Справа № 2-а-757/2010 року

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 лютого 2010 року                                                                                                    м. Ізюм

Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бутенко В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги дітям війни, -

встановив:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни.  

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він наділений правовим статусом дитини війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Просить поновити встановлений законом строк для звернення з позовом до суду та зобов’язати відповідача провести нарахування державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2008 року.          

До початку судового розгляду позивач ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву, в якій просить суд проводити розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовільнити.  

Представник відповідача до початку судового розгляду справи подав до суду заперечення проти позову та письмову заяву в якій позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Просить суд в задоволенні позову відмовити та проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.  

Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.    

Оскільки від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за необхідне проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.  

Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в адміністративному позові та в запереченні проти цього позову докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задоволити частково.  

В запереченні проти позову відповідач адміністративний позов не визнав пояснивши, що позивачеві як дитині війни правомірно підвищення до пенсії протягом 2006-2007 років та за 9 місяців 2008 року не нараховувалося та не виплачувалося. Виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими було передбачено виплату підвищення до пенсії позивачеві тільки з 01 січня 2008 року у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи також і те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.  

Судом встановлено, що позивач наділений правовим статусом дитини війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, протягом 2006-2007 років йому нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком без доплати як дитині війни, а протягом 2008 року позивачеві нараховувалася та виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №359143, виданим 9 квітня 2004 року, із проставленим у ньому штампом "Дитина війни" (а.с.7) та довідкою відповідача №213-02/14  від 15 лютого 2010  року (а.с. 17).  

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії, щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Згідно із п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст. 111 цього Закону, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.                              

Проте рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону. Положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була відновлена з 09 липня 2007 року, а позивачеві у 2007 році не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону України, то суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення в частині зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року.  

Відповідно до п.41 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності 01 січня 2008 року, текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Положення пункту 41 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22 травня 2008 року, а позивачеві у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 22 травня до 31 грудня 2008 року.  

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 квітня 2002 року №80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року №5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року) управління Пенсійного фонду України в місті відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Судом встановлено, що позивачеві нараховувалося та виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війни за період 1 січня до 31 грудня 2008 року Управлінням Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, де позивач перебуває на обліку.  

На час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове соціальне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність.  

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року №966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.  

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року №489-5, був  затверджений прожитковий мінімум  на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня-380 гривень, з 1 квітня-387 гривень, з 1 жовтня-395 гривень.  

Зазначена стаття була змінена згідно Закону України від 15 березня 2007 року №749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня-380 гривень, з 1 квітня-406 гривень, з 1 жовтня- 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті. Збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн.06 коп.; 415 грн.11 коп.  

    Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня-470 гривень, з 1 квітня-481 гривень, з 1 липня-482 гривень, з 1 жовтня-498 гривень.  

За таких обставин, суд приходить до висновку, про необхідність зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги, як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 31 грудня 2008 року та провести відповідні виплати.  

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються.

Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 26 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

ЗУ 32195-1У реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитина війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплат до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової  влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

Згідно до абзацу 1 Положення про Пенсійний фонд України – ПФУ є  центральним органом виконавчої влади, на який відповідно до зазначеного положення покладено обов'язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах міста є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів  ПФУ та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ЗУ №2195-1У, покладено саме на органи ПФУ.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30%  доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.        

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАСУ, не доведено та не надано суду доказів, щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку, щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від  мінімальної пенсії за віком.

Отже відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Суд також відхиляє заяви відповідачів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАСУ, вийти за межі позовних вимог та визнання протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області по не виконанню з 9.07.2007 року приписів статті 6 Закону України   “Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року.

Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Як зазначає позивач, він дізнався про порушення своїх прав з листа Відповідача від 18.01.2010р., тому своєчасно не звернувся до суду з позовом. Суд вважає причину пропуску строку звернення до суду поважною і поновлює позивачу строк для звернення з позовом до суду.  

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст.  22, 46, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року № 107-VI, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року   у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України, щодо відповідності Конституції України ( конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1 , пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу з Закону України « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  і 101 народних депутатів  України, щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України « Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ( справа щодо предмету та змісту закону про Державний бюджету країни), ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” №1058 від 09.07.2003 року, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року , Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 6-14, 71, 72, 94, 99, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя –

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області  про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 09.07.07 року по 31.12.07 року та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області  нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про соціальний захист дітей війни" ОСОБА_1 за період з  09 липня 2007  року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року у розмірі встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".  

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складання постанови або отримання копії постанови і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя —