Справа № 22 Ц- 465/ 2007 р. Головуючий у 1 інстанції Дмитренко A.M.
Категорія 21 Доповідач у 2 інстанціїЯворський М.А
УХВАЛА
Іменем України
22 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Юровської Г.В.
суддів: Яворського М.А., Суханової Є.М.
при секретарі Якимець Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 15 листопада 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу "Будівельник", 3-я особа: голова правління ГБК "Будівельник" Ткач Петро Якович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом гаражно-удівельного кооперативу "Будівельник" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -
встановила:
У серпні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до ГБК будівельник" та просив суд стягнути з відповідача по справі на його користь 3766 грн. 18 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 270 грн. витрати пов'язані з оплатою експертизи, 43 грн. 50 коп. як витрати пов'язані з оплатою авто товарознавчого обстеження та 3000 грн. моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 21 травня 2006 року він керуючи автомобілем ГАЗ-33.021, який належить йому на праві власності під час заїзду на територію ГБК "Будівельник" зачепив металеву арку, розміщену над воротами, в результаті чого його автомобіль було пошкоджено, тим самим спричинено матеріальну та моральну шкоду.
Відповідач по справі - ГБК „Будівельник" звернувся до суду з зустрічним позовом про
відшкодування матеріальної шкоди, мотивуючи тим, що з вини ОСОБА_1, який зруйнував
металеву арку на в'їзді на територію кооперативу, кооперативу було завдано матеріальну шкоду в
розмірі 3544 грн., тому просив відшкодувати за рахунок позивача вказану матеріальну шкоду та
судові витрати по справі.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2006 року в задоволенні основного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з позивача по справі на користь гаражно-будівельного кооперативу "Будівельник" 2456 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків та 28.1 грн. судових витрат, всього 2737 грн.
В апеляційній скарзі позивач по справі ОСОБА_1 просить рішення суду від 15 листопада 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема такими порушеннями на його думку є не врахування судом вимог ст. 61 ЦПК України щодо обов'язковості постанови у справі про адміністративне правопорушення при вирішенні цивільного справи, а в його діях згідно постанови судді Білоцерківського міськрайонного суду від 10 липня 2006 року справа про адміністративне правопорушення відносно нього закрита за відсутністю ознак правопорушення. Також не враховано на його думку судом першої інстанції і
матеріальні норми, зокрема не дотримання відповідачем вимог ДБН 360-92 „Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" в частині облаштування на в'їзді дорожнього знаку передбаченого п. 3.18 ПДР України.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і
залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням
норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 травня 2006 року о 15 год. позивач по вказаній справі ОСОБА_1, керуючи автомобілем ГАЗ-33021 д.н.з. НОМЕР_1, який належить йому на праві приватної власності, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ( ах. 68) та, рухаючи по вул. Леваневського в м. Білій Церкві, під час зайду на територію ГБК "Будівельник" зачепив кузов вказаного автомобіля металеву арку з написом назви кооперативу, розміщену над воротами, в результаті падіння якої автомобілю завдані технічні пошкодження.
Ці обставини стверджуються поясненнями сторін, протоколом про адміністративне правопорушення в матеріалах адміністративної справи № 3-15729 за 2006 рік.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 20.09.1988 року за НОМЕР_2 гаражно-будівельному кооперативу "Будівельник" надано земельну ділянку площею 19330 м.2 під будівництво одноповерхових цегляних гаражів по вул. Леваневського, 27 , що стверджується витягом з рішення /а.с.48/.
На в'їзді на територію кооперативу встановлені металеві ворота, над якими на висоті 2,8 м від землі розміщена металева арка з написом назви кооперативу і на якій розміщений знак 4.11 "Рух легкових автомобілів", крім того, перед воротами кооперативу розміщений знак "Стоп" і знак "Обмеження максимальної швидкості до 5 км/год., також неподалік від цих воріт знаходяться інші запасні ворота для вантажного автотранспорту.
Ці обставини не оспорюються сторонами, стверджуються матеріалами справи про адміністративне правопорушення НОМЕР_3.
Відхиляючи позовні вимога ОСОБА_1 та, задовольняючи зустрічний позов ГБК „Будівельник" суд першої інстанції виходив з того, що саме винними діями позивача по справі було спричинено матеріальної шкоди відповідачу ГБК будівельник",
Згідно висновку суду першої інстанції, вина позивача на в даній ДТП, полягає в тому, що він не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, який переобладнаний збільшеним по висоті вантажним тентом, не зупинив транспортний засіб при виникненні перешкоди у вигляді металевої арки, яку об'єктивно спроможний був виявити, не виконав вимоги дорожнього знаку "Стоп", також не скористався воротами для вантажного автотранспорту, знаючи про їх наявність, що і стало причиною пошкодження майна позивача та майна відповідача.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку щодо задоволення зустрічного позову та відхилення первісного позову ОСОБА_1, оскільки вказаний висновок зроблений на підставі наданих сторонами доказів, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.;
Так, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ст.. 1166 ЦК України, згідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, та ст. 1187 ЦК України якої передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або
утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Судом встановлено, що позивач по справі будучи власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ГАЗ-33021 д.н.з. НОМЕР_1, переобладнав указаний автомобіль згідно наданого висновку науково-технічної експертизи №163299 від 01 листопада 2006 року збільшивши його по висоті, тому суд вважав, що водій ОСОБА_1 здійснюючи заїзд на територію ГБК „Будівельник" повинен був виконувати вимоги п. 12.1, та п.12.3 ПДР України.
Згідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України викладених в п.2 Постанови № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року із змінами, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню впоєному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
За таких обставин посилання апелянта на не врахування судом першої інстанції постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 10 липня 2006 року про відсутність в його діях ознак правопорушення, тобто не виконання вимог ст. 61 ЦПК України є безпідставним.
Колегія суддів вважає, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що вина кооперативу в спричиненні матеріальних збитків позивачу ОСОБА_1 в зв'язку з пошкодженням його автомобіля відсутня, а саме він згідно ст.ст. 1166, 1187 ЦК України повинен відшкодувати кооперативу збитки, завдані пошкодженням майна ГБК. Доводи апелянта про завищення відповідачем розміру спричиненої шкоди, дійсним матеріальним збиткам спричинених пошкодженням вивіски -арки, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи вказаний спір та, визначаючи розмір шкоди, який підлягає стягненню на користь відповідача, виходив з наявних в матеріалах справи документальних доказів: локального кошторису №8, складеного ТОВ „ЕКОБУД" (ас. 37, 39) та при цьому зменшив визначений даним кошторисом розмір шкоди з 3554 грн. до 24456 грн., для відшкодування прямих витрат необхідних для проведення відновлювального ремонту вказаної арки.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення суду ухвалене на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказів, з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства, тому підстав для його скасування не має.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували виноски суду, тому є необгрунтованою.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308,313-315 ЦПК України колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2006 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців.