Справа № 22-ц-3520/2006 р.                                              Головуючий 1 інстанції - Швецова Л.А.

Категорія: відшкодування шкоди                                        Доповідач - Пшенічна Л.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах  апеляційного

суду Харківської області у складі:

Головуючого судді - судді Пшенічної Л.В.,

суддів колегії  - Яцини В.Б., Солодкова А.А.,

при секретарі               - Шевченко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Завод ім. Малишева", третя особа: фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відділення виконавчої дирекції фонду у Комінтернівському районі м. Харкова про стягнення заборгованості з відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до ДП "Завод ім. Малишева" та просила стягнути з відповідача 519,54 грн. заборгованості з відшкодування збитків та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, зобов'язати відповідача відшкодовувати їй щомісячно по 89,59 грн. до закінчення сином навчання.

В обґрунтування позову зазначає, що 30.10.1987 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди загинув її чоловік - ОСОБА_2, який їхав на мотоциклі ГЖ-61-14 НОМЕР_1 і зіткнувся з автобусом ЛАЗ 695 НОМЕР_2під керуванням водія ОСОБА_3, вказаний автобус належав ДП "Завод ім. Малишева".

На утриманні чоловіка на момент смерті знаходився їхній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, на виховання якого вона за рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.10.1989 року отримувала від відповідача щомісячно по 61,41 грн.

14.09.2001 року її справа була передана відповідачем до Комінтернівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, який продовжував їй виплачувати збитки, періодично перераховуючи їх розмір, який з 01.03.2004 року складає 86,59 грн. щомісячно.

З 01.02.2005 року виплати їй були припинені, а справа відділенням Фонду повернута до ДП "Завод ім. Малишева" в зв'язку з тим, що даний випадок не відноситься до страхових. Відповідач також відмовлявся відшкодовувати збитки, незважаючи на неодноразові звернення позивача до адміністрації заводу.

На протязі семи місяців вона не отримує коштів на утримання сина, який є учнем школи.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач свої позовні вимоги уточнила, просила стягнути з відповідача суму заборгованості за термін з квітня 2005 року по квітень 2006 року в сумі 1800 грн., а також суму на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача в суді першої інстанції проти задоволення позову заперечувала. Зазначала, що положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" та правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів

України від 23.06.1993 року стосуються осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємстві, а оскільки ОСОБА_2 не перебував з відповідачем в трудових відносинах, тому фондом та відповідачем необгрунтовано проведено збільшення сум відшкодування шкоди з 01.04.1993 року по 31.01.2005 року, яке не було встановлено рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.10.1989 року та від 09.04.1993 року.

З 01.04 2004 року виплати по відшкодуванню збитків повинні провадитись Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які потягли за собою втрату годувальника, в зв'язку з чим ДП "Завод ім. Малишева" була передана у відділення Фонду особиста справа ОСОБА_1 для проведення подальших виплат. Фонд прийняв документи і провадив виплати.

ДП "Завод ім. Малишева", а в наступному Фондом безпідставно був проведений перерахунок сум відшкодування шкоди. Безпідставно були виплачені суми відшкодування шкоди, які не були встановлені судом.

До того ж, вважає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про обґрунтованість суми моральної шкоди, в зв'язку з чим просила відмовити позивачці і в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Представник третьої особи проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечувала та в суді першої інстанції пояснила, що відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 22.07.2005 р. були задоволені вимоги відділення виконавчої дирекції фонду у Комінтернівському районі м. Харкова щодо стягнення з ДП "Завод ім. Малишева" страхових виплат, сплачених ОСОБА_1 за період з 01.04.2001 року по 01.02.2005 року в сумі 3391,51 грн. у зв'язку з тим, що даний випадок не є страховим. Вказане рішення постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2005 року залишено без змін. Вважає також, що відповідач по справі повинен звертатися з позовом до ОСОБА_1 про стягнення необгрунтовано виплачених сум.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на це рішення позивач просить його скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що при відсутності норм права, які регулюють певні відносини повинна застосовуватися ст. 8 ЦК України (аналогія), тобто застосування тих законів, які в рішенні визнано такими, що не можуть застосовуватися, хоча б в цьому й не було потреби так як п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України встановлено, що Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Тому, в зв'язку з тим, що і права і обов'язки з відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника існували і існують до теперішнього часу, суд мав би керуватися ст. ст. 1187, 1188, 1200 ЦК України, які передбачають відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки та порядок відшкодування.

Також посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Вважає, що сумнівним є висновок суду про те, що ні відповідач, ні третя особа не мали права робити перерахунок розміру виплати на відшкодування збитків.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача відносно того, що відшкодуваня шкоди позивачу здійснювалося на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 жовтня 1989 року, яким встановлено, що щомісячні виплати у зв'язку з втратою годувальника та утримання сина ОСОБА_4 здійснюються з 01.01.1989 року по 27 травня 2004року.

Судова колегія погоджується з виводами суду першої інстанції оскільки вони повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку.

Позивач отримувала виплати на дитину згідно з вищевказаним рішенням, в якому встановлено розмір цих виплат і строк. Як пояснив позивач у суді апеляційної інстанції, виплати вона отримувала до 1 січня 2005 року.

Позивач, після закінчення строку встановленого судом для виплат, не звертався до суду з позовом про продовження терміну щомісячних виплат та зміни їх розміру.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що погиблий ОСОБА_2 не був робітником ДП "Завод ім. Малишева", загинув в наслідок дії засобу підвищеної небезпеки, а тому на цей випадок не розповсюджується дія Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві"

Згідно зі ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст.11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач не довів свій позов.

Суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно і всебічно розглянув справу, дав належну оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2006 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.