А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О Л Т А В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
Справа № 22ц-271 Головуючий по першій
2010 рік інстанції Чабаненко В.О.
Суддя-доповідач Лобов О.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючої судді Акопян В.І.,
суддів Лобова О.А., Петренка В.М.
при секретарі Зеленській О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 листопада 2009 року у справі за позовом Лубенського міжрайонного прокурора в інтересах Держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк» до ОСОБА_3 про дострокове розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2009 року Лубенський міжрайонний прокурор звернувся до суду із вказаним позовом, просив, з урахуванням змін і доповнень, ухвалити рішення, яким розірвати достроково кредитний договір №2985 від 21 лютого 2007 року, стягнути з відповідача на користь ВАТ «Державний ощадний банк» 73 393 грн. 70 коп. заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 21 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_3 укладений договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 80 000 грн. строком на 120 місяців та мав сплачувати відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 16,5% річних.
У забезпечення виконання умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки.
Оскільки ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобов’язання, прокурор просив задовольнити позов.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 листопада 2009 року позов задоволений частково: розірваний достроково кредитний договір №2985 від 21 лютого 2007 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк» заборгованість у сумі 73 393 грн. 70 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішене питання про судові витрати.
ОСОБА_3 оскаржив рішення суду у частині розірвання кредитного договору та стягнення повної суми заборгованості і в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково, а саме про стягнення суми поточної заборгованості за кредитним договором за станом на 20 листопада 2009 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що рішення про дострокове розірвання кредитного договору ухвалене у порушення вимог ст.651 ЦК України, оскільки позивач не довів наявність умов і обставин, передбачених цієї нормою закону.
Відповідно незаконним є рішення про дострокове стягнення всієї суми кредиту з нарахованими штрафними санкціями.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк» в особі керуючого філією – Лубенського відділення №146 та ОСОБА_3 укладений договір №2985, згідно умов якого Банк надав Позичальнику 80 000 грн. кредитних коштів строком на 120 місяців зі сплатою 16,5% річних за користування кредитними коштами.
У забезпечення виконання вказаного договору в той же день між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки.
ОСОБА_3 належним чином договірні зобов’язання не виконував.
ВАТ «Державний ощадний банк» неодноразово направляло ОСОБА_3 письмові претензії і вимоги про сплату заборгованості за кредитними договором, але ОСОБА_3 на них не відреагував.
За станом на 20 листопада 2009 року загальна заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором склала 73 393 грн.70 коп., з яких 63 578 грн. 76 коп. – заборгованість за кредитом, 7 273 грн. 36 коп. – заборгованість за прострочення сплати відсотків, 2 541 грн. 58 коп. – пеня.
Правильність розрахунку загальної суми заборгованості ОСОБА_3 не оспорюється.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
При цьому суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення ОСОБА_3 суттєвих умов кредитного договору та правильності нарахованої суми заборгованості.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд за відсутності правових підстав задовольнив вимогу про дострокове розірвання кредитного договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.
Згідно п.2.2, п.3.2.2 кредитного договору Банк має право у випадку навіть одноразового прострочення сплати чергового платежу та (або) процентів вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту у цілому. Зміст цієї умови договору слід розуміти таким чином, що одноразове прострочення чергового платежу є істотним порушенням умов кредитного договору.
Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено стягнення з позивальника на користь банку пені у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Оскільки ОСОБА_3 порушив суттєві умов кредитного договору (своєчасна сплата суми кредиту та відсотків за його користування), то вимога Банку про дострокове розірвання договору є правомірною.
З огляду на наведене не мають правового значення доводи ОСОБА_3 про те, що заборгованість за кредитним договором у сумі 11 000 грн. не вплинула на загальне фінансове становище Банку.
Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростовують висновків суду, отже рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча В.І. Акопян
Судді О.А. Лобов
В.М. Петренко