Справа №12037 Головуючий у 1 інстанції Добнєв С.С.
Категорія 21 Доповідач Лук'янова С.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
15 лютого 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Круглікової К.С. суддів Лук'янової СВ., Олєйникової Л.С.
при секретарі Ставріновій Ю.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 17 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
У січні 2004 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позову позивач вказав, що 28 жовтня 2003 року на перехресту вулиці Артема і провулку Андреева в місті Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода. Він рухався на автомобілі ДЕО- Нексія державний номер НОМЕР_1. На перехресті зазначених вулиць він зупинився на сигнал світлофору, який забороняв рух. В цей час з правої сторони провулку Андреева на великій швидкості виїхав автомобіль ВАЗ-2101 державний номер НОМЕР_2 під керування неповнолітнього ОСОБА_1; останній не справився з керуванням, врізався у належний йому автомобіль і зник з місця події. Внаслідок ДТП зазначеному автомобілю, яким він володіє і користується на підставі генеральної довіреності, спричинені технічні пошкодження; вартість ремонту автомобіля складає 3630 грн. 39 коп. Йому також спричинена моральна шкода, оскільки автомобіль був його джерелом доходів. Через технічне пошкодження автомобіля він був позбавлений можливості здійснювати покладені на нього обов'язки, порушився нормальний ритм робочого дня, зіпсувалися відносини з людьми, з якими він вів справи; йому довелося нести значні матеріальні збитки. Внаслідок ДТП йому були спричинені тілесні ушкодження, у зв'язку з якими довгий час, а саме з 30 жовтня по 22 листопада 2003 року, він знаходився на лікуванні в стаціонарному відділенні нейрохірургії ДОКТМО. До теперішнього часу він знаходиться у стані стресу і вимушений приймати заспокійливі препарати і препарати від головного болю. Тому він просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 3630 грн. 39 коп., моральної шкоди - 5 тисяч гривень, судові витрати - 44 грн. 80 коп., витрати за проведення автотоварознавчої експертизи - 180 грн., а всього 8855 грн. 19 коп. (а.с.3-4 т.1).
Ухвалою Куйбишевського районного суду міста Донецька від 8 липня 2004 року до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог залучено ОСОБА_4 (а.с.61 т.1).
Ухвалою Куйбишевського районного суду міста Донецька від4 жовтня 2005 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_1, який керував транспортним засобом - учасником ДТП і досяг повноліття (а.с.191 т.1).
Рішенням Куйбишевського районного суду міста Донецька від 17 листопада 2006 року зазначений позов задоволено частково і з відповідача ОСОБА_1 стягнуто:
на користь позивача: у відшкодування матеріальної шкоди 3455,02 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження - 180 грн., витрати на проведення судової автотехнічної експертизи - 180 грн.; у відшкодування моральної шкоди - 5 тисяч гривень; держмито - 44,8 грн., а всього 8859,82 грн.; на користь Донецького НДІСЕ витрати за проведення судової авто товарознавчої експертизи - 440 грн.; на користь держави державне мито - 14 грн. 70 коп.
Цим рішенням встановлено, що автомобіль ДЕО- Нексія державний номер НОМЕР_1 (далі ДЕО) належить на праві власності третій особі ОСОБА_4; автомобіль ВАЗ-2101 державний номер НОМЕР_2 (далі ВАЗ) на праві власності належить відповідачу ОСОБА_3 28 жовтня 2003 року на перехресті вулиці Артема і провулку Андреева в місті Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ДЕО, яким на підставі доручення керував позивач, і автомобіля ВАЗ, яким без законних на те підстав керував відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що на час розгляду справи досяг повноліття. Відповідач ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ взяв і розпоряджався ним без дозволу власника автомобіля - відповідача ОСОБА_3 Відповідачем ОСОБА_1 були порушені вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху, а саме, він не застосував такий режим керування, щоб швидкість руху автомобіля дозволяла постійно контролювати рух автомобіля в межах обраної смуги руху; це порушення призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого автомобілі одержали механічні пошкодження, позивач отримав тілесні ушкодження. Зазначені порушення відповідачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху знаходяться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, тому з вини саме цього відповідача позивачу спричинена матеріальна і моральна шкода. Внаслідок ДТП позивачу спричинені струс головного мозку, набряк м'яких тканин тім'яної області, що відносяться за ступенем тяжкості до легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я. Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ДЕО складає 3455,03 грн. Суд прийшов до висновку, що внаслідок ДТП, скоєного відповідачем ОСОБА_1, позивачу спричинені моральні і фізичні страждання. З урахуванням характеру цих страждань (пошкоджений автомобіль позивач використовував для задоволення соціальних потреб родини) порушився звичний спосіб життя позивача; суд врахував тяжкість заподіяних позивачу тілесних ушкоджень, тривалість його лікування (а.с.97-98 т.2).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 17 листопада 2006 року і зменшення стягнутої з нього на користь позивача суми 8850,82 грн. на 5 тисяч гривень, тобто на суму стягнуту з нього на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, оскільки рішення суду не відповідає вимогам законодавства. Стягуючи з нього суму у відшкодування моральної шкоди, суд не врахував, що ДТП мала місце 28 жовтня 2003 року, а до лікарні позивач звернувся лише 30 жовтня 2003 року. В період з 28 по 30 жовтня 2003 року він і його батько спілкувалися з позивачем і в останнього не було ознак розладу здоров'я. Тільки після того, як вони відмовилися платити визначену позивачем суму у відшкодування шкоди, позивач став погрожувати зверненням до лікарні і пред'явленням позову про відшкодування моральної шкоди, що у наступному і зробив. Суд не встановив де саме позивач отримав тілесні ушкодження через два дні після ДТП. Під час зіткнення автомобіль позивача не рухався; він своїм автомобілем лише зачепив крило автомобіля позивача. Він вважає, що за таких обставин позивач не міг постраждати. В судовому засіданні позивач не зміг назвати номеру палати, де він лікувався, імена осіб, що знаходилися з ним в одній палаті. Згідно висновку експертизи тривалість знаходження позивача в лікарні обумовлена скаргами позивача на погане самопочуття. Викликає сумніви і виданий позивачу листок непрацездатності. Стягнувши з нього 8859,82 грн., суд поставив його в тяжкий матеріальний стан: йому 19 років; він працює на шахті ім. Засядько, його заробітна плата складає 500 грн.; інших доходів і будь-якого майна у власності він не має (а.с.103-104 т.2).
В апеляційному суді відповідач ОСОБА_1 просив ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди; відповідач ОСОБА_3 підтримав апелянта; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції; третя особа не з'явилася до суду, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується відповідною розпискою.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 17 листопада 2006 року зміні в частині суми, стягнутої з апелянта на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку в частині права позивача на відшкодування моральної шкоди, спричиненою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки; суд правильно визначив відповідача ОСОБА_1 як належного відповідача у справі.
Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив де саме позивач отримав тілесні ушкодження, не заслуговує на увагу, оскільки згідно ч.2 ст. 10, ч. 1 ст.11, ч.2 ст.60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідачі не надали суду доказів того, що позивач отримав тілесні ушкодженні не під час ДТП 28 жовтня 2003 року, а у інший час і у іншому місці. Крім того, згідно висновку судово-медичної експертизи виявлені у позивача тілесні ушкодження могли виникнути під час ДПТ 28 жовтня 2003 року (а.с.25-28 т.1).
Відповідно ч.2 ст.440-1 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами (тобто 28 жовтня 2003 року), розмір відшкодування матеріальної шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка спричинила шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Спричинення позивачу внаслідок ДТП, яка мала місце 28 жовтня 2003 року, пошкодження автомобіля, тілесних ушкоджень, викликало фізичний біль і страждання позивача, порушило звичний спосіб його життя і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, стягнута рішення суду від 17 листопада 2006 року на користь позивача сума у відшкодування моральної шкоди є надмірною. Враховуючи конкретні обставини справи і керуючись при визначенні суми компенсації у відшкодування позивачу моральної шкоди принципом справедливості, як того вимагає ст..41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню дві тисячі гривень.
Згідно п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції. Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині відшкодуванню позивачу моральної шкоди. В іншій частині рішення суду від 17 листопада 2006 року підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, 313, 316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 17 листопада 2006 року змінити в частині суми, стягнутої на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди, і стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди дві тисячі гривень;
в іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.