АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2006 року липня місяця 13 дня у м. Полтаві колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого  -  МАРТЄВА С.Ю.

суддів  -  АНТОНОВА В.М., ЧЕРНОВА С.І.

при секретарі - КОЛОДЮК О.П. розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 у інтересах ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору застави, виконавчого напису, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири і укладення договору найму жилого приміщення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2006 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

У апеляційній скарзі порушене питання про скасування рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права і невідповідності висновків суду обставинам справи.

Справа № 22а-1923 2006 року

Головуючий у першій інстанції: ДЕМІДЕНКО І.О,

Суддя - доповідач: МАРТЄВ С.Ю.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Виходячи з ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини утворення правовідносин між сторонами, дана належна оцінка доказам у справі, а висновок суду вимог відповідає вимогам чинного законодавства.

Апеляційна скарга не містить у собі нових фактів чи засобів доведення, які б спростовували висновок суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про таке порушення процесуального права, яке спричинило неправильне вирішення справи.

Посилання апелянта на помилкове застосування норм матеріального права є безпідставними.

Факти відкриття виконавчого провадження про стягнення боргу із ОСОБА_3, звернення стягнення на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності від 3.12.96 року, яке ніким не було скасовано та не визнавалося недійсним (т.2 а.с.29), реалізації кв.АДРЕСА_1 з прилюдних торгів під час виконавчого провадження і передачі її державним виконавцем у рахунок боргу ОСОБА_4( т.2 а.с.30) сторонами не оспорювалися.

Згідно свідоцтва від 1.05.05 року, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 27.10.99 року №68/5 „Про затвердження Тимчасового положення про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна" і на підставі акту про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Крюківського ВДВС Кременчуцького міського управління юстиції, спірна квартира придбана ОСОБА_4 за 66 246 грн.

Виходячи із ч.2 ст.388 ЦК України, майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було відчужене у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Встановлені зазначеною нормою закону обмеження щодо витребування власником майна від добросовісного набувача не можуть розглядатися як протиправне позбавлення права власності.

Дана норма, охороняючи право добросовісного набувача не позбавляє власника можливості захистити своє право іншим шляхом (ст. 16 ЦК України).

Решта доводів апелянта є несуттєвими і не спростовує висновків суду першої інстанції.

За таких обставин рішення місцевого суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315 ЦПК України, -УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 у інтересах ОСОБА_2 відхилити, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.