Справа № 22-8380/08
Головуючий в 1 інстанції - Трусова Т.О.
Доповідач - Усик Г.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2008 p. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Усика Г.І. суддів - Лесько А.О., Мороз Л.Л. при секретарі - Шаховніній М. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності на 1/3 частину квартири, зобов'язання надати свідоцтво про право власності, попередження про відповідальність, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Дарницьке РУ ГУ МВС України у м. Києві про припинення права власності на частину квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини квартири, виселення та зобов'язання зняти з реєстрації,
встановила:
У липні 2006 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (нині ОСОБА_1 ) про поділ спільного майна подружжя - квартириАДРЕСА_1, з виділенням в його користування кімнати площею 11, 3 кв.м. , та просив зобов'язати Регіональне відділення в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укласти з ним кредитну угоду на 1/2 частину спірної квартири.
В подальшому ОСОБА_2 уточнив свої вимоги, просив визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири зі стягненням з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 16100, 00 грн., зобов'язати видати йому свідоцтво про право власності на 1/3 частину квартири, та попередити ОСОБА_1 про відповідальність за вчинення нею протиправних дій щодо користування належною йому часткою житла, а також за приниження його честі та гідності. В частині визначення порядку користування квартирою позовні вимоги залишив без змін.
В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що спірна квартира була придбана в період шлюбу з відповідачкою за їх кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. В інтересах неповнолітньої дитини він згоден зменшити свою частку до 1/3, частин квартири та компенсувати відповідачці 1/3 частину коштів, сплачених нею на погашення кредиту після розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 (ОСОБА_1 ) звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ в рівних частках між подружжя коштів, сплачених ними в період їх шлюбу на погашення кредиту на будівництво квартири АДРЕСА_1, що становить 10289, 66 грн., та про зобов'язання Регіонального відділення в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укласти з нею додаткову угоду до кредитної угоди №77 від 15.11.2001 p., якою внести зміни щодо складу сім'ї ОСОБА_2, шляхом виключення зі складу сім'ї ОСОБА_2 та покласти обов'язок по сплаті залишку кредиту на неї.
В подальшому ОСОБА_1 неодноразово уточнювала свої вимоги, і остаточно просила при поділі майна подружжя відступити від принципу рівності часток в інтересах неповнолітнього сина, збільшивши її частку до 2/3 частин, припинити право власності ОСОБА_2 на 1/14 частку квартири, стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію цієї частки - 31 493, 87 грн., виселити ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації за цією адресою
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.07.2008 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/3 частини коштів, сплачених нею після розірвання шлюбу на погашення кредиту, в сумі 16705, 95 грн.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11, 3 кв.м, а ОСОБА_1 житлову кімнату площею 18, 2 кв.м, місця загального користування залишено в спільному користуванні сторін.
В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2, а також в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 421, 52 грн. судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити її позов, посилаючись на неповноту встановлених обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що суд неправильно встановив обсяг нажитого подружжям майна на час припинення шлюбу, не визначив спочатку частку подружжя в спірній квартирі, а потім частку кожного із подружжя у спільній власності.
Суд, встановив, що подружжям за час шлюбу було сплачено на погашення кредиту наданого на придбання спірної квартири 15228, 95 грн. з необхідних до сплати 81401, 80 грн., що становить 23/100 від всієї суми, і є спільною сумісною власністю подружжя. Однак ця частка обчислена неправильно, оскільки в дійсності частка спільного майна подружжя у квартирі, яка підлягає поділу між ними становить 7, 13 кв.м.
З урахуванням вимог ОСОБА_2 про визнання за ним 1/3 частки квартири, його частка буде складати 1/14 частини, що складає 3, 57 кв.м, і є незначною та не може бути виділена в натурі.
Оскільки спільне користування квартирою є неможливим із-за неправомірної поведінки ОСОБА_2, то суд безпідставно відхилив її вимоги про припинення частки у спільному майні відповідача з зобов'язанням її сплатити йому грошову компенсацію, яку вона попередньо внесла на депозитний рахунок суду, та про його виселення і зняття з реєстрації.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 та його представники просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не грунтуються на матеріалах справи та вимогах
закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано 30.07.1904 р. від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, 1995 р. народження.
15.11.2001 р. між Регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та ОСОБА_5 в інтересах сім'ї, за згодою її чоловіка ОСОБА_2, була укладена кредитна угода №77, відповідно до якої ОСОБА_5 згідно з умовами Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 29.05.2001 p. №584 був наданий прямий адресний кредит в сумі 78303 грн. на будівництво житла - кв. АДРЕСА_1, строком на 30 років. Фактична вартість квартири на час укладення угоди становила 83301, 00 грн.
Відповідно до умов та порядку кредитування ОСОБА_1 внесла попередній внесок, а також кошти на страхування в період будівництва в розмірі 4998, 00 грн.
15.04.2002 р. ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на квартиру.
04.06.2002 р. між ОСОБА_1 та Регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою було укладено договір застави.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.05.2006 р. шлюб між сторонами розірвано.
Згідно акту від 15.03.2007 р. про виконання зобов'язань за кредитною угодою №77 від 15.112001 р. сторонами в шлюбі за рахунок спільних коштів було сплачено 10345, 15 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1. у ОСОБА_1 народилася друга дитина - ОСОБА_6
З урахуванням пільги, передбаченої п.30 постанови КМУ від 29.05.2001 р. №584, відповідно до якого позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків від суми зобов'язань за кредитом, остаточна сума зобов'язань за кредитною угодою стала складати 60463, 00 грн.
В березні 2007 p., після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 повністю виконала зобов'язання за кредитною угодою, сплативши 50117, 85 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за ним права власності на 1/3 частку квартири, стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/3 частини коштів сплачених нею на погашення кредиту після розірвання шлюбу, в розмірі 16705, 95 грн., суд першої інстанції правильно виходив з того, що на час розгляду справи в суді видано свідоцтво про право власності на квартиру, зобов'язання за кредитною угодою повністю виконані, у зв'язку з чим припинив дію договір застави, а тому зазначене майно є об'єктом поділу відповідно до норм сімейного законодавства, згідно якого частки дружини та чоловіка є рівними. В даному конкретному випадку позивач ОСОБА_2 просив виділити йому 1/3 частку майна, виходячи з інтересів неповнолітньої дитини.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно визначив частку спільної сумісної власності подружжя в спірному майні, та частки належні кожному з них, є безпідставними.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 самостійно достроково погасила залишок кредиту, в розмірі 50117, 85 грн., а тому суд правильно стягнув з ОСОБА_2 на її користь 1/3 частину цих коштів, що становить 16705, 95 грн, які він вніс на депозит
суду.
Та обставина, що ОСОБА_2 не є батьком другої дитини, з урахуванням якої ОСОБА_2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів україни від 29.05.2001 р. № 584 було погашено за рахунок бюджетних коштів 25% від суми зобов'язань за кредитом, не має правового значення для вирішення спору.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд не прийняв до уваги її докази про неможливість сумісного проживання з ОСОБА_2 у зв'язку з неправомірною його поведінкою, теж не є переконливими, оскільки з матеріалів справи убачається, що конфлікти між ними виникали з вини обох сторін.
Ураховуючи, що ОСОБА_2 є співласником спірної квартири, що його частка в ній не є незначною, і у нього немає іншого житла, та виходячи з розміру житлової площі яка припадає на його долю - 9, 83 кв.м, суд правильно виділив в його користування житлову кімнату розміром 11, 3 кв.м. , а ОСОБА_1 кімнату 18, 2 кв.м.
Таке визначення порядку користування квартирою не призведе до істотних порушень житлових прав сторін, а тому рішення суду в цій частині теж є законним та обгрунтованим.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому вона задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2008 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.