Справа №1591                                                                 Головуючий у 1 інстанції Тарасенко С.Б.

Категорія 21                                                                     Доповідач Лук'янова С.В.

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2007 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Круглікової К.С. суддів Лук'янової СВ., Прокопчук Л.М.

при секретарі Ставріновій Ю.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 1 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 1 листопада 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи і добутим у справі доказам по встановленню заподіяння моральної шкоди і ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обгрунтування позову. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Суд не врахував вимоги ст..233 КЗпП України, згідно яким строк позовної давності у разі заподіяння працівнику моральної шкоди внаслідок небезпечних і шкідливих умов праці становить три місяці; суд прийняв до розгляду позовні вимоги, за якими сплив строк позовної давності, а питання про його поновлення позивачем не порушувалося. У відповідності до вимог ст..237-1 КЗпП України належним відповідачем по справі про відшкодування моральної шкоди повинен бути власник підприємства, на якому позивач отримав ушкодження здоров'я. Позивач не надав належних доказів в обґрунтування свого позову. Судом дана невірна оцінка доказам, а також оцінка глибині фізичних та душевних страждань   позивача  у   зв'язку  з   ушкодженням   здоров'я,   не   врахована  залишкова працездатність позивача (а.с.60-61).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 1 листопада 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 12 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач працював на підприємствах вугільної промисловості на різних підземних роботах. 26 липня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 40% через професійне захворювання. Позивач відчував і продовжує відчувати моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, оскільки втратив професійну працездатність на 40% і на тривалий час позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на працю, тривалий час відчуває фізичні страждання у зв'язку з чим вимушений проходити обстеження в медичних закладах і лікування. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер порушення, глибину душевних і фізичних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості (а.с.55-57).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням: вібраційна хвороба позивачу вперше МСЕК була встановлена 26 липня 2004 року розмірі 40% (а.с.44), а 25 липня 2005 року у розмірі 40% безстроково (а.с.43). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який діяв на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 40%. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.6-16), висновок ЛЕК від 9 березня 2004 року (а.с. 19) і від 2 листопада 2005 року (а.с. 18), акт розслідування професійного захворювання від 24 березня 2004 року (а.с.22), довідка МСЕК від 26 липня 2004 року (а.с.44) і від 25 липня 2005 року (а.с.23-24, 43), виписки із історії хвороби (а.с.25-28), пояснення представника відповідача, який не оспорював ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 26 липня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності, а 25 липня 2005 року у такому ж розмірі безстроково. Вказані обставини спростовують довід апеляційної скарги про відсутність належних доказів в обґрунтування позову.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 26 липня 2004 року.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу при виконанні трудових обов'язків. Згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер порушення, глибину душевних і фізичних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 12 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції, є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 1 листопада 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.