищевказаного договору дарування зареєструвала право власності на частину житлового будинки 17 червня 2005 року за реєстраційним номером НОМЕР_1. Відповідач ОСОБА_2 є власником 51/100 частини вказаного житлового будинку і їй належить: веранда VI 1 площею 4,1 м2, коридор 1-3 площею 7,2 м2, кухня 1-9 площею 8,3 м2, кімната 1-8 площею 14,2 м2, підвал площею 2,4 м2; тамбур площею 2,9 м2, підвал 3 площею 8,8 м2, кухня 1,1 площею 7,1 м2, нежиле приміщення 1-2 площею 13,2 м2, сарай Б, сарай 1-1, сходи, вбиральня.
Відповідачі проживають у спірному житловому будинку, в тому числі в тій його частині, яка належить на праві власності позивачу, яка в зв'язку з цим не має можливості вселитися та користуватися належною їй частиною будинку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позивач не надав суду доказів, порушення з її боку прав ОСОБА_1, як власника частини житлового будинку, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов стосовно неї.
Відповідно до ст. 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що в належній їй частині будинку знаходяться речі відповідачів і тому вона не має можливості належним чином користуватися своєю власністю (а.с. 94). Вказане твердження позивача підтверджується поясненнями відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та не оспорювалися і не спростовувалося відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні, а тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, про порушення ОСОБА_2 прав позивача.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду від 9 грудня 1988 року було затверджено мирову угоду міжОСОБА_6, ОСОБА_7 з одного боку та ОСОБА_2 (а.с. 88-89).В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначає, що вказане рішення від 09.12.88 р. не відповідає умовам мирової угоди, і тому суд першої інстанції при постано-вленні рішення не мав права ним керуватися. Проте, як вбачається з матеріалів справи, зазначене рішення суду ухвалою Верховного Суду України від 4 листопада 2002 року залишено без змін, а тому посилання апелянта в цій частині, на думку колегії суддів, є безпідставними і не ґрунтуються на законі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в порушення норм процесуального права взяв до уваги висновок технічної експертизи від 22 вересня 1986 року не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення, оскільки вказаний висновок ОСОБА_2 не оспорювався, клопотання про проведення повторної експертизи нею в ході судового розгляду не заявлялося.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених у рішенні. Таким чином, колегія судців вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів -
ухвалити:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення
Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2006 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.