печерський районний суд міста києва

Справа № 2-223/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2010 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Гримич М.К. при секретарі - Бульбі Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та перевід прав і обов`язків покупця,

ВСТАНОВИВ:

Представник в інтересах позивача ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. 13.03.2006 року та зареєстрований в реєстрі за №549, посилаючись на те, що зазначена угода укладена внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та просив визнати його недійсним на підставі ст.. 232 К України .

Під час розгляду справи по суті, представник позивача ОСОБА_5 , доповнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. від 13.03.2006 року та зареєстрований в реєстрі за №549 , а також перевести на ОСОБА_6 права та обов`язки покупця 1/2 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в обсязі, що належить ОСОБА_3 відповідно до умов договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2006 року, застосувавши правові наслідки, що передбачені ст.ст. 232, 362 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_3 „ яка також представляла інтереси відповідача ОСОБА_2 , з`явившись у судове засідання, посилаючись на те, що ОСОБА_4 діяла в рамках виданого їй доручення від 15.03.2003 року та в інтересах довірителя ОСОБА_6 , угода по продажу квартири була узгоджена з ОСОБА_6 , подача позову спрямована на позбавлення права власності неповнолітньої дочки позивач та відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_8 права власності на це майно. Вищезазначене доручення не було скасоване у встановленому законом порядку, зміст доручення був зрозумілий позивачеві, який на думку відповідачів розумів російську мову і від перекладача на дату видачі доручення відмовився.

Відповідач ОСОБА_4 , з`явившись у судове засідання, проти позову заперечувала та зазначила, що доручення на спірну квартиру на неї було складено випадково, на пропозицію брокера ОСОБА_9 , яка, як і відповідачка ОСОБА_4 була присутня в нотаріальній конторі при купівлі спірної квартири у 2003 році сторонами по справі і в зв`язку з тим, що останні постійно перебували за кордоном, з метою реєстрації права власності на зазначену квартиру, подальшого оформления договорів оренди через ОСОБА_9 , як брокера ТОВ «Благовіст», вона передала свій паспорт нотаріусу і отримала доручення. Після укладення зазначеного договору позивач та відповідачка ОСОБА_2 разом або окремо приїзджали до Києва з-за кордону, зупинялися у неї, про те, що між ними існують негативні стосунки і розпочато процедуру розірвання шлюбу їй було невідомо, тому коли в березні 2006 року відповідач ОСОБА_2 попросила її приїхати до нотаріуса для оформлення угоди по відчуженню 1/2 частки квартири, що належала позивачу, у неї не виникло сумнівів щодо таких намірів подружжя та кожного з них окремо, тому вона уклала оспорювану угоду. Про відсутність у позивача намірів щодо відчуження належної частки вона дізналася лише в середині 2007 року, після отримання позовної заяви ОСОБА_6 з Печерського районного суду м. Києва.

В наданих до суду письмових поясненнях відповідачка ОСОБА_2 пояснила обставини придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 станом на 15.03.2003 року, а також зазначила про обставини наявності у позивача на дату укладення спірного договору купівлі - продажу від 13.03.2006 року значної суми боргів.

Разом з тим, в наданих поясненнях відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що в наслідок неодноразового пограбування квартири та небажанням ОСОБА_4 брати на себе відповідальність за збереження квартири, єдиним виходом на думку ОСОБА_2 було відчуження квартири на користь її матері ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , з`явившись у судове засідання, проти позову, заперечувала, надала судові документи іноземних держав, з яких вбачається, що позивач має великі борги в Королівстві Нідерланди і з метою уникнення майнові відповідальності в 2000 році виїхав до США. Після народження дитини у 2001 році позивач негативно ставився до відповідачки, допускав по відношенню до неї насильство і у 2002 році вона з дитиною виїхала з США, де позивач за її заявою був заарештований за нанесення їй тілесних ушкоджень. У 2002 році між подружжям на вимогу суду був підписаний контракт, згідно з яким позивач був зобов`язаний придбати квартиру для неповнолітньої дитини в Україні до кінця 2002 року. У 2003 році за гроші позивача у м. Києві була придбана спірна квартира по частині на кожного з подружжя, але на дитину вона так оформлена і не була з причин, повідомити які відповідач в судовому засіданні не змогла. З пояснень відповідачки вбачається, що позивач постійно мав намір оформити спірну квартиру на ім`я матері своєї дружини - ОСОБА_3 для того, щоб вказана

особа доглядала за цим майном до повноліття їх дитини. З 2006 року подружжя проживають окремо, квартиру позивача у Голандії було передано до банку-кредитора за несплату заборгованості, грошові кошти від продажу спірної квартири у розмірі 15000,0 гривень за виключенням дрібних витрат на дитину нею передано позивачу, з 2007 року відповідачка наймає житло у Голандії, позивач проживає постійно у США, у 2009 році позивач вивіз у США їх дочку і проживає з нею окремо від відповідачки .

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 березня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (громадянин Королівства Нідерланди), придбали на підставі договору купівлі-продажу кожен по 1/2 частині квартиру за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1621.

13 березня 2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі доручення виданого ОСОБА_2 та ОСОБА_6 від 15.03.2003 року засвідченого приватним нотаріусом Івановою С.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1623 було укладено договір купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , який засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. та зареєстрований в реєстрі за №549, згідно з яким ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 та родичкою ОСОБА_4 , придбала зазначену квартиру на 15000,0 гривень.

Позивач ОСОБА_6 , явку якого було визнано обов`язковою , з`явившись

у судове засідання пояснив, що на дату видачі доручення від 15.03.2003 року ОСОБА_4 він був громадянином Королівства Нідерланди, українською та російською мовою не володів, а при видачі відповідної довіреності керувався вказівками, які були надані йому ОСОБА_2 щодо необхідності видачі відповідної довіреності для реєстрації в БТІ та інших відповідних органах укладеного договору купівлі - продажу квартири від 15 березня 2003 року, а отже не розумів, що вказана довіреність надає право ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії, в тому числі відчужувати, або іншим чином розпоряджатися вказаною квартирою. Разом з тим, позивач зазначив, що ОСОБА_4 є рідною тіткою ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , яка є покупцем вказаної квартири, є рідною матір`ю ОСОБА_2 , що не заперечується відповідачами по справі, а отже зважаючи на фактичні обставини щодо порушення процедури розірвання шлюбу у США в 2004 році між ним та ОСОБА_2 та умови укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.03.2006 року, позивач вважає, що наявні всі підстави стверджувати про наявність зловмисної домовленості між його довіреною особою - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка здійснена за погодженням з ОСОБА_2 Про зазначені обставини свідчить також і те, що з дати укладення договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2006 року та по дату звернення до суду - ОСОБА_2 не знялася з реєстрації місця проживання за адресою вказаної квартири, що підтверджується довідками експлуатуючої організації КП «Липкижитлосервіс» за №2037 від 17.05.2006 року та за № 447 від 21.04.2009 року, в той час як умовами договору було передбачено такі дії продавців в день його укладення.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог в частині переведення на нього прав і обов`язків покупця ? частини квартири за цим договором зазначив, що не надавав згоди на відчуження належної йому на праві спільної власності 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , відчуження вказаної квартири від його імені представником за дорученням ОСОБА_4 не відповідає його волевиявленню та вчинено з порушеннями вимог закону, оскільки він тривалий час має фінансові проблеми і відчуження зазначеної частки квартири за заниженою майже в тридцять разів ціною не відповідало в жодному випадку його інтересам. На виконання вимог ч. 4 ст. 362 ЦК України, позивачем внесено на депозит суду 1/2 частину договірної вартості квартири за договором купівлі-продажу від 13.03.2006 року, а саме 7500,00 гривень, що підтверджується наданою квитанцією. У судовому засіданні представником позивача ОСОБА_5 на підтвердження обставин справи надано довідку ТОВ «Агентство нерухомості «БЛАГОВІСТ» за вих. №21/АН від 04 лютого 2010 року щодо ринкової вартості житла аналогічного відчуженій квартирі за адресою АДРЕСА_1 на період укладення договору купівлі - продажу від 13.03.2006 року, з якої вбачається, що вартість аналогічної квартири становила від 400000,0 до 506000,0 гривень, а на підтвердження відсутності у позивача намірів »відчужувати спірну квартиру представником позивача надано суду договір оренди квартири за №060104 від 04 січня 2006 року, який укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відповідно до якого квартира за адресою АДРЕСА_1 була передана в оренду строком з 05 травня 2005 року по 05 травня 2007 року, укладення якого в судовому засіданні підтверджено показаннями свідка ОСОБА_9 .

Відповідно до ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З матеріалів справи та пояснень сторін, які відповідно до ч.2 ст.57 ЦПК України є також джерелом доказів, вбачається, що при укладенні 13.03.2006 року договору купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (тітка ОСОБА_2 ), які знаходяться в родинних стосунках існувала зловмисна домовленість щодо відчуження, всупереч дійсного волевиявлення ОСОБА_6 , вказаної квартири на користь ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 за ціною 15000,00 гривень.

Наявність зловмисної домовленості між представником ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та другою стороною - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відсутністі дійсних намірів останньої щодо вчинення правочину в інтересах позивачі підтверджується наступним.

Відповідно до наданих до суду довідок експлуатуючої організації КІ «Липкижитлосервіс» за №2037 від 17.05.2006 року та за № 447 від 21.04.2009 року ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_8 , після дати укладенні договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2006 року, не знялися з реєстрації міст проживання та продовжують перебувати на обліку за адресою знаходження спірна квартири, а саме: АДРЕСА_1 і по сьогоднішній день.

Разом з тим, згідно з наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «Агентстві нерухомості «БЛАГОВІСТ» за вих. №21/АН від 04 лютого 2010 року ринкова вартість житла аналогічного відчуженій квартирі за адресою АДРЕСА_1 на період укладення договору купівлі - продажу від 13.03.2006 року, а саме березень 2006 року, становила 430 000,00 - 505 000,00 гривень.

Зважаючи на надані ОСОБА_2 письмові пояснення від 15.12.09 року та інших доказів щодо наявності у ОСОБА_6 значних за розміром боргів відчуження спірної квартири ринкова вартість якої складає 430 000,00 - 505 000, 00 гривень за ціною в 15 000,00 гривень, свідчить про суперечність дій представника ОСОБА_4 інтересам свого довірителя і з пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що така угода суперечить, на його думку, здоровому глузду і ним не могла бути укладена жодному разі з урахуванням існування великих боргів , за які йому загрожує тюремне ув`язення

Суд також звертає увагу, що про відсутність намірів ОСОБА_6 щодо відчуження спірної квартири свідчить наявний в матеріалах справи договір оревян квартири за №060104 від 04 січня 2006 року, який укладений між ОСОБА_9 ОСОБА_6 відповідно до якого квартира за адресою АДРЕСА_1 була передана в оренду строком з 05 травня 2005 року по 05 травня 2007 року.

Суд критично оцінює пояснення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 що вказана квартира була придбана позивачем саме для дочки і в зв`язку з цим він постійно висловлював бажання подарувати спірну квартиру ОСОБА_3 з метою «збереження» для онуки ОСОБА_8 , оскільки такі пояснення є нелогічними. Квартира у 2003 році була придбана подружжям в рівних частках, на вимогу суду відповідач ОСОБА_2 не змогла пояснити, чому , якщо вказана квартира була куплена на виконання угоди щодо опікунства в суді США , чому вона не була оформлена саме на дитину. В той же час, сумісний продаж зазначеної квартири у 2006 році позивачем всупереч затвердженої рішенням суду США в справі про опікунство , є невиконанням рішення суду і є тією обставиною, що могла зумовити негативні наслідки для нього в процедурі отримання позивачем громадянства США, яка тривала в той час для нього. Одночасно обставиною, яка не заперечується сторонами, є наявність протягом тривалого часу з 2002 по теперішній час значного розміру боргів у позивача і продаж в такій фінансовій ситуації квартири за завідомо заниженою вартістю сторонній особі є також нелогічним .

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про наявність зловмисної домовленості представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 з іншою стороною - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та висновку, що укладення 13.03 2006 року договору купівлі - продажу квартири, за АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_4 в супереч інтересам свого довірителя ОСОБА_6 . При цьому, суд не вважає необхідним встановлювати обов`язковість саме прямого умислу відповідачки ОСОБА_4 на укладення спірного договору, оскільки вона уклала зазначений договір на прохання ОСОБА_2 , яка в свою чергу, суд вважає цю обставину встановленою, знаючи про відсутність спілкування між позивачем та ОСОБА_4 та як наслідок відсутність відомостей про негативні стосунки між подружжям і початок процедури розірвання шлюбу, попросила вчинити таку дію з корисних мотивів оформлення права власності на свою матір.

З огляду на викладене, відповідно до ст. 232 ЦК України договір купівлі - продажу квартири від 13.03.2006 року підлягає визнанню недійсним, але в частині належної ОСОБА_6 на праві спільної власності частки в розмірі 1/2 квартири за АДРЕСА_1 .

В частині заявлених позовних вимог щодо переведення на ОСОБА_6 прав та обов`язків покупця 1/2 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в обсязі, що належить ОСОБА_3 відповідно до умов договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2006 року, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін по справі, квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 15.03.2003 року в рівних частках.

Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Статтею 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця продавець має право продати свою частку іншій особі.

Відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що у липні 2005 року позивач подав позов про розірвання шлюбу до суду округу Нортамптон, Пенсільванія, США (а.с.181) , в липні 2002 року між подружжям досягнуто умови щодо Опікунських обов`язків відносно спільної дитини (а.с.176-178)тому суд вважає, що під час укладення оспорюваного договору у 2006 році між сторонами не було обопільної згоди на продаж спірної квартири, тому вимоги ст.. 362 ЦК України повинні були дотримуватися при укладенні договору від 13.03.2006 року, в зв`язку з чим позивачем було внесено на депозитний рахунок суду 1/2 частину вартості квартири за договором купівлі-продажу від 13.03.2006 року, а саме 7500,00 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Виходячи з того, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу від 13.03.2006 року представник позивача ОСОБА_4 діяла із зловмисною домовленістю з другою стороною, а також з того, що відповідачами не було надано доказів надання згоди ОСОБА_6 щодо відсутності намірів придбати 1/2 частину спірної квартири, що належить іншому співвласнику - ОСОБА_2 та відсутністю доказів надання згоди на відчуження вказаної частини на користь третьої особи, суд приходить до висновку про недотримання відповідачкою ОСОБА_2 порядку відчуження майна, яке знаходиться у спільній власності, відповідно до вимог вказаної ст. 362 ЦК України, в наслідок чого підлягають задоволенню вимоги позивача, щодо переведення на нього прав та обов`язків покупця 1/2 частини вказаної квартири за адресою АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 та була відчужена на підставі договору купівлі - продажу від 13.03.2006 року на користь ОСОБА_3 з застосуванням наслідків недійсності такого договору у вигляді двосторонньої реституції.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 232, 362 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4,11,15,57-60,212 - 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та перевід прав і обов`язків покупця - задовольнити частково.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13.03.2006 року , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., в частині продажу ОСОБА_6 від імені якого діяла ОСОБА_4 - 1/2 частини квартири ОСОБА_3 .

Визнати частково недійсним, в частині покупця, договір купівлі-продажу 1/2 частин квартири АДРЕСА_1 , укладений 13.03.2006 року між ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 , з іншого боку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. (за реєстровим № 549), в частині продажу 1/2 частки цієї квартири та перевести на ОСОБА_6 права та обов`язки покупця на 1/2 частку даної квартири за цим договором, визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .