Справа № 2-209/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

          25 лютого 2010   року                              Печерський районний  суд м. Києва  в складі:

головуючого   - судді                                                                                               Волкової С.Я.

при секретарі                                                                                                             Соловей Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в  залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору,

в с т а н о в и в :

          Позивач ОСОБА_1 звернувся  до суду із вимогами до відповідача про визнання недійсним договору №6240 від 24.10.2006 р., стягнення з ОСОБА_2 200194,36 грн., що еквівалентно 26028 доларам США. Свої вимоги обґрунтував тим, що між ним та відповідачем було укладено договір, за умовами якого ОСОБА_2 зобов’язався виготовити архітектурний проект (стадія П), а також погодити проектну документацію, об’єктом проектування є готель за адресою: АДРЕСА_1. Однак на момент укладення договору у відповідача була відсутня ліцензія на провадження будівельної діяльності, а спірний договір укладений після припинення ОСОБА_2 підприємницької діяльності, тому договір є недійсним, крім того ОСОБА_2 навмисно ввів його в оману щодо можливості виготовлення ним проекту готелю (стадія П), який би мав розташовуватися на земельній ділянці  за адресою: АДРЕСА_1.

          Заперечуючи, суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 звернувся до суду із  зустрічним позовом, в якому просить розірвати договір №6240 від 24.10.2006 р. без повернення того, що сторони вже виконали за зобов’язаннями до моменту розірвання договору. Свої вимоги обґрунтував тим, що зазначеною угодою він зобов’язався виготовити та передати ОСОБА_1 проект, а ОСОБА_1 зобов’язувався прийняти цей виготовлений проект та оплатити його договірну вартість. Відповідач оплатив 50% вартості проекту, що зафіксовано в розділі 2 договору, де зафіксовано факт, що ця 50-відсоткова оплата здійснювалась ОСОБА_1 у два етапи: перший – 24.10.2006 р., другий – 30.01.2007 р., тобто через три місяці після першого етапу. На протязі цих трьох місяців та й у подальшому виготовлявся проект, при цьому факт, що підтверджує виготовлення проекту, є наявність підписів ОСОБА_1 на планах чотирьох поверхів готелю. Своїм власноручним підписом відповідач затвердив ці плани, визнав їх наявність та свою згоду на подальше проектування. Після затвердження планів поверхів згідно п.4-а договору необхідно було виготовити візуалізацію (зображення фасадів будівлі) до 9.12.2007 р., однак ця робота була виконана ним значно швидше – 12.02.2007 р, хоча, як зазначив ОСОБА_1 власноручним записом, і “не в повному обсязі”, чим підтвердив факт наявності візуалізації та засвідчив його власноручним підписом. Після внесення проектантом деяких коректив у ці візуалізації, за бажанням замовника, ОСОБА_1 14.01.2007 р. затвердив їх своїм підписом. Згідно договору розробка планів та фасадів будівлі готелю становила 50% об’єму всього проекту, і ця робота ним, як виконавцем, виконана, а ОСОБА_1, як замовником, оплачена та затверджена його підписом. Проект не переданий замовнику, оскільки не оплачений замовником на 100%, як це передбачено договором, і, відповідно, незакінчений. В подальшому, згідно п.3.1.2 договору, ОСОБА_1 зобов’язаний був оплатити наступні 50% вартості проекту, а виконавець проекту, згідно п.6.5 договору, на протязі двох місяців після затвердження візуалізацій та оплати замовником всієї вартості проекту виготовити проект в цілому, в об’ємі, передбаченому договором, та здати проект замовнику. Але ОСОБА_1 в порушення п.3.1.2 договору, без будь-якої мотивації своїх дій та пояснень, відмовився оплачувати повну вартість проекту. ОСОБА_1, в односторонньому порядку відмовившись від договору, звільнив його від обов’язку виконувати його зобов’язання по договору, через що договір може бути розірваний судом на етапі його власної відмови від виконання умов цього договору. Він, будучи суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою, при укладенні договору з ОСОБА_1 розраховував отримати прибуток, оскільки це є єдиним джерелом для існування його сім’ї, але цього прибутку він не отримав.

          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 скорегував позовні вимоги ОСОБА_1, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив визнати недійсним договір №6240 від 24.10.2006 р., додаткову угоду від 30.01.2007 р., стягнути з ОСОБА_2 200194,36 грн., що еквівалентно 26028 доларам США, зустрічні вимоги суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 не визнав з тих же підстав.

          В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2, його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтримали зустрічні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в  зустрічній позовній заяві, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, посилаючись на безпідставність його вимог.

          Суд, вивчивши надані докази, вислухавши учасників судового розгляду,  вважає, що в задоволенні основного позову слід відмовити,   зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що 24.10.2006 р. між суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2, який є одночасно засновником і директором ПП “Салон архітектури та дизайну “Белей” і має ліцензію Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (будівельна діяльність згідно з переліком) серії АВ №192876 із строком дії з 22.09.2006 р. до 21.09.2011 р.,  (виконавець),  та ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір №6240 на виготовлення архітектурного проекту готелю за адресою: АДРЕСА_1, який мав бути побудований на двох земельних ділянках, які на час укладення угоди знаходились на стадії переоформлення та зміни цільового призначення (державні акти на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_6, цільове призначення земельних ділянок –  будівництво та обслуговування жилого будинку).

          Вивченням договору встановлено, що за умовами договору первісна площа готелю складала 1500 кв.м., вартість послуг становила 77,40 грн. за 1 кв.м. (еквівалент 15 доларів США), або 116100 грн. (еквівалент 22500 доларів США); уточнена площа об’єкту складала 3389 кв.м., уточнена вартість проекту становила 50835 доларів США. Відповідно до умов п.3.1.1 договору замовником при укладені угоди внесено 11250 доларів США передоплати, або 50% від вартості проекту; при збільшенні площі будови і, відповідно, вартості проекту, ним внесено 75000 грн. (еквівалент 14778 доларів США).

          Із пояснень в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2, наданих ним документів вбачається, що за період роботи над архітектурним проектом готелю замовник двадцять два рази відвідав проектантів, що працювали над проектом готелю в салоні ПП “Салон архітектури та дизайну “Белей”, і вніс двадцять одну зміну до проектного завдання, дванадцять з яких засвідчив власним підписом на кресленнях та дев’ять змін записані на кресленнях з його слів. За цими змінами у зв’язку з неодноразовим збільшенням замовником кількості і площі саун і басейнів, чотири рази збільшувалась площа готелю і в кінцевому підсумку в результаті внесених замовником змін у проектне завдання, площа будови збільшилася; всі проміжні зміни до проектного завдання та остаточне погодження планів готелю із збільшеною площею замовник затвердив 30.01.2007 р. власноручними підписами на планах кожного поверху проекту готелю. При збільшенні площі будови і, відповідно, вартості проекту, замовник погодився збільшити передоплату до 50%  нової вартості проекту та додатково внести оплату, засвідчив погодження власним підписом на протоколі погодження. Таке погодження на збільшення передоплати відповідно до пп.2.2, 2.4 та 3.1.1 договору замовник надав лише після того, як було виконано 50% проектних робіт. Відповідач звернув увагу на те, що, незважаючи на численні зміни побажань замовника щодо проекту, ані ПП “Салон архітектури та дизайну “Белей”, ані він особисто не застосовували до замовника п.5.5 договору, яким встановлено, якщо замовник при поетапному погодженні не може визначитися із своїми бажаннями і робота затягується на невизначений термін, замовник сплачує виконавцю 20% від вартості проекту за кожен додатковий місяць до терміну, обумовленого в договорі. Відповідач наголосив, що така його увага та поблажливість до замовника ОСОБА_1 пояснюється тим, що він, маючи відповідну ліцензію, вищу освіту за фахом, та значний досвід роботи проектувальником в проектних інститутах, співпрацював з ОСОБА_1 і виготовляв йому різні проекти протягом двох років, що передували укладенню договору №6240. При цьому він, як приватний підприємець, був зареєстрований у м. Львові і там же отримував ліцензію на право виконання проектних робіт. Він, співпрацюючи з ОСОБА_1, як з постійним замовником, прийняв рішення змінити місце постійного проживання і переїхав з м. Львова у м. Київ. У м. Львові він 1.12.2006 р. зареєстрував  припинення підприємницької діяльності, а у м. Києві за новим місцем проживання зареєструвався як приватний підприємець-фізична особа та, крім того,  22.05.2006 р. заснував ПП “Салон архітектури та дизайну “Белей”, де став власником і директором. Термі дії Львівської ліцензії на право виконання проектних робіт закінчувався 29.05.2006 р., продовжувати термін її дії у м. Львові було недоцільно і він 22.09.2006 р. оформив у м. Києві ліцензію на право виконання проектних робіт одразу на власне приватне підприємство “Салон архітектури та дизайну “Белей”. У суду відсутні підстави не довіряти зазначеним показам відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засіданні здобуто не було, тому суд, враховуючи надані докази, дійшов висновку, що договір №6240 від 24.10.2006 р. не суперечить Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, оскільки на момент укладення угоди державна реєстрація ОСОБА_2 як суб’єкта підприємницької діяльності була чинною.

          Твердження позивача ОСОБА_1 в позовній заяві, його представника ОСОБА_3 в судовому засідання про те, що момент затвердження замовником ОСОБА_1 планів поверхів і візуалізацій є додатковою угодою, суд не приймає до уваги, такі твердження спростовуються положенням п.4.1.2 договору, який встановлює, що замовник має право вносити корективи у концептуальний варіант роботи виконавця без зміни стилю  та концепції на стадії візуалізації з письмовою фіксацією змін та доповнень. Пояснення в судовому засіданні учасників судового розгляду, надані суду письмові докази свідчать про те, що саме такі зміни і доповнення вносив замовник ОСОБА_1 до проекту двадцять один раз, які чотири рази приводили до збільшення площі готелю. Не суперечать умови укладеної 24.10.2006 р. угоди №6240 і положенням ч.2 ст.50 ЦК України, відповідно до якої фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Крім того,  в судовому засіданні ані позивачем, ані його представником не наведено жодного доказу, жодного факту, які права та які законні інтереси позивача було порушено з укладенням договору №6240 від 24.10.2006 р. та його виконанням сторонами.

          Суд не приймає до уваги посилання позивача ОСОБА_1 в позовній заяві,  його представника ОСОБА_3 в судовому засіданні, що 24.10.2006 р. на момент укладення договору відповідач не повідомив про прийняття ним рішення про припинення підприємницької діяльності та про відсутність у нього ліцензії на провадження будівельної діяльності, через що  укладена угода є недійсною на підставі ч.1 ст.230 ЦК України, такі твердження позивача, його представника є надуманими, оскільки на момент укладення угоди реєстрація ОСОБА_2 як суб’єкта підприємницької діяльності була чинною, датою державної реєстрації припинення його підприємницької діяльності є 1.12.2006 р., ліцензія наявна. Інших доводів, через що укладений договір має бути визнаний недійсним на підставі  ч.1 ст.230 ЦК України, ані позивач, ані його представник суду не надали. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 стверджував, що робота по виготовленню архітектурного проекту готелю проводилась безпосередньо в приміщенні салону ПП “Салон архітектури та дизайну “Белей” співробітниками салону, договір №6240 підписано на бланку салону, свої зауваження, зміни та доповнення до проекту замовник вносив у приміщенні салону, де на видному місці знаходиться діюча ліцензія. Крім того, ще до укладення договору №6240, за наявності попередньої Львівської ліцензії, він виконав для ОСОБА_1 п’ять різних проектів, які були прийняті замовником без зауважень і своєчасно оплачені ним. ОСОБА_1, приступаючи до співпраці з ним, пересвідчився у наявності у нього ліцензії, вищої освіти за фахом, відповідного досвіду роботи по спеціальності. У суду відсутні підстави не довіряти зазначеним показам відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засідання здобуто не було. В судовому засіданні  ані позивач, ані його представник не довели, в чому полягає істотна помилка замовника щодо природи правочину, щодо прав та обов’язків сторін, які властивості та якості проекту, що виготовлений на його замовлення,  знижують його цінність, не дають можливості використовувати  за цільовим призначенням.

          Щодо порядку виконання проекту та надання необхідних документів, то із пояснень в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2 вбачається, що не було жодних проблем для початку проектування, оскільки 24.10.2006 р. він отримав завдання від замовника шляхом підписання договору та отримання загальних вказівок щодо предмету проектування; 20.11.2006 р. ОСОБА_1 було надано: державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2504 га за адресою: АДРЕСА_1, що оформлена на ОСОБА_6, копія паспорта останньої, копія її ідентифікаційного коду, копія рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №12/1 від 18.11.2006 р. про погодження розташування земельної ділянки для розміщення готельного комплексу, копія викопіювання з генерального плану АДРЕСА_1, державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2229 га за адресою: АДРЕСА_1, що оформлена на ОСОБА_6, у січні 2007 р. ОСОБА_1 було надано рішення виконкому Софіївсько-Борщагівської сільської ради про надання ОСОБА_6 дозволу на проведення проектно-вишукувальних робіт по будівництву готелю за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 додав, що 27.01.2007 р. були виготовлені ескізи проекту – п.3 розділу 5, 30.01.2007 р. – плани поверхів готелю були затверджені замовником, як це передбачено умовами договору – п.4 розділ 5.  У суду відсутні докази не довіряти зазначеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засіданні здобуто не було.

          При таких обставинах суд вбачає, що умови договору з обох сторін виконувались та визнавались до моменту односторонньої відмови замовника від його виконання – оплати повної вартості проекту згідно договору.

          Відповідно до ст.610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання – є порушенням зобов’язання.

          При цьому в судовому засіданні встановлено, що замовник ОСОБА_1 в період дії договору не дотримувався його умов та не оплатив грошові кошти за проект у сумі 50% його вартості.

          Відповідно до п.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

          Відповідно до п.1,3 ст.615 ЦК України у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

          Відповідно до п.3 ст.622 ЦК України у разі відмови кредитора від договору (ст.615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

          Відповідно до п.4 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Ухилення ОСОБА_1 протягом тривалого часу оплачувати повну вартість проекту згідно договору є істотним порушенням договірних зобов’язань та закону. Таке ухилення від виконання договірних зобов’язань ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувалося, тобто визнано ним, тому суд, враховуючи  вимоги зустрічного позову, вважає, що є всі підстави розірвати укладену угоду на умовах, передбачених п.4 ст.653 ЦК України.

          На підставі ст.88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені та документально підтверджені судові витрати ОСОБА_2 а саме: 17 грн. судового збору, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          На підставі ст.ст.203,215,216,227,230,533,527,528,611,615,629,651,653 ЦК України, керуючись ст.ст.3,4,10,11,60,88,130,209, 212-215,290 ЦПК України, суд      

в и р і ш и в :

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів – відмовити.

          Зустрічний позов ОСОБА_2 - задовольнити.

          Розірвати договір №6240, укладений 24 жовтня 2006 р. між суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

          Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 67 грн. судових витрат.

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          СУДДЯ