Судове рішення #7976
2-14/1441-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

13 червня 2006 р.                                                                                   

№ 2-14/1441-2006  


Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Дочірнього підприємства

                        “Пансіонат “Новолипецький металург”

на                       постанову Севастопольського апеляційного господарського суду

                        від 16.03.2006р.

у справі          №2-14/1441-2006

за позовом     Дочірнього підприємства “Пансіонат “Новолипецький металург”

до                     Відкритого акціонерного товариства “Спеціалізоване будівельно-монтажне

                        управління “Крименергоспецбуд”

3-ті особи       1)Відкрите акціонерне товариство “Новолипецький металургійний комбінат”

                         2) Відкрите акціонерне товариство “Крименерго” в особі структурного           

                         підрозділу ВАТ “Крименерго” –Ленінський район електричних мереж

про                    стягнення 105 524,62  грн.,

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Черненко О.А.(довіреність від 07.06.06),

від 3-тьої особи 1: не з’явився,

від 3-тьої особи 2: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство “Пансіонат “Новолипецький металург” звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Спеціалізоване будівельно-монтажне управління “Крименергоспецбуд” та просило суд стягнути з останнього, з врахуванням уточнених позовних вимог, 102890,46 грн., у тому числі 96 467,62 грн. заборгованості, 5305,74 грн. річних та 1 117,10 грн. індексу інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов’язань по сплаті наданих послуг з транспортування, харчування та проживання. Одночасно позивач просив суд визнати поважними причини пропущення позовної давності, посилаючись на те, що відповідач своїм листом №35 від 01.03.2002р. визнав заборгованість, а тому відповідно до положень частини 1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності перервався.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2005р. (суддя Курапова З.І.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 96 467,62 грн. заборгованості, 1117,0 грн. індексу інфляції, 5305,74 грн. річних, 3000,0 грн. витрат на проведення судової експертизи та судові витрати. В іншій частині позову провадження у справі припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України у зв’язку з зменшенням позивачем позовних вимог заявою від 12.04.2005р.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача суми боргу з врахуванням річних та інфляційних збитків, суд першої інстанції виходив з того, що 03.01.2001р. позивач, діючий  від імені ВАТ “Новолипецький металургійний комбінат” на підставі договору доручення №1 від 28.11.96р., та  СБМУ “Крименергоспецбуд” (відповідач) уклали договір №3/01, відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов’язання від імені, за рахунок і за дорученням ВАТ “Новолипецький металургійний комбінат” надавати відповідачеві послуги з транспортування, харчування та проживання.

Наявність боргу відповідача за надані позивачем послуги підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, висновком судово-бухгалтерської експертизи, проведеної на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність пропуску позивачем строку позовної давності. При цьому суд виходив з того, що відповідно до п.4.2. договору №3/01 від 03.01.2001р. оплата проводиться  не пізніше останнього робочого дня заключного місяця кварталу. Тобто строк позовної давності на сплату заборгованості минув у відповідні останні числа кварталів 2004р.

Згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлених законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

На дату набрання чинності ЦК України (01.01.2004р.) строк позовної давності на стягнення заборгованості за договором №3/01 від 03.01.2001р. не сплив.

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Оскільки листом №35 від 01.03.2002р. (а.с.14) відповідач підтвердив наявність боргу за транспортні послуги по акту звірки станом на 03.01.2002р. та зобов’язався погасити його у квітні 2002р., суд першої інстанції дійшов висновку про закінчення строку позовної давності тільки 30.04.2005р., враховуючи вимоги ст.264 ЦК України.  Позивач звернувся до суду з позовом своєчасно –24.03.2005р.,  до закінчення строку позовної давності.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2006р. (головуючий, суддя Гонтарь В.І., Сотула В.В., Борисова Ю.В) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Вказана постанова мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповним встановленням обставин справи і не всебічним дослідженням наданих сторонами доказів.

Так, погодившись з висновками суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за надані послуги у розмірі 96 467,62 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, враховуючи умови п.4.2. договору, строк позовної давності закінчився 3 січня 2004 року. Позов пред’явлено 24.03.2005 і трьохрічний строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК УРСР, закінчився.

Перебіг строку позовної давності зупиняється тільки за обставин, наведених у статті 78 ЦК УРСР, відповідно до якої, у відносинах між підприємствами і організаціями перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), а також у зв’язку з встановленою законодавством України відстрочкою виконання зобов’язань (мораторій). Проте позивач таких доказів суду не надав.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд вказану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст.71, 76 ЦК УРСР, 253, 257, 264 ЦК України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.4 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.

При вирішення даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами у справі укладено договір №3/01 від 03.01.2001р., відповідно до умов якого позивач, від імені, за рахунок і за дорученням ВАТ “Новолипецький металургійний комбінат”,  взяв на себе зобов’язання надавати відповідачу послуги з транспортування, харчування та проживання, а відповідач –своєчасно та у повному обсязі оплачувати послуги позивачу, згідно виставлених рахунків.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків визначених ним, що вірно встановлено судами двох інстанцій.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку, визначеного цим договором щодо сплати коштів за надані послуги.

Судами двох інстанцій встановлено, що станом на 01.03.2002р. заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 96 467,62 грн.

Суд першої інстанції на підставі ст.625 ЦК України дійшов висновку про задоволення вимог позивача  щодо стягнення основної суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, і відсутні поважні причини його пропуску, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору №3/01 від 03.01.2001р., за послуги надані позивачем за цим договором, відповідач проводить оплату, згідно виставлених рахунків позивача у гривнях. Оплата проводиться не пізніше останнього робочого дня заключного місяця кварталу.

Так, відповідно до ст.71 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення права на позов –відповідні останні робочі дні заключних місяців кварталів 2001 року), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Тобто, строк позовної давності на сплату заборгованості минув у відповідні останні   робочі дні заключних місяців  кварталів 2004 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки на момент набрання чинності ЦК України строк пред’явлення даного позову, встановлений ЦК УРСР, не закінчився, суд першої інстанції правомірно застосував ЦК України щодо правил про позовну давність.

Проте, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність пропуску позивачем строку позовної давності з посиланням на визнання відповідачем листом №35 від 01.03.2002р. свого боргу, у зв’язку чим строк позовної давності перервався і закінчився лише 30.04.2005р., враховуючи вимоги ст.264 ЦК України.

Так, відповідно до положень ст.264 ЦК України вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу перериває перебіг позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Разом з тим, статтею 5 ЦК України передбачено, що акт  цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім  випадків,  коли  він   пом'якшує   або   скасовує   цивільну відповідальність особи.   Якщо цивільні  відносини  виникли  раніше  і  регулювалися  актом цивільного законодавства,  який втратив чинність,  новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків,  що виникли з моменту набрання ним чинності.

Застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції положень названої норми не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про переривання строку позовної давності (ст.264 ЦК України),  пославшись  на  лист №35 від 01.03.2002р. відповідача про визнання свого боргу, тобто на дію, що була вчинена відповідачем під час дії акту цивільного законодавства, який втратив чинність.

За вимогами ст.79 ЦК УРСР, який діяв на час визнання відповідачем свого боргу, перебіг строку позовної давності переривався вчиненням зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу, лише по спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни.

Отже строк позовної давності на сплату заборгованості минув у відповідні останні робочі дні заключних місяців  кварталів 2004 року і не переривався, а  позов подано лише 24.03.2005р., тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до пунктів 4, 5 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Між тим, судом першої інстанції не встановлено обставин, які об’єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом до закінчення встановленого строку, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції. Не встановлено таких обставин і  судом апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на те, що оскільки листом №35 від 01.03.2002р. відповідач зобов’язався сплатити борг у квітні 2002 року відповідно до акту звірки від 03.01.2002р., а позивач погодився із такою пропозицією відповідача, то сторони фактично змінили строк розрахунків за договором до кінця квітня 2002 року, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що не підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до п.8.1. договору №3/01 від 01.03.2001р. всі зміні та доповнення до даного договору оформлюються виключно у письмовій формі і підписуються повноважними представниками обох сторін. Проте, матеріали справи не містяться доказів того, що сторони вносили будь-які зміни або доповнення до розділу 4 договору “Порядок оплати послуг підприємства” у порядку, визначеному пунктом 8.1. договору.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваної постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства  “Пансіонат “Новолипецький металург” залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2006р. у справі №2-14/1441-2006 –без змін.


Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко


Суддя                                                                                І.М.Васищак


Суддя                                                                                В.М.Палій


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація