Категорія № 6.19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2010 року                                                        Справа № 2а-893/10/1270    

    Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Островської О.П.

при секретарі – Кір’ян О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом заступника військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянки ОСОБА_1 до військової частини 3035 про визнання протиправними дій, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 5687,06 грн., -

ВСТАНОВИВ:

    04 лютого 2010 року заступник військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в обґрунтування якого посилається на наступне. Позивач ОСОБА_1 проходила військову (публічну) службу на різних посадах у військовій частині 3035, яка входить до складу внутрішніх військ МВС України, та знаходилася на всіх видах забезпечення, в тому числі і речовому. 26.05.2009 наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 43 о/с позивач був звільнений з військової служби у відставку Збройних Сил України відповідно до п. «в» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за віком). 18.06.2009 на підставі вищевказаного наказу командувача внутрішніх військ МВС України наказом командира військової частини 3035 № 121 позивач ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок за речове майно, яке він не отримав під час проходження військової (публічної) служби. Згідно розрахунку, наданого відповідачем, сума заборгованості перед позивачем за неодержану ним грошову компенсацію замість речового майна складає 5687,06 грн. Заступник військового прокурора просить визнати протиправними дії службових осіб військової частини 3035 щодо невиплати прапорщику у відставці ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане нею під час проходження військової (публічної) служби у військовій частині 3035 речове майно в розмірі 5687,06 грн., стягнути з військової частини 3035 на користь прапорщика у відставці ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане нею під час проходження військової (публічної) служби у військовій частині 3035 речове майно в розмірі 5687,06 грн.

    У судовому засіданні військовий прокурор підтримав заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі.

    Позивач ОСОБА_1 також підтримала позовні вимоги та просила стягнути грошову компенсацію за не отримане нею під час проходження військової (публічної) служби у військовій частині 3035 речове майно в розмірі 5687,06 грн.

    Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, посилаючись на наступне. Чинним законодавством передбачено, що забезпечення речовим та іншим майном проводиться в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України. При звільненні позивачка була виключена з речового забезпечення військової частини 3035 та відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від 30.12.2005 року № 1265 «По внесення змін та доповнень до наказу Міністра внутрішніх справ України від 05.12.2003 року № 1489, прапорщику ОСОБА_1 повинно видаватися належне на день звільнення обмундирування. Позивачка під час проходження служби забезпечувалася речовим майном за нормами, затвердженими наказом МВС України. Тому вважає незаконним посилання позивачки на застосування до неї положень та норм забезпечення або грошової компенсації, визначених у Постанові КМУ від 28.10.2004 року № 1444 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час». Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України військова частина 3035 є розпорядником відповідного рівня коштів бюджетного призначення і використовує кошти, які надійшли в порядку виконання Закону України «Про державний бюджет України». Оскільки таких бюджетних асигнувань на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно військовій частині не було передбачено, то дії відповідача з невиплати грошової компенсації за речове майно відповідають принципам закону, яким визначено видатки військової частини 3035 ВВ МВС України. У зв’язку з цим просить у задоволенні позову відмовити.

    Суд, вислухавши думку військового прокурора, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.  

            У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  

            Ст. 19 Конституції України  встановлено, що  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

    Згідно  зі ст. 40 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від  25 березня 1992 року за № 2232, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.     Порядок проходження вказаної служби регулювався у тому числі Тимчасовим положенням   про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, затвердженим Указом Президента України № 174 від 13 травня 1993 року, потім Положенням про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, затвердженим Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053, та на даний час Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, якими дія цих Положень поширена на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України .

    П. 242  Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

    У відповідності до Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 року, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Конституція України, цей Закон, постанови Верховної Ради України, інші законодавчі акти України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, військові статути Збройних Сил України. Особовий склад внутрішніх військ складається із військовослужбовців та осіб, які не атестовані і працюють за трудовим договором.

    Військовослужбовці внутрішніх військ приймають Військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розрізнення. Формений одяг військовослужбовців внутрішніх військ затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України. Проходження служби у зазначених військах здійснюється відповідно до Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів.  

    Статтею 12 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 року також передбачено, що фінансування внутрішніх військ провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів міністерств і відомств, у розпорядженні яких знаходяться об’єкти, які охороняються цими військами. Внутрішні війська забезпечуються бойовою і спеціальною технікою, зброєю, спеціальними засобами, засобами індивідуального захисту особового складу відповідно до виконуваних ними завдань, матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України.

    Ст. 13  цього Закону також визначено, що держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

    Згідно вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

    Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

    На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22 липня 1998 року № 1135 «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час».

    Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» у частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.                    

    Цей Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

    Тобто грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період до 11 березня 2000 року.

    У подальшому Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення в запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

    Згідно п. 28 вказаного Положення, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

    Постанова набула чинності в день її прийняття, а постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 року № 1135 «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час» одночасно втратила силу.  

    З листопада 2006 року ст. 9 ч. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції, згідно якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

    Також цей Закон з того ж часу доповнено ст. 9-1 п. 2 про те, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

    Іншого порядку, крім встановленого зазначеним Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого  Постановою  Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не приймалося.  

    Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» п. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»  було виключено.

    Однак, рішенням Конституційного Суду України від 25 травня 2008 року № 10-рп/2008 по справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень ст. 65 розділу 1, п. 61, 62, 63 розділу 2, п. 3 розділу 3 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у тому числі і про виключення вказаної ст. 9-1 ч. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визнано неконституційними.  

    Таким чином,  питання  забезпечення речовим майном або грошовою компенсацією замість нього, чітко врегульовано положеннями зазначених Законів України та Постанов Кабінету Міністрів України.  

    Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 проходила військову (публічну) службу з 12 червня 1995 року по 18 червня 2009 року на різних посадах у відповідача –   Військовій частині 3035, яка входить до складу внутрішніх військ МВС України, та знаходилася у зазначеній військовій частині на всіх видах забезпечення, в тому числі і речовому.

    26.05.2009 наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 43 о/с позивачка була звільнена з військової служби у відставку Збройних Сил України відповідно до п. «в» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за віком). 18.06.2009 на підставі вищевказаного наказу командувача внутрішніх військ МВС України наказом командира військової частини 3035 № 121 позивачка ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу військової частини 3035.

    Згідно довідки-розрахунку НОМЕР_1 від 22.07.2009 року, перед позивачем існує заборгованість з виплати грошової компенсації замість речового майна за період з 1995 року по 2009 рік на загальну суму 5687,06 грн. (а.с. 10).

    Позивачка зверталася до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації заміст речового майна, не отриманого під час проходження військової служби (а.с. 16). На вказану заяву відповідачем надано відповідь про існування заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 5687,06 грн. (а.с. 9).

    Таким чином, суд вважає, що позивачка має право вимагати грошову компенсацію за не отримане нею речове майно, однак, не за весь період проходження нею військової служби у відповідача.

    Суд вважає, що у позивачки виникло право вимагати стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало їй до видачі до набрання законної сили Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», тобто  з моменту прийняття на військову службу 12 червня 1995 року до 11 березня 2000 року, а також за період з жовтня 2004 року по день звільнення, тобто в порядку, встановленому Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.

    Таким чином, сума грошової компенсації за неотримане речове майно за період до 11 березня 2000 року складає 614,55 грн., а за період з жовтня 2004 року по день звільнення у червні 2009 року ця сума складає 3005,29 грн., а всього – 3619,84 грн.

            В іншій частині вимоги не підлягають задоволенню.    

    Посилання відповідача на норми Бюджетного Кодексу України та Законів України про державний бюджет у даному випадку на увагу не заслуговують, оскільки зазначене право позивачки визначено Законом України  «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , як  соціальна гарантія, а тому не може бути скасована або звужена іншими законами без відповідної компенсації цієї гарантії, на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України.  

    Відповідно до вимог п. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

    Беручи до уваги, що до червня 2009 року позивач не знав про порушення його права на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, то річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів повинен обчислюватися з червня 2009 року. Таким чином, суд вважає, що строк звернення до суду не пропущений позивачем.

    Питання по судових витратах суд не вирішує, оскільки позивач звільнений від їх оплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.02.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 02.03.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Керуючись ст. ст. ст. ст.  11, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», суд

ПОСТАНОВИВ:

    Позовні вимоги заступника військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянки ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Визнати протиправними дії службових осіб військової частини 3035 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3619,84 грн.

    Стягнути з військової частини 3035 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 3619,84 грн. (три тисячі шістсот дев’ятнадцять грн. 84 коп.).

    У задоволенні решти позовних вимог – відмовити за необґрунтованістю.

    Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Повний текст постанови складено 02 березня 2010 року.

Головуючий: суддя                                  О.П.Островська