АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м.Феодосії
Справа № 22-1103-Ф/06 Головуючий суду першої інстанції Кисельова О.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Полянська В.О.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - Моісеєнко Т.І.,
суддів - Іщенко В.І.,
- Полянської В.О. при секретарі - Бєлоусові Е.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 березня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що 28 березня 2005 року в загальноосвітній школі НОМЕР_1, де її неповнолітній син ОСОБА_2 навчається, о 10 годині, перед початком уроку вчитель української мови ОСОБА_3 через конфлікт, що має місце між нею та її сином, не впускала його на урок. Коли її син намагався зайти до класу, незважаючи на опір вчителя, ОСОБА_3 двічі вдарила його дверми по голові. В результаті побоїв йому було спричинено тілесні пошкодження - струс головного мозку. З 30 березня 2005 року по 13 квітня 2005 року син знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні, і до тепер амбулаторно наглядається у лікаря неврапотолога. Вона понесла матеріальні затрати на лікування сина в сумі 291,22 грн. Крім того, їй спричинено суттєву моральну шкоду, яка виразилася в тому, що вона постійно переживала за здоров'я її сина, як в період травми так і зараз, оскільки можливі подальші негативні наслідки. В період стаціонарного лікування сина вона вимушена була навідувати його в лікарні, возити продукти, покупати ліки, в зв'язку з чим було порушено її звичайний образ життя. Вважає, що моральну шкоду також було спричинено безпосередньо сину, який в результаті отримання травми переніс фізичний біль, і до цих пір у його головний біль. Два тижні син знаходився на стаціонарному лікуванні, після чого йому прийшлось додавати додаткові зусилля в навчанні. Відносини з вчителем в школі ускладнилися, що також спричинило йому додаткові страждання та переживання. Просить стягнути з відповідачки на її користь матеріальні збитки у розмірі 291,22 грн., компенсацію за спричинення моральної шкоди у розмірі 2500 грн., на користь сина компенсацію за спричинення моральної шкоди 2500 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 24 березня 2006 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди -відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга, в якій вона просить скасувати рішення, яке на думку апелянта не відповідає фактичним обставинам справи. В обгрунтування вимог своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом при вирішенні вказаної справи не були враховані надані докази: акт судово-медичного освідчення сина, пояснення свідків, котрі підтвердили факт нанесення йому тілесних пошкоджень вчителькою. Вважає, що судом не прийнято до уваги те, що відповідачем не додане ні одного об'єктивного доказу відсутності його вини за спричинення тілесних пошкоджень ОСОБА_2
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, прояснення сторін, перевіривши матеріали справи й обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивачки та її неповнолітнього сина про те, що він отримав тілесні пошкодження внаслідок дій вчителя української мови ОСОБА_3, при вищенаведених обставинах, не підтверджуються об'єктивними доказами та спростовуються матеріалами справи.
За змістом цивільного законодавства для виникнення відповідальності необхідно встановити, що поведінка особи, яка спричинила шкоду є неправомірною, та саме вона стала причиною виникнення шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказів спричинення тілесних пошкоджень ОСОБА_2 вчителькою ОСОБА_3 28 березня 2005 року позивачка посилається на акт судово-медичного обстеження, та пояснення свідків. Позивачка вказує, що акт судово-медичного обстеження підтверджує наявність у її сина 30 березня 2005 року струсу головного мозку, а свідки пояснили при яких обставинах це сталося.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно між вчителем ОСОБА_3 та учнем ОСОБА_2 28 березня 2005 року мав місце конфлікт, але доказів того, що при цьому відповідачка двічі вдарила учня дверми по голові, чим спричинила йому тілесні пошкодження у виді струсу головного мозку у матеріалах справи відсутні.
Так, з акту судово-медичного обстеження № НОМЕР_2 від 20 травня 2005 року, який складений на підставі первинних медичних документів, вбачається, що ОСОБА_2 звернувся за медичною допомогою 30 березня 2005 року, тоді як з пояснень позивачки та її сина, подія сталася 28 березня 2005 року. При його обстеженні не були виявлені характерні від удару дверми пошкодження: рани, подряпини, синці, гематоми та інше. Згідно акту обстеження, ОСОБА_2 пошкоджень не мав (а.с. 1 відмовного матеріалу № НОМЕР_3 від 30 березня 2005 року).
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 ходив до школи 29 та 30 березня 2005 року, на стан здоров'я не скаржився. До лікарні звернувся після того, як дізнався прозасідання конфліктної комісії, яка була призначена і відбулася 30 березня 2005 року.
З пояснень вчителя ОСОБА_4 на засіданні конфліктної комісії вбачається, що ОСОБА_2 28 березня 2005 року після уроку ОСОБА_3 був присутній на її уроці, ознак каліцтва не мав, на стан здоров'я не скаржився.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1пояснювала, що не виключає, що травму її син міг получити у іншому місці. Цій запис у протоколі судового засідання від 21 лютого 2005 року (а.с. 56) позивачкою не оскаржений.
Судом встановлено, що 26 березня 2005 року ОСОБА_2. вчинив хуліганські дії, яки виразилися у пошкодженні чужого майна шляхом кидання камінням у вітрину магазину, розкачування та валяння на землю дорожніх знаків, в зв'язку з чим відносно нього була порушена кримінальна справа, яка надалі була припинена судом по амністії (а.с. 64).
Вказані обставини підтверджують пояснення ОСОБА_1 про те, що її син. мав отримати травму при інших обставинах .
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пояснення свідків, яки були допитані у судовому засіданні не можна прийняти за докази вини ОСОБА_3, бо вони є суперечливими, та спростовуються доказами , зібраними у справі.
Таким чином обставини, на яки посилається ОСОБА_1 не підтверджують доводи позивачки, що саме від неправомірних дій ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку ОСОБА_2
Відповідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, а яки вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Всупереч цієї процесуальній нормі, позивачка не надала об'єктивних доказів, яки б свідчили про спричинення шкоди неповнолітньому ОСОБА_2 саме внаслідок неправомірних дій відповідачки.
Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку, що причинного зв'язку між діями відповідачки та пошкодженням у вигляді струсу головного мозку, який встановлено у неповнолітнього ОСОБА_2 відповідно доказів наданих суду не вбачається.
Зі змісту ч. 1 ст. 1166 і ч. 1 ст. 1167 ЦК України майнова та моральна шкода підлягає стягненню в разі доведеності вини особи яка завдала шкоду.
Як вбачається з матеріалів справі вини ОСОБА_3 у спричиненні шкоди неповнолітньому ОСОБА_2 внаслідок її неправомірних дій не встановлена і тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення матеріальної і моральної шкоди.
Судова колегія вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст.. 213 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скарга задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія судів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 березня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.