Номер провадження: 22-ц/813/4340/19

Номер справи місцевого суду: 522/16784/17

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Журавльов О. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Павлючук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк»,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2019 року у складі судді Бондаря В.Я.,

встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ПАТ «Дельта-Банк» та ПАТ «Укрсиббанк», за участі третьої особи - ОСОБА_2 про визнання договору поруки№170048 від 26.12.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» припиненим.

Позов обґрунтовано тим, що 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №1127825100 у розмірі 80 000 доларів США з процентною ставкою 12,4%.

З метою забезпечення виконання зобов`язання був укладений договір поруки №170048 від 26.12.2007 року, поручителем до зазначеного договору був ОСОБА_1 .

З 28.01.2008 року банком без попереднього повідомлення поручителя та без його згоди була збільшена процентна ставка за користування грошовими коштами з 12,4% до 24,8% річних, що є грубим порушенням договору кредиту та поруки, тому позивач вважає, що збільшився обсяг його відповідальності.

28 вересня 2017 року ОСОБА_1 уточнив свою позовну заяву, у якій просив визнати договір надання споживчого кредиту №11278251000 від 26.12.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсиббанк» недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2019 року уточнену заяву залишено без розгляду (а.с.169).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на правомірність та законність нарахованої заборгованості, яка відповідає процентній строковій ставці. Крім того, суд посилався на те, що нарахування процентів за порушення кредитної дисципліни було передбачено кредитним договором, з умовами якого поручитель був ознайомлений.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

В скарзі апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушення низки норм міжнародного права.

Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що суд першої інстанції неповно дослідив докази, не з`ясував та не перевірив фактичну суму заборгованості за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку, наводить свій розрахунок спричиненої йому відповідачами матеріальної та моральної шкоди.

Зазначено, що суд не врахував, що ОСОБА_1 заперечує проти нового кредитора, а тому ухвалив незаконне рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про задоволення позову.

На апеляційну скаргу представниками ПАТ «Дельта Банк» та АТ «Укрсиббанк» надано відзиви, якими вони заперечують проти задоволення апеляційної скарги.

Вважають, що рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому відсутні правові підстави для його скасування та задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилаючись на ту обставину, що єдиною підставою звернення до суду ОСОБА_1 була незгода з підвищенням процентної ставки з 12,4% до 24,8% та зазначають, що позовної вимоги про стягнення моральної шкоди позивачем в суді першої інстанції заявлено не було. Також посилаються на те, що правомірність підвищення процентної ставки вже була вирішена в судовому порядку за результатом розгляду справи з тими ж сторонами, з цього приводу, та судові рішення набрали законної сили.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзивах, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 26.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11278251000, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 80000 доларів США та зобов`язалася повернути кредит та сплатити комісію.

Відповідно до п. 1.2.2. договору позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтентних платежів у розмірі 905 доларів США в день сплати ануїтентних платежів. Розмір ануїтентного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п. 1.3.1., 10.2. цього договору.

Пунктом 1.3.1. договору за використанням кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлена у розмірі 12,4% річних.

Згідно п. 10.2. договору відповідно до вимог статті 651 Цивільного кодексу України сторони погодили, що протягом дії цього договору банк відповідно до умов п. 1.3.1. договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої з обставин, визначених у пунктах а, б, в.

У пункті «а» зокрема визначено, що банк може змінити розмір процентної ставки за порушення кредитної дисципліни.

Порядок збільшення процентної ставки встановлений наступним чином: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, їх зазначенням її розмірі та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника; такий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватися з дати, що буде вказана у повідомленні банку.

26.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту №11278251000 від 26.12.2007 року.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №170048, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України взаємні права та обов`язки виникають на підставі договорів.

За загальним правилом, встановленим ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» дотримались норм чинного законодавства при укладенні договору купівлі-продажу від 08.12.2011 року, посвідченого Шевченко Д.Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий номер 3749.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого право вимоги за кредитним договором, боржником у якому є ОСОБА_2 , що також підтверджується випискою із додатку 1 до акту приймання-передачі право вимоги.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, щодо незгоди ОСОБА_1 з заміною кредитора є необґрунтованими.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі №1527/2-451/11 від 17.12.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.05.2014 року, позов ПАТ «Дельта Банк», стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11278251000 від 26.12.2007 року в сумі 787409,28 грн. Судовим рішенням встановлено, що листом від 22.02.2008 року АКІБ «УкрСиббанк» повідомив ОСОБА_2 з 12.03.008 року, що у зв`язку з порушенням нею кредитної дисципліни, зокрема неналежного виконання умов кредитного договору банк з дати виникнення прострочення боргу нараховуватиме підвищенні проценти, а саме в розмірі вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлено, що розмір процентної ставки змінився за порушення позичальником кредитної дисципліни, у відповідності до вимог кредитного договору.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції зроблений вірний висновок про безпідставність заявленого позову та правомірність і законність нарахованої заборгованості, яка відповідає процентній строковій ставці, а підвищення було передбачено кредитним договором за порушення кредитної дисципліни, з умовами якого поручитель був ознайомлений.

Доказів, які б спростували встановлені судом обставини, матеріали справи не містять та апелянтом не надані.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України).

Оскільки позивачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм Конституції України та Європейської конвенції з прав людини, то на думку колегії суддів вони не заслуговують на увагу, з наведених вище підстав, оскільки не мають правового підґрунтя, наведених висновків суду не спростовують і не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 18 липня 2019 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець