Справа № 2-824/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2008 року м.Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Редько Ж.Е.,

при секретарі - Ченченко І.С.,  

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації.

У судовому засіданні в обгрунтування своїх вимог позивач вказала, що з відповідачем по справі з 2002 року вона займалася бетонними роботами, спочатку без оформлення підприємницької діяльності, а з 2004 року з отриманням і нею і відповідачем свідоцтва про підприємницьку діяльність. У кінці 2006 року діяльність по веденню бетонних робіт стала для неї збитковою, і вона заявила відповідачеві, що не буде більше фінансувати цей вид діяльності і відмовилася від подальшої з ним співпраці. З цього часу відповідач не дає їй спокою. Так, з початку 2007 року він почав розповсюджувати відомості, які не відповідають дійсності, у зв'язку з чим їй були подані заяви до суду. 01.02.2008 року відповідачем було подано до міліції заяву, у якій зазначено, що 04.11.2007 року вона нібито з'явилася на місце ведення підприємницької діяльності - базу, розташовану за адресою: Красноармійський район, с.Рівне, вул. Інкубаторна, 2, де умисно, шляхом підпалу знищила належне йому майно, а саме: м'які меблі, телевізор, ДВД, килимові доріжки, віконні гардини, покривало, пошкодила шпалери на стінах і покриття підлоги, що спричинило йому велику шкоду. Позивач вважає цю інформацію недостовірною, оскільки вона не знищувала перераховане у заяві відповідача майно, вона взагалі не могла мати таке бажання, так як це майно належить їй і було придбане за її кошти, для облаштування побуту її брата Юрія, який декілька років до листопада 2007 року працював і мешкав на базі. Вона не обливала шпалери на стінах і покриття підлоги пально-мастильними матеріалами і не підпалювала їх. 05.11.2007 року, у день розрахунку її брата, біля 7 години вона була на базі і вивезла на автобусі належне їй майно. Це майно частково було пошкоджено, вона залишила його біля смітника. Пожежа виникала на базу у 2002 році за вини робітників відповідача. Тому, вказівка відповідача щодо завданої йому великої шкоди необгрунтована. Позивач вважає, що дана інформація є негативною, недостовірною, такою, що порочить її честь та гідність добропорядної жінки, оскільки ці відомості дуже швидко розповсюджується у маленькому місті Димитров, а це характеризує її з негарної сторони. Після приходу до неї до універмагу, де вона працює, працівників міліції, всі у магазині знали, що вона злодійка. На її звернення до ОСОБА_3 щодо добровільного спростування зазначеної інформації, відповідач відмовив виконувати її вимоги. Тому позивач просить суд захистити її честь та гідність, визнати розповсюджену відповідачем інформацію щодо умисного знищення та пошкодження нею належного йому майна ї спричинення йому великої шкоди недостовірною, зобов'язати відповідача спростувати цю інформацію тим же способом, яким вона була розповсюджена, а саме: зобов'язати ОСОБА_3 написати до міліції заяву, у якій зазначити, що вона не знищувала шляхом підпалу майно відповідача, не пошкоджувала шпалери на стінах та покриття на підлозі шляхом полиття їх пально-мастильними матеріалами, і не спричиняла йому велику шкоду.

Представник позивача підтримав вимоги позивача і додав, що інформація, вказана у заяві відповідача про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5, є недостовірною і негативною, а тому підлягає спростуванню, оскільки позивач не робила пожежу, не підпалювала меблі і не спричиняла шкоду майну ОСОБА_3 Майно, про яке йде мова у заяві, належало позивачеві на підставі власності (договорів купівлі-продажу). Відповідач не має документів на меблі, не може підтвердити, що ці меблі його власність і, що його майну спричинені якісь збитки, оскільки не знає його вартості.

Відповідач позов не визнав, підтримав промову свого представника, і пояснив, що з 2002 року він та позивач не були компаньйонами по бізнесу. Позивач працювала у нього швачкою. З 2003 року він став приватним підприємцем, займаючись випуском плитки, пошивом рукавиць і продажем цементу. 05.11.2007 року з роботи звільнився брат позивача, який працював охоронцем. У цей день приблизно о 7.45 годині він їхав на роботу і зустрів біля інкубатора, де стояло таксі, позивача, одягнуту у спортивний одяг, з двома сумками. Коли він відкрив ворота, посеред бази були підпалені диван, крісла, розбиті ДВД, телевізор, розкидані папери. Від сторожа ОСОБА_6 він узнав, що на базі була ОСОБА_5, яка обірвала шпалери, облила їх мазутом. Відразу він не хотів звертатися до міліції з заявою щодо підпалу майна. Коли у лютому 2008 року позивач звернулася до нього з позовами до суду, він теж звернувся до міліції.

Представник відповідача позов не визнав, у суді пояснив, що відповідач, звертаючись з заявою до органів внутрішніх справ, мав на меті з'ясувати істину у цій справі, чи дійсно був підпал, чи дійсно він зроблений тою чи іншою особою. У заяви відповідачем викладена та інформація, у яку він об'єктивно вірив і почув від людей. Конституцією України гарантується будь-якій людині право на свободу слова, відповідач діяв у відповідності з Кримінально-процесуальним кодексом України і мав право на подачу такої заяви.

Вислухавши пояснення сторін, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач дійсно звернувся до органів внутрішніх справ -Красноармійського MB УМВС України з заявою про прийняття мір до ОСОБА_1, яка

1.   04.11.2007     року умисно пошкодила належне йому майно, з'явившись на місце ведення його підприємницької діяльності - на базу, розташовану по вул. Інкубаторна, де шляхом підпалу знищила м'які меблі - диван і два крісла вартістю 2500 грн., телевізор вартістю 1500 грн., ДВД вартістю 500 грн., дві килимові доріжки вартістю по 400 грн. кожна на суму 800 грн., гардину віконну вартістю 200 грн., покривало для меблі вартістю 200 грн., та пошкодила шпалери на стінах і покриття на підлозі, полив їх пально-мастильними матеріалами. Даними діями йому спричинено велику шкоду. Тому він просить порушити у відношенні ОСОБА_1 кримінальну справу за ознаками ст.194 КК України. Ця заява датована відповідачем 01.02.2008 року, зареєстрована у журналі реєстрації заяв, повідомлень про злочини Красноармійського міліцією

1.   07.02.2007     року (а.с.3 матеріалу № 1147, оглянутому у судовому засіданні).

Відповідно до постанови Красноармійського MB УМВС України у Донецькій області від 01.03.2008 року у порушенні кримінальної справи за заявою позивача за ст.194 КК України відмовлено через те, що встановити належність знищеного майна неможливо, між сторонами склалися цивільно-правові відносини, тому у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки злочину за ст.194 КК України.

У суді представник відповідача пояснив, що дана постанова оскаржена позивачем до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, додавши у підтвердження скаргу від 07.07.2008 року і чек про її відправлення.

Позивачем долучено до справи копії квитанцій, товарних чеків, накладних, якими вона засвідчує, що саме вона придбала у 2006 році м, які меблі «Флорида» за 1680 грн., у листопаді 2005 року ДВД за 1472 грн., килимові вироби, гардини, реалізацією яких вона займається у своїй підприємницькій діяльності(а.с.6-9, 11, 12).

Допитаний у суді свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що на початку листопада 2007 року біля 7 години він приїхав на базу, щоб замовити плитку, і бачив у відкритих воротах білий автобус, який стояв задом до воріт і у який два хлопця грузили меблі - диван і два крісла зеленуватого, олівкового кольору, доріжки. Пожежі і вогнища він не бачив, щодо плитки, яку він хотів придбати, спілкувався у той ранок з ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він був очевидцем того, як ОСОБА_1 пошкоджувала майно на базі, розташованій у с.Рівно, вул. Інкубаторна, 2, яка біля 6 години 4 або 5 листопада 2007 року прийшла на роботу, щоб забрати речі свого брата Юрія, який працював на базі. Вона була схвильована, казала, що їй залишилося жити 8 місяців, відіслала його за пляшкою горілки. Коли він повернувся, посеред бази горіли диван і крісла, меблі були олівкового кольору, диван був коричневий. ОСОБА_1 винесла телевізор і кинула його на

асфальт, виносила дві сумки з папером. Позивач сказала, що спаливши все, їй стало легше. Крім ОСОБА_1 він нікого на бази у той час не бачив.

Ст.34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. Вказана конституційна норма кореспондує зі ст.10 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна людина має право на свободу вираження своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст.28 Конституції.

Згідно за п.п.3, 4, 7 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною, її спростування здійснюється особою, яка її поширила, у такий же спосіб, у якій вона була поширена.

Суду не надано доказів, що відповідач звернувся з заявою до правоохоронних органів з метою розповсюдження відомостей, зазначених у заяві, до громадськості чи окремих громадян. Як зазначила у суді позивач, інформація щодо вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності була розповсюджена у магазині після приходу до її робочого місця працівників міліції, яки виконували свої обов’язки у відповідності до ст.97 КПК України щодо перевірки заяви відповідача.

Наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність згідно з законодавством України. Відповідач попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст.383 КК України. Дані про порушення за цією статтею кримінальної справи у відношенні відповідача відсутні.

Суд дійшов до висновку, що відповідач, звертаючись з заявою до органів внутрішніх справ, мав на меті перевірку уповноваженими на це законом органами (особами) фактів, викладених у його заяві. Як зазначив у суді представник відповідача, ОСОБА_3 мав на меті з'ясувати чи дійсно був підпал, чи дійсно він зроблений тою чи іншою особою, що у заяви відповідачем викладена та інформація, у яку він об, єктивно вірив і почув від людей. Зазначене підтверджується діями відповідача, який і зараз продовжує оскаржувати постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Підставою для зазначення у заяві саме прізвища позивача стало свідчення робітника бази ОСОБА_6В, який у день та час пожежі, нікого, окрім позивача, на базі не бачив.

З огляду на викладене, суд вважає, що звернення відповідача до правоохоронних органів з заявою про злочин з метою її перевірки, не може вважатися поширенням інформації як недостовірної і такої, що порочить честь та гідність позивача, тому у задоволенні вимог позивача треба відмовити.

На підставі ст.ст.28, 34, 55 Конституції України, ст.ст.277, 297 ЦК України, ст.97 УПК України, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 209, 212, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації відмовити.

Заява про апеляційне оскарження судового рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.