УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м.  КИЄВА

 МПС- 03110,  м.  Київ,  вул.  Солом'янська,  2-а

У  К  Р  А  Ї  НА

Справа №22-1139

Головуючий у 1 інстанції: Борисюк Л.П.

Доповідач: Євтушенко О.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 січня 2009 року   Апеляційний суд м.  Києва в складі:

Головуючого: ЄВТУШЕНКО О.І.

суддів: БІЛИЧІ.М. ,  КОРОТУНА В.М.
при секретарі     ТУРЧЕНКОЮ.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною

скаргою ОСОБА_2

на рішення Святошинського районного суду м.  Києва від 12 листопада 2008 року

в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про

стягнення боргу за кредитним договором,  задоволення вимог за рахунок заставленого

майна та визнання права власності на це майно.

Апеляційний суд, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за кредитним договором,  задоволення вимог за рахунок заставленого майна та визнання права власності на це майно.

Рішенням Святошинського районного суду м.  Києва від 12 листопада 2008 року позовні вимоги задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення,  яким відмовити в задоволенні позовних вимог,  посилаючись на те,  що судом порушені норми матеріального права.

В апеляційну інстанцію відповідач не з’явився,  подав заяву,  в якій просить справу розглянути у його відсутності.

Позивач та його представник просили відхилити подану апеляційну скаргу,  а рішення суду залишити без змін,  задовольнити заяву відповідача про відмову від апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді ЄВТУШЕНКО О.І.,  пояснення осіб,  які з'явились в апеляційну інстанцію,  вивчивши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  суд вважає,  що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено,  що на підставі розпорядження Ленінградської районної Ради народних депутатів м. Києва - свідоцтва про право власності за №2219 від 29 червня 2000 року позивачу,  відповідачу,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , належить на праві спільної власності кожному по 1/4 частині квартири АДРЕСА_1.

Судом також встановлено,  що за кредитним договором №238 від 18 грудня 2002 року,  який був укладений між відповідачем та ВАТ «Державний Ощадний банк України»,  позивач отримав кредит в розмірі 50000 гривень на покупку автомобіля. На забезпечення вказанного договору кредиту 18 грудня 2002 року відповідач уклав договір застави,  предметом застави стала належна відповідачеві АДРЕСА_1. В забезпечення кредитного договору 18 грудня 2002 року між Ощадбанком та ОСОБА_4 було укладено договір майнової поруки,  згідно п.п. 2.1 якого остання зобов'язалася перед Ощадбанком відповідати за виконання відповідачем ,  як позичальником,  зобов'язань за кредитним договором частково,  в межах вартості заставленого майна,  згідно договору №54 від 18.12.2002р.

Відповідач своєчасно не повернув гроші отримані за кредитним договором,  а 01 серпня 2005 року вказаний кредит на користь Ощадбанку в сумі 52 133 грн. 92 коп сплачено позивачем.

Рішенням Святошинського районного суду м.  Києва від 21 червня 2004 року з відповідача та ОСОБА_4 солідарно було стягнуто на користь Ощадбанку заборгованість за кредитним договором та державне мито в сумі 65 819 грн. 32 коп.

1 серпня 2005 року позивач та ВАТ «Державний Ощадний банк України уклали договір про відступлення права вимоги,  за яким до позивача перешли права кредитора. Згідно акту приймання-передачі документів від 01 серпня 2005 року Ощадбанк передавав позивачу,  як новому кредитору,  оригінали документів,  які засвідчують його права.

Із пояснень сторін судом встановлено,  що відповідач не виконав своє зобов'язання за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку,  що відповідач повинен повернути позивачу,  новому кредитору отримані гроші у відповідності до  ст.  ст.  512,  513,  514 ЦК України.

Разом з тим вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в повній мірі про стягнення боргу за кредитним договором,  задоволення вимог за рахунок заставленого майна та визнання права власності на це майно,  суд першої інстанції не звернув увагу на те,  що за договором від 1 серпня 2005 року до позивача перейшло право вимоги сплачених ним грошей,  а задоволення вимог за рахунок заставленого майна та визнання права власності на це майно по суті є порядком виконня судового рішення і може бути вирішено у відповідності до Закону України " Про виконавче провадження",  тому що сторони не укладали договору застави.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог за рахунок заставленого майна та визнання права власності на це майно не можна визнати законним,  а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. За таких обставин не може бути задоволена заява відповідача про відмову від поданої апеляційної скарги,  відмова не може бути прийнята судом,  оскільки при цьому будуть порушені права відповідача.

Враховуючи те,  що судом першої інстанції та апеляційним судом з*ясовані і витребовані всі необхідні матеріали по справі і з урахуванням діючих норм права,  апеляційний суд вважає можливим постановити нове рішення,  позовні вимоги задовльнити частково,  стягнувши з відповідача на користь позивача суму боргу,  яку він сплатив банку,  а в задоволенні інших вимог відмовити.

Відповідно до  ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків встановлених  ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі,  виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду відповідних доказів того,  Що йому з вини відповідача заподіяні збитки та ним понесені витрати на сплату штрафних санкцій неустойки,  відсотки за користування коштами,  не надав доказів того,  що відповідач користувався його грошима,  а тому підлягає стягненню індекс інфляції до боргових зобов'язань,  тому що позивач лише сплатив борги батька - відповідача по справі,  а тому зазначені позовні вимоги не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Керуючись  ст.  ст. 303,  304,  307,  308,  313-315 ЦПК України,  апеляційний суд,  -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити,  задовольнити частково,  скасувати рішення Святошинського районного суду м.  Києва від 12 листопада 2008 року    та постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково,  стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 52133 гривні,  а в задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення набирає законної чинності з моменту його оголошення,  але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.