Справа № 2-2333/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

03 лютого 2010 р.                                     м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О, при секретарі Козлової К.Ю., за участю представника відповідача ОСОБА_1, представників співвідповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника прокуратури Київського району м. Сімферополя ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Київського РВ Сімферопольського міського управління ГУМВС України в АР Крим, ГУ МВС України в АР Крим, Державне казначейство України про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5, знаходячись в місцях позбавлення волі, 31.08.2009 року звернувся до суду із позовом, в уточненому варіанті якого від 12.10.2009 року просить стягнути з Київського РВ СМУ ГУМВС України в АР Крим на його користь 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що при його затриманні співробітниками Київського РВ були спричинені тілесні ушкодження в наслідок застосування фізичного насильства до нього. Оскільки фізичні особи, тобто зазначені працівники міліції, йому не представлялися, їх прізвищ він не знає, але вони встановлені, як він зазначає, прокурорською перевіркою, а за їх дії має відповідати установа, в якій вони працюють. Шкоду він просить стягнути посилаючись на ст. 23 ЦК України, та Закону № 266/94 від 01.12.1994 року.

Представник Київського РВ у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що будь-яка причетність співробітників районного відділу міліції до спричинення позивачу тілесних ушкоджень, не встановлена, нічим не підтверджується. Ушкодження він міг отримати як до, так і безпосередньо в момент затримання, яке співробітниками Київського РВ міліції не проводилось.

Представники співвідповідачів із позовом не погодись, просили в його задоволенні відмовити.

Представник прокуратури суду пояснила, що підстав для задоволення позову не вбачається, оскільки проведеною перевіркою в діях співробітників міліції порушень виявлено не було.

Викликані за клопотанням позивача свідки у судове засідання не з’явилися, причина їх неявки суду не відома, і то не є підставою для відкладення розгляду справи.

Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що в ніч з 25.01.2009 року на 26.01.2009 року ОСОБА_5 було затримано співробітниками міліції підчас скоєння ним злочину. Після затримання його було доставлено в Київський РВ СМУ ГУМВС України в АР Крим, де проводились ОРМ, та відбиралися пояснення.

29.01.2009 року ОСОБА_5 було написано скаргу на ім’я прокурора м. Сімферополя про застосування до нього насильства з боку співробітників міліції. В результаті перевірки, яка була проведена прокуратурою Київського району м. Сімферополя, помічником прокурора Київського району м. Сімферополя було винесено постанову від 13.02.2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за зазначеними фактами через їх не підтвердження. Зазначена постанова ОСОБА_5 у встановленому порядку оскаржена не була.

В матеріалах перевірки також мається висновок судово-медичного дослідження, з якого йдеться про наявність у ОСОБА_5 певних тілесних ушкоджень, що відносяться до легких, та не потягли за собою тимчасового розладу здоров’я. Проте, в судовому засіданні не було доведено того факту, що виявлені тілесні ушкодження були спричинені ОСОБА_5 співробітниками Київського РВ, оскільки цей факт спростовано зазнаною вище прокурорською перевіркою.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, на яку посилається позивач, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Проте, статті 10 і 60 ЦПК України, обов’язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, покладено саме на цю сторону. В судовому засіданні не доведено того, що саме співробітниками міліції, і якими саме, було спричинено ОСОБА_5М, тілесні ушкодження, про які йдеться в його заявах, і які виявлені підчас проведення медичного огляду.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" № 266/94-ВР від 01.12.1994 року, є безпідставними, оскільки статті 1 і 2 цього Закону визначають вичерпаний перелік підстав за якими виникає право на можливе відповідне відшкодування. Зазначені у позові обставини, не є підставами задля застосування в даному випадку Закону № 266/94.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 60, 81, 89, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення може бути також оскаржене в порядку, встановленому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: