УХВАЛА

11 липня 2019 року

Київ

справа №826/11073/17

адміністративне провадження №К/9901/19370/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрон" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макрон" звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 19 серпня 2017 року № 8111.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу залишив без руху у зв`язку з тим, що скаржником при поданні апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору. Вказаною ухвалою надано строк десять днів з моменту отримання копії ухвали про залишення без руху для усунення зазначених в ній недоліків.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги задоволено. Продовжено Головному управлінню ДФС у м. Києві строк на усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів від дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків відмовлено. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року повернуто апелянту.

14 січня 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві повторно звернулось з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з тим, що скаржником при поданні апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору та не порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказаною ухвалою надано строк десять днів з моменту отримання копії ухвали про залишення без руху для усунення зазначених в ній недоліків.

14 березня 2019 року відповідач подав до суду платіжне доручення про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому як на поважні підстави для цього посилався на відсутність можливості вчасно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Проте, вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, а тому відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 КАС України ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року.

10 липня 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та направити справу до апеляційного суду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Перевіряючи доводи касаційної скарги колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пункт 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

В контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційних скарг не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем сплачено судовий збір 20 грудня 2018 року проте, апеляційну скаргу подано 14 січня 2019 року, разом з тим, відповідачем не зазначено причин подання апеляційної скарги майже через місяць після сплати судового збору.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права.

Таким чином, подана Головним управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що відповідно до вимог пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрон" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх