У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

             2 березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюка Б.Ю.

суддів –   Мацунича М.В., Дроботі В.В.

при секретарі – Олійник А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 22 грудня 2008 року та додаткове рішення Хустського районного суду від 18 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріально та моральної шкоди ,-

                                  В С Т А Н О В И Л А:  

Рішенням Хустського районного суду від 22 грудня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: в його користь з ОСОБА_1 стягнуто 18 186 грн. матеріальної шкоди, 2 000 грн. моральної шкоди, 250 грн. за проведення експертизи 137 грн. за послуги штрафмайданчика.

Додатковим рішенням по справі від 18 грудня 2009 року з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 стягнуто 3 000 грн. упущеної вигоди та судові витрати в користь держави в розмірі 345 грн.73 коп.

Ці рішення відповідачем оскаржено, порушено питання про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні апелянт та його представник скаргу з наведених підстав підтримали.

Позивач та його представник вважали, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Висновок суду першої інстанції базується на твердженні доведеності вини відповідача у скоєнні 24 червня 2007 року автоаварії, в результаті якої позивачу було пошкоджено автомобіль на 18 186 грн.; спричинена моральна шкода на 2 000 грн. та він, позивач, недоотримав дохід в 3 тис. грн. /упущена вигода/.

Заперечуючи цей висновок, апелянт стверджує, що у скоєнні автоаварії є не лише його вина, але і вина позивача і це підтверджено висновком спеціаліста по адміністративній справі, по якій він, відповідач, визнаний винним у скоєнні адмінправопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Дійсно, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

 Однак, як роз’яснено у а.3 п.7 постанови Пленуму ВС України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»  за змістом ч.3 ст.61 ЦПК України особи, які не брали участь в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених в судовому засіданні доказів.

В судовому засіданні по справі встановлено, що позивач заперечив свою винність у скоєнні автоаварії і це підтверджено фактом не притягнення його адміністративної або іншої відповідальності за скоєння автоаварії.  Тому висновок про винність позивача, встановлений по адміністративній справі відносно відповідача, до уваги не приймається.

Твердження апелянта про винність позивача саме йому слід доказати, оскільки така вимога встановлена ч.1 ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Яких-небудь доказів вини позивача, крім встановлення вини позивача по вказаній вище адміністративній справі стосовно відповідача, яка спростована при розгляді даної справи, відповідачем не надано і тому у суду не має підстав констатувати про винність у скоєнні автоаварії і позивача, що виключає можливість застосування п.3 ч.1 ст.1188 ЦК України.

Натомість, факт винності відповідача встановлено постановою Хустського районного суду по зазначеній адміністративній справі і це додатково не потрібно доказувати, оскільки ч.4 ст.61 ЦПК України встановлено, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Інших доводів апеляційні скарги не містять.  

 Керуючись ст.ст. 307,308,314 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Хустського районного суду від 22 грудня 2008 року та додаткове рішення Хустського районного суду від 18 грудня 2009 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:        

    Судді :