Справа № 22ц-1177/2006 р.                          Головуючий у першій інстанції

Зарічна Л.А.

Категорія - цивільна   Доповідач - Лакіза Г.П.

УХВАЛА Іменем України

26 липня 2006 року                                                                            м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого-судді:      Лакізи Г.П.

суддів:                  Нечасного Л.А., Острянського В.І

при секретарі:   Пільгуй Н.В.

з участю:            відповідача Курган Ю. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 01 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., в якому просила визнати недійсним заповіт» укладений 26 травня 1992 року, від імені ОСОБА_3., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на користь ОСОБА_2., Позивачка посилалась на те, що після смерті її сестри ОСОБА_3. відкрилась спадщина на належне їй майно і вона є єдиною спадкоємицею за законом, але 26 травня 1992 року її сестрою був складений заповіт на користь відповідача. Оскільки заповіт від 26 травня 1992 року не відповідає вимогам закону, зокрема, не посвідчений нотаріально, оскільки в ньому відсутній підпис державного нотаріуса, містить істотні протиріччя щодо особи, яка його підписала: чи ОСОБА_3чи ОСОБА_4і в зв'язку з чим невідомо дієздатність якого заповідача встановлювалась і перевірялась, тому вона звернулась до суду з позовом про визнання його недійсним.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 01 червня 2006 року у позові ОСОБА_1. до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те,*що рішення постановлене з

порушенням ст. 1233 ЦК України, відповідно до якої заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті та ст. 1257 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складений в порушення вимог, щодо його форми посвідчення є нікчемним, а звідси і недійсним. Відповідач не надав суду доказів, що заповіт від 26.05.1992 року це дійсно волевиявлення її сестри, і рішення суду на цей предмет і на момент постановлення даного рішення відсутнє.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову; суд першої інстанції посилався на досліджені в судовому засіданні докази по справі, а саме копії першого та другого примірника заповіту, укладеного ОСОБА_3на користь ОСОБА_2., з яких вбачається, що при складанні даного заповіту були дотримані всі необхідні умови, у ньому мається дата та місце його складання, зміст, власноручний підпис заповідача, а відсутність підпису нотаріуса на другому примірнику заповіту суд не розцінює як порушення вимог про нотаріальне посвідчення, оскільки підпис нотаріуса мається на першому примірнику і такий заповіт був зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій 26 травня 1992 року, що підтверджується належними доказами, а неправильність написання у графі "заповіт підписано громадянином" вважає механічною помилкою, яка не може служити підставою для визнання недійсним даного правочину, оскільки вимоги ст. 203 ЦК України нотаріусом були дотримані.

Даний висновок суду відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Згідно позовної заяви позивачка недійсність заповіту пов'язує з тим, що при його складанні не дотримано вимог щодо форми та порядку посвідчення заповіту, та стверджує, що невідомо волевиявлення якої особи ОСОБА_3чи ОСОБА_4, на випадок смерті зафіксовано в заповіті. Проте, твердження позивачки спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що в реєстрі нотаріальних дій під № НОМЕР_1 зафіксовано складений ОСОБА_3 26 травня 1992 року заповіт, примірник якого вона отримала на руки, про що свідчить її підпис в графі "розписка про одержання оформленого документу" і при цьому в графі "документ, що посвідчує особу громадянина, який звернувся для вчинення нотаріальної дії" були зазначені її паспортні дані, що свідчить про встановлення особи.

Суд обґрунтовано прийшов до висновку, що складений 26 травня 1992 року заповіт не може бути визнаний недійсним з підстав, викладених в позовній заяві, оскільки їх не можна розцінити як порушення вимог про нотаріальне посвідчення, які були вчинені у відповідності з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, яка була чинна на момент складання заповіту в державній нотаріальній конторі.

За наведених обставин суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами документи, перевірив доводи сторін в межах заявлених вимог, правильно встановив обставини по справі і висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та законі.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального і матеріального закону і доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 червня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двох місяців.