АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЛУГАНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

вул.   Коцюбинського,   буд.   №4,   Луганськ,   91016

справа                          2 2 А     -405/06                   головуючий    у    1    інст.    Лизенко    І. В.

категорія    ________ ________________________________ суддя-доповідач    Яресько    А.В.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2006 року, липня місяця, 11-го дня у місті Луганську колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області у складі головуючого судді Яресько А.В., суддів Маляренко І.Б., Борисова Є.А. при секретарі Дорошенко Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1до Лисичанського міського відділу УМВСУ в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги,

встановив:

У січні 2006 року позивач звернувся до суду із позовом до Лисичанського міського відділу управління міністерства внутрішніх справ в Луганській області про стягнення із них на його користь заборгованості по матеріальній допомозі в сумі 3283 гривні 34 копійки, що виникла за період 1996-2004 років. Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено через пропуск строку на звернення до суду.

У апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оскаржувану ним постанову місцевого суду та винести нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги. У якості доводів на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що місцевий суд невірно застосував положення матеріального та процесуального законодавства, зокрема не врахувавши того, що відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є трудовими і що відповідач фактом видання довідки визнав право на отримання матеріальної допомоги. Також звертає увагу суду на те, що річний строк звернення до суду застосований судом невірно, адже він звернувся до суду відразу ж після того, як йому стало відомо про своє право на отримання допомоги, вказує на те, що «Офіційний вісник» де публікувалися укази Президента є спеціальним виданням до якого він не мав доступу, а виданні на його виконання накази МВС до його відома не доводилися. Вказує на те, що відповідач зобов'язаний сплатити йому заборгованість по виплаті матеріальної допомоги, оскільки це передбачено нормами трудового законодавства. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вказуючи на те, що постанову суду постановлено відповідно до вимог законодавства, суду пояснювала про те, що матеріальна допомога є додатковим видом грошового забезпечення, з 2001 року відповідно до бюджетного законодавства виплачується в межах бюджетного асигнування. Оскільки коштів виділяли тільки на 62-64%, то грошей на допомогу не було, тому її не сплачували. З 2001 року її виплата була неможлива у зв'язку з недостатнім фінансуванням, а закон про держбюджет обмежив виплати грошового утримання виділеними коштами. З 1997 по 2000 рік Лисичанській МВ УМВС також фінансувався не у повному обсязі, але виплата матеріальної допомоги не була обмежена бюджетним законодавством.

Вислухавши доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи скарги та

дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.                 *

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто рішення повинно бути ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні при дотриманні норм процесуального права, відповідно до норм матеріального права. Стаття 161 КАС України передбачає, що під час прийняття постанови суд вирішує у постанові чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин

Отже, відповідно до ст.ст. 100, 161 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, проте частиною 3 цієї ж статті передбаченого і те, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду і під час прийняття постанови суд повинен вирішити і питання щодо обґрунтованості чи необґрунтованості заявлених позовних вимог в цілому. Як вбачається з заперечень відповідачів, зокрема і долучених у письмовому вигляді до матеріалів справи, вони заперечували позовні вимоги головним чином з їх безпідставності, вказуючи на правомірність своїх дій. Таким чином, постановлення у зазначеному випадку рішення без надання оцінки правомірності чи неправомірності дії відповідачів, обґрунтованості заявлених позовних вимог є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема положень ст. 11 КАС України, що передбачає обов'язок суду вжити усі передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

Колегія судців не приймає до уваги посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що відносини між ним та відповідачем є трудовими і з питань стягнення заборгованості та розрахунку при звільненні слід використовувати норми кодексу законів про працю - адже відносини по проходженню служби у органах внутрішніх справ у випадку позивача не є трудовими чи іншими, тісно із ними пов'язаними правовідносинами, що регулюються нормами кодексу законів України про працю, це є адміністративно-правові та дисциплінарні відносини, що регламентовано «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ...» , затвердженим Постановою Кабінету міністрів №114 від 29.07.1991 (із змінами та доповненнями) та іншими спеціальними актами. Посилання апелянта на спеціальний характер «Офіційного вісника», який обмежує доступ до нього та де було опубліковано указ Президента «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» №926 від 04 жовтня 1996 року та подальші зміни до нього є недостовірними, адже відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року №1207 «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»» розповсюдження інформаційного бюлетеня "Офіційний вісник України" здійснюється шляхом відкритої передплати та роздрібної торгівлі, це видання із відкритим доступом без жодних обмежень.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не було виплачено йому нараховану йому заборгованість із матеріальної допомоги, що нібито підтверджено довідкою відповідача спростовується текстом цієї довідки, адже в ній іде мова не про нараховану і невиплачену з певних обставин заборгованість, а про технічний розрахунок лише «ймовірної» матеріальної допомоги (а.с. 3), щодо виплати якої позивач не звертався та яка йому не нараховувалася через обмежене фінансування, яке було встановлено законодавчими актами України «Про бюджет ...»у кожному році та виданими на їх підставі підзаконними актами. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи позивача про неправомірність та незаконність дій відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду і у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 195 КАС суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. З огляду на наведене вище колегія судді приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції, адже нею не вирішено по суті позовні вимоги та про винесення нової постанови, якою слід відмовити у задоволенні позовних вимог за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу УМВСУ в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги як за безпідставністю заявлених вимог, так і через пропуск строку на подання позову до суду.

Керуючись ст. ст. 100, 196, 198 п. 4 ч. 1, 195, 202 п. 4 ч. 1, 201 п. 2 ч. 1, 207 КАС України,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 квітня 2006 року скасувати та винести нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1до Лисичанського міського відділу УМВСУ в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно, її може бути оскаржено протягом одного місяця після набрання нею законної сили до Вищого адміністративного суду України.