ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 р. № 07/19-92
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:
суддів:Кравчука Г.А.,
Мачульського Г.М.,
Шаргала В.І.
за участю представників сторін:
позивачів:ФОП ОСОБА_4,
представники решти позивачів не з’явилися
відповідачів:представників ФОП ОСОБА_5: ОСОБА_6 дов. №3300 від 02.10.2009 р., ОСОБА_7 дов. №1177 від 20.05.2009 р;
представники решти відповідачів не з’явилися
3-тіх осібне з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуФізичної особи підприємця ОСОБА_5
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р.
у справі№07/19-92 господарського суду Волинської області
за позовомФізичних осіб підприємців: ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_4,
ОСОБА_10
до Фізичних осіб підприємців: ОСОБА_5,
ОСОБА_11, ОСОБА_12,
ОСОБА_13, ОСОБА_14
Треті особиОСОБА_15, ОСОБА_16,
ОСОБА_17, ОСОБА_18,
ОСОБА_19
про визнання недійсними договорів
В С Т А Н О В И В:
У судовому засіданні оголошувалася перерва з 17 до 24 лютого 2010 року.
Фізичні особи-підприємці: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10 звернулися до господарського суду Волинської області позовом до Фізичних осіб підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання недійсними договорів інвестування будівництва Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35 “а” у м. Луцьку, а саме:
- №4 від 12.12.2003 р., укладеного між підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_20;
- №1 від 09.01.2004 р., укладеного між підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_12;
- №10 від 22.02.2004 р., укладеного між підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_12;
- №2 від 03.03.2003 р., укладеного між підприємцем ОСОБА_5 та підприємцем ОСОБА_11;
- №3 від 27.10.2003 р., укладеного між підприємцем ОСОБА_5 та підприємцем ОСОБА_14, частково в частині передачі 1/15 частки власності на будівлю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підприємець ОСОБА_5, не змінивши умов договорів інвестування будівництва Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35 “а” у м. Луцьку, укладених у 2002 році між підприємцем ОСОБА_5 і позивачами –первинними інвесторами та не розірвавши цих договорів, відмовився від виконання договорів та передав об’єкт інвестиції іншим особам –відповідачам, з якими договори інвестування будівництва книжкового пасажу були укладені пізніше.
Рішенням господарського суду Волинської області від 20.05.2009 року (судді Сур’як О.Г., Дем’як В.М., Пахолюк В.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року (судді: Кузь В.Л., Юркевич М.В., Городечна М.І.), позов задоволений, вищезазначені договори визнані недійсними із застосуванням наслідків недійсності договорів, а саме: зобов'язано відповідачів повернути підприємцю ОСОБА_5 передані їм приміщення на виконання спірних договорів.
Судові рішення мотивовані тим, що всупереч умовам договорів, укладених з позивачами, підприємець ОСОБА_5 не розірвавши первинних договорів інвестування, уклав з відповідачами спірні договори.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно розглянули в одному позовному провадженні спір про визнання вищезазначених договорів недійсними, оскільки ці договори аж ніяк не пов'язані між собою, даний спір не є господарським, судами не застосовано строк позовної давності, суди дійшли до неправомірного висновку про те, що позивачі були позбавлені права власності на об'єкт інвестування, оскільки останні не набули такого права.
У відзиві на касаційну скаргу позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 ОСОБА_10 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без зміни, як такі, що відповідають обставинам справи та чинному законодавству.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, у 2002 році між позивачами –підприємцями ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, а також з підприємцем ОСОБА_4 –Інвесторами та ОСОБА_5 –Забудовником були укладені договори інвестування будівництва Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35-а у м. Луцьку
За умовами вищезазначених договорів Інвестор має право по закінченні будівництва набути право на спільну часткову власність на визначену договором частку об'єкта інвестиції (1/15).
Забудовник зобов’язаний: погоджувати з Інвестором передачу повністю або частково третім особам своїх майнових прав, що випливають з цього договору; після закінчення терміну, на який укладено цей договір, або у разі його дострокового розірвання передати за актом приймання-передачі споруду книжкового пасажу в м. Луцьку по вул. Л. Українки Інвестору у технічному стані, що відповідає вимогам нормативно-технічних документів; у разі дострокового розірвання договору Забудовник зобов’язаний повернути Інвестору кошти, внесені ним на будівництво. (пункти 5.2.2, 5.2.5, 7.2 договору).
Згідно з п. 9.1 дія договору продовжена на безстроковий термін.
Господарськими судами також встановлено, що у 2003-2004 роках Забудовником –ФОП ОСОБА_5 укладено договори інвестування будівництва Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35а у м. Луцьку з іншими Інвесторами –фізичними особами підприємцями ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та передано об'єкти інвестиції цим підприємцям. Однак, при цьому договори з першими інвесторами не розірвано.
За підрахунками судів спільна частка Інвесторів становить 22/15 площі вказаної будівлі.
Будівля Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35а у м. Луцьку здана в експлуатацію в 2005 році.
Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Частиною третьою статті 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність" передбачено, що права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам за рішенням інвестора у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Як встановлено судомами, будь-якої згоди Інвесторами – позивачами на укладення договорів з Іншими інвесторами –відповідачами та передачу прав володіння, користування і розпорядження інвестиціями Забудовнику –підприємцю ОСОБА_5 не надавалося. Забудовником ОСОБА_5 без відома інвесторів-позивачів використано їх інвестиції, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність".
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Господарськими судами встановлено, що спірні договори всупереч положенням частини першої статті 203 названого Кодексу, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не відповідають вищенаведеним нормам Закону України “Про інвестиційну діяльність", а відтак суди дійшли до обґрунтованого висновку про визнання спірних договорів недійсними.
Відповідно до частини першої та другої ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Щодо посилань касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно розглянули в одному позовному провадженні спір про визнання вищезазначених договорів недійсними, оскільки ці договори аж ніяк не пов'язані між собою, суд касаційної інстанції відзначає наступне.
За правилами частини 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька позовних вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Господарськими судами встановлено, що предметом спірних договорів є реалізація суб'єктами інвестиційної діяльності прав і обов'язків, що випливають із Закону України “Про інвестиційну діяльність" і мають на меті вкладення інвестором коштів для будівництва Забудовником Книжкового пасажу по вул. Лесі Українки, 35-а у м. Луцьку. За умовами договорів Інвестор набуває право спільної часткової власності на вказану будівлю по завершенню будівництва.
А відтак, при розгляді спору у даній справі судами попередніх інстанцій дотримано вищезазначені норми процесуального закону.
Щодо посилань на незастосування судами строків позовної давності, то судами встановлено, що позивачі дізнались про порушення своїх прав у 2008 році, а відтак позов заявлений в межах строку позовної давності.
Судами попередніх інстанцій також надано належну оцінку доводам скаржника щодо підвідомчості спору господарському суду, з якою погоджується і суд касаційної інстанції.
В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. у справі №07/19-92 залишити без змін.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
СуддяМачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.І.