КОПІЯ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2010 року Справа № 2а-3710/09/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Верба І.О.
при секретарі Дєговцові І.О.
за участю:
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
представників:
позивача ОСОБА_3
відповідача Козаковський Т.М., Манюгін С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, м. Бориспіль Київської області
треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Виконавчий комітет Довгінцівської районної у місті ради, Служба у справах неповнолітніх Довгінцівської районної у місті ради, м. Кривий ріг Дніпропетровської області
про визнання дій неправомірними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулись із адміністративним позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України з позовними вимогами, з врахуванням уточнень, про:
- визнання неправомірними дій Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, які полягали у відмові 7 грудня 2008 року в пропуску через Державний кордон України ОСОБА_2, ОСОБА_1 і неповнолітнього ОСОБА_6 в пункті пропуску через Державний кордон України «Бориспіль»;
- стягнення з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 13 104 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000 грн., разом 28 104 грн.;
- стягнення з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 320 грн. та моральної шкоди в сумі 10 000 грн., разом 10 320 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач протиправно відмовив позивачам та їх неповнолітньому прийомному сину у перетині державного кордону, оскільки позивачами - прийомними батьками були надані оригінали всіх необхідних документи.
В судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали, окремо зазначивши, що позов поданий як у власних інтересах позивачів так і в інтересах їх неповнолітнього сина ОСОБА_6.
Представники відповідача проти позову заперечили повністю, зазначивши, що прийомним батькам не було відмовлено у пропуску через митний кордон. При намірі пройти відповідний контроль позивачі не надали оригінал договору про створення прийомної сім'ї та рішення про її створення; крім того, є сумнів у правомірності укладення такого договору районною у місті радою; договір не містить умов щодо відповідальності прийомних батьків, порівняно із типовим договором; договір про надання туристичних послуг є неукладеним, крім того він укладався від імені неповнолітнього без дозволу органу опіки і піклування; є відмінними місця проживання дитини у складених органом місцевого самоврядування документах та проїзному документі дитини. Представники відповідача окремо зазначили, що оскаржувані дії вчинені в інтересах неповнолітнього, що забезпечило безпеку останнього, оскільки мало місце намагання перетинання митного кордону трьох осіб із різними прізвищами по трьох окремих документах. За інформацією відповідача протягом січня-серпня 2008 року не випущено з країни 4758 дітей з інтересів їх безпеки з різних підстав.
За клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі Виконавчий комітет Довгінцівської районної у місті ради, Служба у справах неповнолітніх Довгінцівської районної у місті ради як третіх осіб.
Судом задоволено клопотання сторін щодо виклику та допиту як свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 7 грудня 2008 року приблизно о 3 годині ОСОБА_2, ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою виїзду до міста Шарм-Єль-Хейх (Єгипет) намагались пройти паспортний контроль в пункті пропуску через Державний кордон України «Бориспіль».
Позивачами для паспортного контролю був наданий пакет документів, а саме власні паспорти, проїзний документи дитини, свідоцтво про народження дитини, рішення виконавчого комітету Довгінцівської районної у місті ради «Про створення прийомної сім'ї та влаштування на спільне проживання і виховання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1» від 16.05.2007 року №379 та договір про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї бн від 18.05.2007 року. Позивачі в судовому засіданні наполягали, що первісно ними надані всі оригінали документів.
7 грудня 2008 року позивачі та неповнолітня дитина не були пропущені через кордон України. Додатково 8 грудня 2008 року відповідачу були подані заява біологічної матері ОСОБА_6 про відмову забрати дитину із пологового будинку, посвідчену нотаріально, акт №6 про дитину, покинуту у пологовому будинку, довідка про внесення відомостей про батьків дитини за заявою уповноваженого представника КЗ «Міська лікарня №4» від 27.03.2007 року №311.
На письмову заяву ОСОБА_2 від 15 грудня 2008 року, відповідач надав 8 січня 2009 року відповідь, в якій зазначив про неможливість пропуску через державний кордон за копіями документів.
За клопотанням позивача судом викликано та допитано як свідка ОСОБА_7, спеціаліста Криворізького міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, яка пояснила, що здійснювала соціальний супровід дитини у прийомній сім'ї; 7 грудня вночі їй зателефонувала ОСОБА_2 щодо неможливості виїхати за кордон у зв'язку із тим, що наявні не всі документи; з телефонної розмови свідок дізналась, що потрібні згода біологічних батьків або рішення суду про позбавлення батьківських прав; в подальшому ОСОБА_2 3-4 рази телефонувала, зазначала, що письмової відмови у пропуску у неї немає.
Судом допитано як свідка співробітника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_8, який 7 грудня 2008 року особисто здійснював паспортний контроль. Як свідок ОСОБА_8 показав, що 7 грудня 2008 року він працював на паспортному контролі, до нього підійшли особи, пред’явивши документи - паспорти, проїзний документ дитини, всі прізвища були різні, питав щодо зв'язку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та дитиною, на що були надані ксерокопії, він взяв вказані документи, подивившись доповів старшому по наряду, так як вони з ксерокопіями документів не працюють. На питання суду як ви визначили, що це ксерокопії та яких саме документів, свідок відповів, що ксерокопії тому, що не було мастичної печатки, була печатка темного кольору – було видно, що копії документів, були документи про створення прийомної сім'ї, договір про створення прийомної сім'ї, які інші документи не пам’ятав, з оригіналів були надані лише два паспорти та проїзний документ дитини. На питання представника позивача пояснив, що у даному випадку для пропуску мали бути надані паспорти та оригінал рішення про створення прийомної сім'ї, також пояснив, що стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 питань не було, їх пропускали через кордон. Те, що надано ксерокопії перевірив на приборі із ультрафіолетовим світінням під стойкою в кабінці, впевнився, що це копія, печатка на світло не реагувала. Свідок також показав, що письмове рішення щодо не випуску не приймалось, таке рішення приймає начальник, начальником зміни була т.в.о. Білим Лариса Вадимівна, документи позивачів свідок передав начальнику зміни, в подальшому з позивачами не спілкувався, повернувшись до роботи. На питання представника позивача свідок пояснив, що прибор для перевірки справжності печатки знаходиться на робочому місці під стойкою, свідок ще раз зазначив, що здійснив перевірку наданих документів на визначення оригіналу печатки.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що ними не було пропущено через державний кордон України неповнолітнього громадянина. Під час здійснення паспортного контролю інспектор Камінський доповів йому по ситуації, що намагаються перетнути державний кордон громадянин України та громадянка України та із ними неповнолітня дитина. Після того, як ОСОБА_9, отримав всі документи, він їх вивчив, побачив, що виїжджали дорослі і маленька дитина, були надані паспорти та свідоцтво про народження дитини – з оригіналів, однак, прізвища у свідоцтві про народження не співпадали із прізвищами у паспорті, плюс були надані копії документів, свідок не пам’ятав як правильно вони називаються, однак це були ксерокопії, договір про створення прийомної сім'ї, це були копії так як на них були відсутні мастичні печатки синього кольору. Про ситуацію свідок доповів старшому по наряду Білим Ларисі Вадимівні, приніс їй до кабінету вказані документи. Білим Л.В. доповіла ситуацію начальнику ОКПП полковнику Мул Сергію Анатолійовичу. Білим Л.В. довела прийняте рішення не пропускати осіб у зв'язку із наявністю копій документів. На питання відповідача свідок ОСОБА_9 показав, що пані ОСОБА_2 спілкувалась особисто із ним із спірного питання в службовому приміщенні, пропонувала за грошову винагороду вирішити питання, емоційно благала випустити, також пояснив, що подружжя не мали свідоцтва про одруження, рішення про не пропуск було усним. В подальшому ОСОБА_9 особисто довів пані ОСОБА_2 усне рішення про не пропуск через державний кордон.
Свідок ОСОБА_10, який у спірний період працював на посаді начальника відділення ОКПП «Київ» показав, що не спілкувався, у тому числі в телефонному режимі, із ОСОБА_2 із спірного питання.
Позивачі в судовому засіданні наполягали, що первісно ними надані всі оригінали документів. На вимогу суду позивачі надали для огляду суду всі документи в тому стані, які вони надавались при перетині митного кордону, їх копії долучені до матеріалів справи.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_6, він народився ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками записані ОСОБА_14, ОСОБА_15 (а.с.22). ОСОБА_15 відмовилась забрати дитину з пологового відділення, згідно заяви від 13 березня 2007 року (а.с.24), про що 15 березня 2007 року складений акт про покинуту дитину (а.с.25), згідно довідки від 27 березня 2007 року №311 відомості про батьків записані за заявою уповноваженого представника КЗ «Міська дитяча лікарня №4» (а.с.26).
16 травня 2007 року виконавчий комітет Довгінцівської районної у місті ради прийняв рішення «Про створення прийомної сім'ї та влаштування на спільне проживання і виховання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1» №379, згідно якого малолітній з 18 квітня 2007 року був влаштований до дитячого закладу, і в інтересах малолітньої дитини вирішено створити прийомну сім'ю на базі родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка мешкатиме за адресою АДРЕСА_2 (а.с.23). Надане у судовому засіданні рішення №379 є копією, без підпису та гербової печатки, засвідчено справжність копії з оригіналом завідуючою загальним відділом виконкому та круглою печаткою вказаного відділу.
18 травня 2007 року між виконавчим комітетом Довгінцівської районної у місті ради, громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї б/н, згідно якого вказані громадяни, які проживають за адресою м. Кривий Ріг, АДРЕСА_2, приймають на виховання та спільне проживання дитину ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22). В судовому засіданні оглянуто оригінал одного з трьох примірників вказаного договору.
В судовому засіданні позивачі підтвердили, що не звертались до органу опіки і піклування щодо узгодження питання про можливість вивезення неповнолітнього, який знаходиться в них на вихованні, за межі України.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 лютого 2005 року №116 орган охорони державного кордону - це оперативно-службова та адміністративно-господарська ланка Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ), яка безпосередньо виконує поставлені перед ДПСУ завдання у межах визначеної ділянки щодо забезпечення
недоторканності державного кордону України.
Органом охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина. Окремий контрольно-пропускний пункт є оперативно-службовою ланкою ДПСУ, на яку покладається здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон
України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Згідно пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі - Правила №57) перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон за документами на право виїзду з України і в'їзду в Україну, до яких віднесені паспорт громадянина України для виїзду за кордон (загальногромадянський закордонний паспорт) та проїзний документ дитини.
Згідно із пунктом 8 Правил №57 для прикордонного контролю громадяни подають службовій особі контрольно-пропускного пункту Державної прикордонної служби паспорти, а у разі потреби й інші документи. У ході перевірки паспортів службові особи КПП з'ясовують наявність обмежуючих обставин, за яких громадянину може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України, а у разі потреби проводять опитування громадян, які прямують через державний кордон, для з'ясування питань, пов'язаних з їх пропуском через державний кордон.
Правила №57 доповнено пунктами 2-1, 2-2, 2-3 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 932 від 11.07.2007 року, зміни набрали чинності 27.07.2007 року, відповідно до вказаних пунктів, перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів), піклувальників (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними.
Суд зазначає, що згідно частини другої статті 313 Цивільного кодексу України Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Частина третя вказаної статті визначає, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які
уповноважені ними.
Віднесення прийомних батьків, в розглянутому випадку - подружжя, яке взяло для спільного проживання та виховання дитину, позбавлену батьківського піклування, до законних представників прийомної дитини, які діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або як піклувальники, передбачене частиною четвертою статті 256-2 Сімейного кодексу України.
При цьому суд зазначає про відмежування в цивільному законодавстві поняття опікунів та піклувальників. Так, згідно із частиною другою статті 243, статтями 58, 59 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), яка позбавлена батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) яка позбавлена батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
Також статті 67 та 68 Цивільного кодексу України встановлюють самостійні права опікуна та піклувальника, а стаття 76 вказаного кодексу передбачає припинення опіки у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.
З огляду на викладене, в заявленому позивачами спорі, враховуючи вік дитини один рік та дев'ять місяців на час виникнення спірних правовідносин, прийомні батьки мали право діяти як законні представники прийомної дитини які діють без спеціальних на те повноважень - як опікуни.
Суд зазначає, що як згідно пункту 2-1 Правил №57, так і згідно частині третьої статті 313 Цивільного кодексу України виїзд за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. При цьому вказані норми не передбачають відповідний супровід опікунами.
Вказані норми можливо оцінити як неповноту законодавства, так і як підвищені обмеження в пересуванні дітей віком до 16 років, позбавлених батьківського піклування, як таких, що знаходяться під особливим захистом з боку держави Україна та під її підвищеною відповідальністю.
Так, Закон України «Про охорону дитинства» визначає дітей, позбавлених батьківського піклування, як таких, що знаходяться в несприятливих та екстремальних умовах.
Окремо визначається, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або
влаштовані на виховання в сім'ї громадян (прийомні сім'ї), в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Вихованцям таких закладів створюються необхідні умови для їх всебічного і гармонійного розвитку, підготовки до самостійного життя та праці.
Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ях опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, в прийомних сім'ях покладається на органи опіки і піклування, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді або інші спеціально уповноважені органи (стаття 24 Закону України «Про охорону дитинства»).
Закон України «Про охорону дитинства» також гарантує дітям, позбавленим батьківського піклування відповідний соціальний захист, так, згідно із статтею 25 вказаного закону діти, які залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Таким чином, йдеться про особливі правовідносини щодо виховання прийомної дитини у прийомній сім'ї. При цьому, діти, позбавлені батьківського піклування, які передані на виховання в прийомні сім'ї, залишаються під особливим захистом та відповідальністю держави Україна.
Слід зазначити, що в окреме питання вказаним законом винесений захист дитини від незаконного переміщення. Так, згідно зі статтею 32 Закону України «Про охорону дитинства» у порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними.
Частиною національного законодавства є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Статтею 11 Конвенції про права дитини встановлено, що Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
З огляду на викладені обставини, враховуючи: відсутність у суду підстав для беззаперечного висновку про надання позивачами при проходженні паспортного контролю оригіналів рішення про створення прийомної сім'ї, договору про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї; відсутність в такому договорі пункту 2 щодо відповідальності прийомних батьків всупереч зразку договору згідно Положення про прийомну сім'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року №565; зміну місця проживання вихованця згідно проїзного документа дитини на адресу АДРЕСА_1 (адреса місця проживання ОСОБА_2), замість визначеного місця спільного проживання відповідно до договору про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї б/н від 18 травня 2007 року - м. Кривий Ріг, АДРЕСА_2; враховуючи відсутність узгодження позивачами із органом опіки і піклування питання про можливість вивезення прийомної дитини за межи України та враховуючи знаходження дитини, переданої державою на виховання у прийомну сім'ю, під охороною держави, суд не вбачає в оскаржуваних діях відповідача протиправності, оскільки у разі виникнення у відповідача сумніву щодо правомірності переміщення дитини через державний кордон, відповідач, оцінивши ризики, вправі не випустити прийомну дитину, і такі дії будуть складовою механізму захисту дитини, позбавленої батьківського піклування, з боку держави Україна, що повністю відповідає забезпеченню інтересів такої дитини.
Щодо посилання позивачів на практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості обмеження права виїзду за межі країни перебування, суд зазначає, практика вказаного суду містить також посилання на те, що застосування обмежень у будь-якій особистій справі має ґрунтуватись на чітких законних підставах і відповідати умові необхідності та вимозі пропорційності, на вказані обставини посилається позивач (а.с.8), крім того, згідно практики Європейського суду з прав людини дії держави можуть бути виправданими також у разі, якщо вони є необхідними та адекватними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення сум матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на відсутність протиправних дій з боку відповідача, крім того, на підтвердження обставин спричинення матеріальної шкоди надано договір №10066 від 03 грудня 2008 року на туристичне обслуговування із додатком, оригінал якого двічі при огляді у судовому засіданні не був підписаний з боку ОСОБА_2 (а.с.27-31), отже, фактично договір є неукладеним. На рахунку-фактурі №МПГ-000078 від 3 грудня 2008 року, за яким за поясненнями позивача сплачені 12 990 грн., відсутній підпис особи, яка такий рахунок виписала (а.с.32). Квитанція до прибуткового касового ордеру №72 на суму 12 990 грн. також не містить підпису особи, яка діяла як головний бухгалтер та касир. Позивачі також надали: рахунок з готелю ДПМА «Бориспіль» за яким ОСОБА_2 сплатила за проживання 7 грудня 2008 року з 5:30 до 11:30 трьох осіб сплачено 114 грн., в т.ч. ПДВ 19 грн., при цьому оригінал фіскального чеку на вказані суму на вимогу суду позивачами не надано (а.с.35); квитанцію про сплату ОСОБА_1 послуги з проживання двох осіб в готелі ФОП ОСОБА_16 з 7 грудня по 8 грудня в розмірі 320 грн. (а.с.36). На підтвердження моральної шкоди позивачі зазначили про зіпсовану відпустку, погіршене здоров'я, на підтвердження таких обставин ОСОБА_2 подала довідку про те, що 10 грудня 2008 року вона зверталась до лікаря психіатра (а.с.38, 39).
Суд також зазначає, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2009 року малолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 усиновлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1, внесено зміни в актовий запис щодо прізвища, ім'я по-батькові усиновленого. Рішення суду набрало законної сили 24 березня 2009 року. Згідно свідоцтва про народження від 27 березня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) І.О. Верба
Постанову складено у повному обсязі 22 лютого 2010 року
З оригіналом згідно Суддя І.О.Верба
Постанова не набрала законної сили станом на 22 лютого 2010 року Суддя І.О.Верба