ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

Вн. № 1/117

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24.07.2009 р. № 2а-3403/09/2670

За позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

проскасування підпункту "б" п. 10 постанови №20 від 16.01.2006р.

Судова колегія у складі:

Головуючий суддя Бачун О.В.,

судді Блажівська Н.Є., Пісоцька О.В.

Секретар Рисик Р.М.

Представники:

Від позивача: не з`яв. (клопотання про розгляд справи за відсутності позивача)

Від відповідача: Кучер В.М. - голов.спец. (дов. від 23.12.08 р. №29-22/192)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання незаконним та відміну підпункту "б" пункта 10 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.06 р. №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів".

В судовому засіданні 24.07.09 р. оголошено резолютивну частину постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.06 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів", яким внесено зміни до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98 р. №1315.

Постановою від 16.01.06 р. №20 пп. "б" п. 10 Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів викладене в наступній редакції:

10. МКТ відмовляє у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення:

а) на підставі висновку експертної комісії на фільми, що можуть завдати шкоди моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян, а також на фільми порнографічного характеру і ті, що пропагують війну, насильство, жорстокість, фашизм і неофашизм, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення;

б) якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає пп. "б" п. 10 Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів в редакції постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.06 р. таким, що суперечить законодавству і має бути скасований з наступних підстав.

Зокрема, позвиач вважає, що вказаний пункт Положення супересить наступним актам законодавства:

пп. "с" п. 1 ст. 12 ч. 3 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, згідно якого Україна взяла на себе зобов`язання сприяти доступу регіональних мов вбо мов національних меншин до творів, що створюються іншими мовами, підтримуючи та розвиваючи діяльність в галузі перекладу, дублювання, озвучування та субтитрування. Позивач вважає обов`язок дублювати (озвучувати, субтитрувати) фільми виключно українською мовою порушенням прав представників інших національностей, які проживають на території України;

ст. 10 Конституції України, згідно якої в Україні гарантується вільний розвиток, використання та захист російської, інших мов національних меншин України;

рішенню Конституційного Суду України по справі №1-46/2007 від 20.12.07 р. , згідно якого в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 14 Закону України "Про кінематографію" іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов`язковому порядку мають бути дубльовані або озвучені або субтитровані державною мовою необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені або не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії не має права надавати суб`єктам кінематографії права на розповсюдження та демонстрування таких фільмів та видавати відповідні державні посвідчення. Тобто, позивач стверджує, що дублюванню (озвученню, субтитруванню) підлягає іноземний фільм, а не фільмокопія на мові оригіналу;

ст. 24 Конституції України, згідно якої не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідач - Кабінет Міністрів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про кінематографію" іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов`язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин. Розповсюдження іноземних фільмів здійснюється згідно з законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З урахуванням цієї статті, а також положень ст. 10 Конституції України, ст. 2 Закону УРСР "Про мови в Українській РСР" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №20 від 16.01.06 р.

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 20.12.07 р. №13-рп/2007 відповідач стверджує, що обов`язок дотримуватися положень ч. 2 ст. 14 Закону України "Про кінематографію" щодо обов`язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні не порушує прав національних меншин на використання своєї мови в галузі кінематографії.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які згідно ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії.

Крім того, відповідач посилається на те, що відповідність законодавству постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.06 р. була предметом судового розгляду, і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.07.08 р. залишено в силі постанову господарського суду м. Києва від 22.06.06 р. №17/220-А, якою в задоволенні позовних вимог про оскарження цієї постанови відмовлено.

Також відповідач посилається на положення ч. 2 ст. 171 КАС України, яким визначено коло суб`єктів, які можуть оскаржити нормативно-правовий акт. Відповідач вважає, що оскільки позивач не є суб`єктом кінематографії, він не має права на оскарження цього акту.

Ст. 99 КАС України визначає строк звернення до суду, який становить рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначений строк позивачем пропущено, оскільки оскаржувана постанова офіційно оприлюднена 01.02.06 р. у Офіційному віснику України, 2006, №3, ст. 89.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснененя представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

По-перше, суд вважає, що позивач в даному випадку є належним, у зв`язку з чим покликання відповідача про відсутність у позивача права на оскарження постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.06 р. не приймаються до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки оскаржувана постанова стосується порядку дублювання (озвучення, субтитрування) іноземних фільмів, і споживачем цієї послуги може бути кожен громадянин, то кожен громадянин може оскаржити цю постанову. Обмеження суб`єктів оскарження виключно суб`єктами кінематографічної діяльності суд вважає необгрунтованим.

По-друге, щодо застосування положень ст. 99, 100 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 99 КАС України визначено загальний строк звернення до суду з адміністративним позовом, який становить рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод і інтересів.

Щодо нормативно-правових актів, то будь-яких особливостей стосовно строків оскарження по цій категорії справ не передбачено.

Таким чином, позивач дійсно пропустив річний термін для оскарження постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.06 р., оскільки вона була офіційно оприлюднена 01.02.06 р. у Офіційному віснику України, 2006, №3, ст. 89.

Жодних клопотань про поновлення строку звернення до суду від позивача не надходило.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідачем у наданому відзиві заявлене клопотання про застосування наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, що є достатнім для відмови в задоволенні позовних вимог.

По-третє, для з`ясування питання про те, чи порушене право позивача по суті оскаржуваним положенням постанови Кабінету Міністрів України №20 від 16.01.06 р., суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача по суті.

Згідно змісту позову позивач в якості підстав для визнання незаконним підпункту "б" пункта 10 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.06 р. №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів" посилається на пп. "с" п. 1 ст. 12 ч. 3 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ст. 10, 24 Конституції України, рішення Конституційного Суду України по справі №1-46/2007 від 20.12.07 р.

При цьому, суд зазначає, що відповідність законодавству підпункту "б" пункта 10 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.06 р. №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів" (аб.12 ч. 2) була предметом судового розгляду, і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.07.08 р. залишено в силі постанову господарського суду м. Києва від 22.06.06 р. №17/220-А, якою в задоволенні позовних вимог про оскарження цієї постанови відмовлено.

Згідно змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.07.08 р. під час розгляду справи судом оцінювалася відповідність оскаржуваної постанови вимогам ст. 14 Закону України "Про кінематографію", а також компетенція Кабінету Міністрів України приймати цей акт. Також у судовому рішенні зазначено про те, що обов`язок дотримуватися положень ч. 2 ст. 14 Закону України "Про кінематографію" щодо обов`язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні, встановлений оспорюваною постановою уряду, не порушує прав національних меншин на використання своєї мови в галузі кінематографії.

За таких обставин суд не вважає за можливе повторно оцінювати ту саму правову позицію з того самого питання, що вже була предметом судового розгляду.

Щодо порушення в даному випадку вимог ст. 24 Конституції України суд зазначає наступне.

На думку суду, виконання вимог підпункту "б" пункта 10 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.06 р. №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів" і, відповідно, ст. 14 Закону України "Про кінематографію", на виконання якого його прийнято оскаржувану постанову, не може тлумачитися як дискримінація за мовною ознакою. Дублювання (озвучення, субтитрування) іноземних фільмів українською мовою є однією з форм використання державної мови, і не може розцінюватися як дискримінація по відношенню до осіб, рідною мовою яких є не українська. Крім того, в даному випадку мова йде про можливість перегляду іноземних фільмів мовою, більш зручною для позивача. Перегляд іноземних фільмів у кінотеатрах є не єдиною можливістю з ними ознайомитися, оскільки іноземні фільми розповсюджуються на території України на різноманітних носіях різними мовами (від мови оригіналу до різних мов перекладу), у зв`язку з чим позивач не позбавлений можливості на перегляд іноземного фільму будь-якою мовою.

Щодо посилання позивача на порушення вимог п. 1 ст. 12 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, то висновок про наявність такого порушення суд вважає необгрунтованим.

Відповідно до ч. 5 Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15.05.03 р. №802-IV при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.

Запровадження обов`язкового дублювання (озвучення, субтитрування) іноземних фільмів українською мовою є саме таким заходом, спрямованим на утвердження української мови як державної.

Крім того, згідно ч. 2 Закону визначено тринадцять мов, до яких застосовуються положення Хартії на території України, і забезпечити дублювання (озвучення, субтитрування) іноземних фільмів на всі ці мови неможливо з технічних причин. Право кожної конкретної особи на перегляд іноземного фільму зручною для нього мовою може бути забезпечене виключно в домашніх умовах, тоді як в громадському місці (в даному випадку - в кінотеатрі) можливо здійснювати дублювання (озвучення, субтитрування) лише однією мовою (одночасне дублювання/озвучення та субтитрування - двома), що неминуче призведе до виявлення хоча би однієї незадоволеної особи.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №13-рп/2007 від 20.12.07 р. (справа про розповсюдження іноземних фільмів), то зі змісту позовних вимог незрозуміло, яким чином оскаржувана постанова суперечить рішенню Конституційного Суду України.

Факт використання у постанові терміну "фільмокопія оригіналу", а не "іноземний фільм" як це зроблено у ст. 14 Закону України "Про кінематографію", відповідно, у тексті рішення Конституційного Суду України №13-рп/2007 від 20.12.07 р., жодним чином не впливає на оцінку відповідності постанови законодавству. Термін "фільмокопія оригіналу" є технічним, що використовується для опису процедури дублювання (озвучення, субтитрування) іноземного фільму, і його використання замість терміну "іноземний фільм" спотворити зміст вказаних норм законодавства не може.

За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог і відмовляє в їх задоволенні.

На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та відміну підпункту "б" пункта 10 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.06 р. №20 "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів" - відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Головуючий Суддя Бачун О.В.

Судді Блажівська Н.Є.

Пісоцька О.В.