ПОСТАНОВА
Іменем України
16 березня 2010 року. м. Сімферополь.
Суддя Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Мельник Т.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Керченського міського суду АР Крим від від 10 лютого 2010 р. щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
встановила:
Постановою Керченського міського суду ОСОБА_1 визнано винним у вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Як зазначено у постанові суду, 25 січня 2010 р. о 15 год. 05 хв. ОСОБА_1 у м. Керчі по вул. Єрьоменка керував транспортним засобом ВАЗ 21120 з ознаками наркотичного сп’яніння. Від проходження в установленому порядку медичного огляду на стан сп’яніння у присутності двох свідків відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України.
У скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Свої вимоги мотивує тим, що правопорушення не вчиняв, від проходження медичного огляду не відмовлявся. Суду першої інстанції давав пояснення, що аналіз не міг здати у зв’язку із захворюванням, однак це залишилося поза увагою суду. До апеляційної скарги додає копію довідки урологічного відділення Керченської міської лікарні № 1, яка підтверджує хворобу, а також, на його думку, неможливість здати зразки біологічних середовищ, а саме сечі. Ставить під сумнів, що висновок було надано уповноваженою особою, яка пройшла спеціальну підготовку. Зазначає, що мале місце порушення КУпАП, оскільки свідків не було.
Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1, який просив задовольнити його вимоги, приходжу до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу вищезазначеного правопорушення, у постанові послався на протокол про адміністративне правопорушення (а.с.2), який був складений за участю двох свідків – лікаря ОСОБА_2 та медсестри ОСОБА_3; пояснення ОСОБА_3, згідно з якими лікар на протязі 2 годин пропанував ОСОБА_1 здати біологічне середовище (сечу), однак останній відмовився, посилаючись на небажання у зв’язку з хворобою (а.с.3); висновок лікаря, з якого вбачається, що у зв’язку з ухиленням ОСОБА_1 від обстеження не уявляється можливим зробити висновок (а.с.4). Доводи правопорушника про неможливість здати аналізи у зв’язку з хворобою признавав неспроможними, оскільки на підтвердження їх не було надано письмових доказів.
Проте, місцевий суд припустився помилки при викладенні пояснень ОСОБА_4 Так, згідно з матеріалами справи вона пояснила, що ОСОБА_1 пропонувалося здати біологічне середовище (сечу), на що останній відповідав, що не може її здати. Тобто у зв’язку з неможливістю, а не небажанням.
_____________________________________________________________________________
Справа № 33-320/10 Суддя у першій інстанції – Кухарський А.І.
Крім того, суд залишив поза увагою, що при видачі висновку лікар не виконав п.п. 3.12, 3.13 Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, зареєстрованої в Мін’юсті України 6 жовтня 2009 р. за N 931/16947, які передбачають, що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Якщо у обстежуваної особи неможливо взяти зразки зазначених біологічних середовищ, для дослідження може використовуватися кров, а також не зазначив зовнішніх ознак наркотичного сп’яніння.
Проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини відповідно до п. 3.7. цієї Інструкції обов'язкове.
Проте, ОСОБА_1 не скористався правом, наданим йому пунктом 14 «Порядку
направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабміну України від 17 грудня 2008 р. N 1103, і не оскаржив висновок лікаря КРУ «Психоневроголічний диспансер» м. Керчі у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не має підстав ставити під сумнів повноваження особи, яка проводила огляд на стан сп'яніння, та її висновок , який був покладений в основу доказів винності правопорушника, оскільки на даний час висновок не скасований.
Не дивлячись на надану довідку УВ Керченської міської лікарні № 1 про хронічне захворювання, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.12), суд апеляційної інстанції не може розглядати питання щодо законності висновку лікаря, який проводив огляд на стан сп’яніння, оскільки воно не входить до його компетенції.
На підставі наведеного вважаю, що підстав для скасування постанови суду та закриття провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Керченського міського суду АР Крим від 10 лютого 2010 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Мельник Т.О.