Справа №1426                                                              Головуючий у 1 інстанції Дудар І.О.

Категорія 21                                                                         Доповідач Лук'янова С.В.

УХВАЛА

 Іменем України

15 лютого 2007 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Круглікової К.С. суддів Лук'янової СВ., Прокопчук Л.М.

при секретарі Ставріновій Ю.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 21 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Калінінського районного суду міста Горлівки від 21 грудня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що це рішення суперечить законодавству. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди, але суд не врахував це при ухваленні рішення. Винним у професійному захворюванні позивача є підприємство, яке у відповідності до Закону України „Про охорону праці" не забезпечило небезпечні умови праці позивачу; тому у даному випадку необхідно застосовувати норми вказаного закону, ст..237-1 КЗпП України. Вина відділенні Фонду у спричиненні позивачу шкоди відсутня. Відділення Фонду нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу, яке компенсує і моральні страждання позивача. Без обмеження відділення Фонду відшкодовує витрати на лікування і втрачений позивачем заробіток. Довідка МСЕК про стійку втрату позивачем професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову. Суд неправильно оцінив глибину фізичних і душевних страждань позивача, не врахована залишкова працездатність позивача. Позивачем порушені строки позовної давності. Таким чином, суд безпідставно стягнув на користь позивача суму у   відшкодування моральної шкоди (а.с.48-49).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Рішенням Калінінського районного суду міста Горлівки від 21 грудня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 12 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач працював на шахті ім. Гайового з 1 січня 1976 року по 8 жовтня 2005 року і був звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України. 26 вересня 2005 року позивачу вперше МСЕК встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% безстроково через професійне захворювання: хронічний радикуліт, а також визнано інвалідом 3 групи. З приводу захворювання позивач неодноразово перебував на лікуванні. Професійним захворюванням позивачу спричинена моральна шкода. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати працездатності, характер обмежень в життєдіяльності позивача, неможливість працювати (а.с.44-46).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 26 вересня 2005 року у розмірі 40% у зв'язку із професійним захворюванням хронічна вертеброгенна криже-кресцова радікулопатія (а.с.9), факт якого також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 7 вересня 2005 року (а.с.18). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати Закон України „Про охорону праці" і ст.237-1 КЗпП України, не заслуговує на увагу .

Апеляційний суд не приймає довід представника відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 40%, що 26 вересня 2005 року встановлено МСЕК вперше у зв'язку з професійним захворюванням хронічна вертеброгенна криже-кресцова радікулопатія. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.3-8), акт про розслідування професійного захворювання від 7 вересня 2005 року (а.с. 18), виписки із історії хвороби позивача (а.с.12-17), довідка МСЕК від 29 вересня 2005 року (а.с.9), висновок ЛЕК від 26 серпня 2005 року (а.с.19), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 26 вересня 2005 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності безстроково. Довід апеляційної скарги і пояснень представника відповідача в судовому засіданні апеляційного суду про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів. Сукупністю наданих позивачем і досліджених судом доказів спростовується і висновок обласної травматологічної МСЕК від 19 травня 2006 року (а.с.36).

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 26 вересня 2005 року.

Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, відшкодування витрат на лікування, втраченого заробітку не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата зазначених сум і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.3 ЦК України в редакції 2003 року).

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати працездатності, характер обмежень в життєдіяльності позивача, неможливість працювати. Позивач є чоловіком працездатного віку, який втратив професійну працездатність у розмірі 40% безстроково. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 12 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки відхилити.

Рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 21 грудня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.