№ 2а-51-2010

                                             П О С Т А Н О В А

                                     І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И      

10  лютого  2010 року

Калінінский  районний  суд  м. Горлівки Донецької  області

В складі :   судді  Прокопчук Г. М.,

                   при секретарі  Кольчик Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду  в  м. Горлівці   справу  за  адміністративним позовом  ОСОБА_1  до  Калінінського управління праці та соціального  захисту населення Горлівської міської ради, третьої особи Управління державного казначейства України в Донецькій області  про визнання дій неправомірними, стягнення  недоотриманої суми допомоги на оздоровлення  за 2000-2007 роки

                                               В С Т А Н О В И В   :

   Позивач  звернувся  до суду  з  зазначеним  позовом,  посилаючись  на ті обставини, що  звертався до відповідача з  заявою  про  перерахування  розміру домоги на оздоровлення  за 2000- 2007 роки, відповідно до  ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист  громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам  першої та другої груп – п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи – чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідач відмовив в задоволенні даної заяви  посилаючись на п.1 Постанови КМУ

№ 836 від 26.07.1996 року, згідно якої  встановлено розмір компенсаційних виплат інвалідам 3 групи 21 грн. 50 коп., а починаючи з 2005 року – 90 гривень.

  Керуючись Законами України «Про Державний бюджет України» на 2000-2007 рр. просив  стягнути з відповідача різницю  у розмірі належної йому суми допомоги на оздоровлення у розмірі 8258 грн. 50 коп., зобов’язати відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється на кожен рік.

          В  судове  засідання надійшли заяви від сторін про розгляд справи у їх відсутність, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач надав заперечення щодо позову.

   Дослідивши письмові матеріали справи суд встановив наступні факти та правовідносини сторін :

      Згідно  заяви  ОСОБА_1  він  21.02.2008 року звертався  до  відповідача  з приводу  донарахування і виплати йому допомоги на оздоровлення за 2000-2007 рр.

  (а. с. 9).

   Згідно відповіді Калінінського управління праці та соціального захисту населення від  26.02.2008 року  (а. с. 10) та довідки (а. с. 11) ОСОБА_1 за період з 2000 р. по 2007 р. щорічно виплачувалось в рахунок допомоги на оздоровлення – 21 грн. 50 коп.,   за період з 2005 по 2007 рр.- 90 гривень, в іншій частині виплати відмовлено на підставі  п.1 Постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року, .Постанови КМУ № 562

від 12.07.2005 року.

   Згідно копії посвідчення (а.с. 5) ОСОБА_1  є  громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Та обставина, що позивач є інвалідом третьої групи внаслідок  ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС визнана сторонами і підтверджується довідками МСЕК.

   За змістом ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»  № 796-ХІІ     :

щорічна допомога на оздоровлення інвалідам  першої та другої груп –складає п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи – чотири мінімальних заробітних плати.

 Розмір мінімальної заробітної плати визначається  на  момент виплати.  

   Відповідно до ст. 63  Закону України   № 796-ХІІ : фінансування витрат, пов’язаних  з  реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок  державного бюджету.

  Відповідно до  ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної  влади  та  органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані   діяти  лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

   Частиною першою ст. 67 Закону України № 796-ХІІ   передбачено, що конкретні розміри всіх доплат,  пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України  відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

  Отже цим Законом Кабінет Міністрів України не був уповноважений зменшувати конкретні  суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги  на оздоровлення встановлений Законом № 796-ХІІ.

   Виходячи  із загальних засад пріорітетності законів над урядовими нормативними актами  відповідно до приписів ч.4 ст. 9 КАС України  при вирішенні даного спору підлягають  застосуванню норми ст. 48 Закону № 796-ХІІ, а не постанови  КМУ.

  Зазначене підтверджується  ч.4 ст. 4 ЦК України : «Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону».

   Крім того, розмір допомоги на оздоровлення визначений постановою КМУ № 836  

від 26.07.1996 року  не змінювався  протягом тривалого часу, що суперечить змісту та соціальної спрямованості Закону № 796-ХІІ.

   Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат не вбачається  будь-яких  обмежень  щодо можливостей застосування розміру  мінімальної заробітної плати  з метою реалізації норми ст. 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постаждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи».

 Виходячи з викладеного, суд вважає, що допомогу на оздоровлення ОСОБА_1  слід обчислювати, керуючись  Законом України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»  в  редакції, яка діяла на момент  виникнення права позивача на одержання допомоги на оздоровлення,  так як відповідно до ст. 5 ЦК України : Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.  Якщо цивільні відносини  виникли раніше і регулювалися  актом цивільного законодавства, який втратив чинність,  новий акт цивільного законодавства  застосовується  до прав та обов’язків, що виникли з моменту  набрання ним чинності.

    Так як  відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм  соціального захисту населення  за рахуноу субвенцій  з держваного бюджету, затвердженого  постановою КМУ № 256

від  04.03.2002 року : виплату  щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють  органи соціального захисту населення починаючи  з  29 жовтня 2003 року, то  позовні вимоги в частині стягнення допомоги на оздоровлення за 2000-2002 роки пред’явлені до неналежного  відповідача,  а тому  необгрунтовані.

   Тому  допомога  на  оздоровлення  ОСОБА_1 повинна бути обчислена наступним чином :

  За 2003 р. – 205 грн.* 4 ( мін. заробітних плат) – 21,50 грн. = 798,50 грн.

  За 2004 р. – 237 грн.* 4 ( мін. заробітних плат) – 21,50 грн. = 926,50 грн.

  За 2005 р. – 332 грн.* 4 ( мін. заробітних плат) – 90  грн. = 1238 грн.

     Разом з тим, відсутні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1  допомоги на оздоровлення за 2006 рік, оскільки дія абзацу  четвертого частини четвертої  ст. 48 Закону України № 796-ХІІ   була зупинена в частині  виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно  до мінімальної заробітної плати на 2006 рік, згідно п. 37 ст. 77 Закону України  

від 20.12.2005 року „Про  Державний бюджет України  на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний  неконституційним Конституційним Судом України.

УПСЗН  обгрунтовуючи правомірність  виплати допомоги  на 2007 рік  посилалося на Закон України  „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та постанову КМУ України  № 562.

Однак Рішенням Конституційного Суду України  від 9 липня 2007 року  визнані неконституційними положення  п.30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено  в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати  дію абзаців другого, третього, четвертого, пятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого,  пятого, шостого, сьомого частини  четвертої та частини сьомої  ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист  громадян, які постраждали внслідок Чорнобильської катастрофи”.

   Відповідно  до Рішення Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року воно має  преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції  при розгляді ними позовів  у зв’язку  з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.  

   Тому  допомога  на  оздоровлення  за 2007 р. ОСОБА_1  повинна бути обчислена наступним чином :

  420 грн.* 4 ( мін. заробітних плат) – 90 грн. = 1590 грн.

   Таким чином дії відповідача УПСЗН  в частині виплати  відповідачу допомоги на оздоровлення  в розмірах визначених КМУ України за 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2007 р.

є  неправомірними, оскільки  при виплаті зазначеної компенсації необхідно керуватися ст. 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»  та  розміром мінімальної заробітної плати, встановленої на час виплати, а не постановами Кабінету Міністрів України.

      Відповідно до наведених вище розрахунків сума допомоги на оздоровлення за 2003-2005 рр., 2007 р. складає  4553 грн. 00 коп.      

  Посилання відповідача  УПСЗН  на  пропуск  позивачем строку звернення  до суду з адміністративним позовом  є необгрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до  ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення  до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

   Проте згідно ч.1 тієї ж статті адміністративний позов  може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, іншим законом – Цивільним Кодексом України у п.3 ч.1 ст. 268 встановлено, що позовна  давність не поширюється  на вимогу про відшкодування  шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

   У розумінні ст. 13 Закону  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»  допомога на оздоровлення є способом  відшкодування шкоди, спричиненої здоров’ю   громадянина  внаслідок Чорнобильської катастрофи.  

    Позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати суд важає безпідставними  так як не має повноважень визначати спірні правовідносини в майбутньому.

      На підставі викладеного,  керуючись  ст. 19 Конституції України, ст. ст. 48, 63 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  ст. ст. 99, 100, 158-161 КАС України

                                                  П О С Т А Н О В И В   :

     Позовні вимоги  ОСОБА_1  задовольнити частково.

 Визнати протиправними дії Калінінського управління праці та соціального захисту населення  Горлівської міської ради щодо відмови  у виплаті ОСОБА_1  щорічної допомоги на оздоровлення  за 2003, 2004, 2005, 2007 рр.  відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи».  

   Зобов’язати Калінінське управління праці та соціального захисту населення  Горлівської міської ради   здійснити нарахування за  рахунок  державного бюджету  на користь ОСОБА_1  недоплати  щорічної допомоги на оздоровлення  за 2003, 2004, 2005, 2007 р. , що становить 4553 грн. 00 коп.      

   В іншій частині у задоволенні  позовних вимог  ОСОБА_1  відмовити.

    Постанова може бути  оскаржена в апеляційному порядку  до Донецького апеляційного адміністративного суду.

   Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної  інстанції  через суд першої інстанції, який ухвалив  оскаржуване судове рішення. Копія  апеляційної  скарги  одночасно надсилається осрбою, яка її подає  до суду апеляційної інстанції.

   Заява  про апеляційне оскарження  постанови суду першої інстанції  подається  протягом 10 днів з дня її  проголошення, а  в  разі  складності  постанови   у повному  обсязі  відповідно до  ст. 160 КАС України – з дня складення  в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду  першої інстанції  подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

   Апеляційна скарга може бути подана без попереднього  подання заяви про апеляційне оскарження, якщо  скарга подається у строк, встановлений для  подання заяви про апеляційне оскарження.  

          Суддя  :