Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-513/2010

провадження № 61-35538 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакара Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року у складі судді Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2010 року відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк(далі - ВАТ ВТБ Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 25 лютого 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 12.18/08-СК, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 125 тис. грн з кінцевим терміном повернення до 22 березня 2013 року зі сплатою 17 % річних. У забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору між позивачем та ОСОБА_2 25 лютого 2008 року був укладений договір поруки № 12.18/08-ДП1.

Також 16 травня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 12.40/08-СК, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 125 тис. грн з кінцевим терміном повернення до 15 травня 2013 року зі сплатою 22,5 % річних. У забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору між позивачем та ОСОБА_2 16 травня 2008 року був укладений договір поруки № 12.40/08-ДП1.

Крім того, 07 серпня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 12.65/08-СК, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 80 тис. грн з кінцевим терміном повернення до 05 серпня 2011 року зі сплатою 24,5 % річних. У забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору між позивачем та ОСОБА_2 07 серпня 2008 року був укладений договір поруки № 12.65/08-ДП1.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами умов кредитних договорів станом на 13 серпня 2010 року виникла заборгованість у розмірі 444 109 грн 96 коп.

З урахуванням викладеного, ВАТ ВТБ Банк просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 26 листопада 2010 року у складі судді Лісовенка П. І. позов ВАТ ВТБ Банк задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ ВТБ Банк суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі у розмірі 445 929 грн. 96 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі умови кредитних договорів належним чином не виконували, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договорів, а тому наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 26 листопада 2010 року.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що заявник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції вона не отримувала, судом дане рішення на її адресу не надсилалось, про існування рішення дізналась лише 20 січня 2017 року, що й стало причиною пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-513/10 із Тетіївського районного суду Київської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції установив, що у січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 26 листопада 2010 року та із заявою про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для виконання її вимог, а саме: зазначити інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

На виконання вказаної ухвали ОСОБА_2 подала заяву про поновлення строку з посиланням на ті ж самі обставини, які вже були визнані суддею апеляційного суду неповажними підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження згідно ухвали судді апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року.

Так, заявник зазначала, що строк на апеляційне оскарження нею пропущений з поважних причин, оскільки про ухвалене судове рішення вона дізналась лише 20 січня 2017 року. Також зазначала, що у судовому засіданні вона була присутньою лише 25 листопада 2010 року, а 26 листопада 2010 року на момент проголошення рішення суду з 09:30 год. до 13:45 год. проходила медичне обстеження в амбулаторії Тетіївського центру загальної практики сімейної медицини, на підтвердження чого надала довідку вказаної установи, датовану 03 березня 2017 року, та акт опитування ОСОБА_1 (іншого відповідача у справі, чоловіка ОСОБА_2 ) адвокатом Винокуровим О. В., який підтвердив факт відсутності ОСОБА_2 під час проголошення рішення 26 листопада 2010 року.

Оцінивши надані заявником докази, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, відмовив у відкритті апеляційного провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення відповідача з апеляційною скаргою редакції) апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342\95 «Брумареску проти Румунії`т судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

При цьому необхідно враховувати, що десятиденний строк, що передбачений законом на подання апеляційної скарги має дисциплінувати учасників процесу у розумінні реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків. Суди користуючись своїми дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в будь-якому випадку повинні обґрунтувати підстави за яких вони поновлюють такий строк. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строку на апеляційне оскарження є порушенням прав інших учасників справи та порушенням одного із фундаментальних принципів res judicata, - принципу остаточності рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 757/9844/16-ц (касаційне провадження № 61-16497св18).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , як учасник справи, повідомлялась судом про її розгляд та особисто брала участь у судовому засіданні 25 жовтня 2010 року, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с. 113-114).

Протягом тривалого часу ОСОБА_2 не цікавилась про стан відомого їй судового провадження, а подавши апеляційну скаргу після спливу більше шести років з дня складання повного тесту судового рішення (а.с. 129-132), не навела доказів на підтвердження обставин, що вона пропустила десятиденний строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Ураховуючи вищенаведені обставини, а також те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів поважності пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідача через невиконання останньою вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення апеляційного суду не впливають.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара