Справа № 1-304,2009 р.
В И Р О К
іменем України
11 листопада 2009 року місто Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого-
судді Марченка М.М.
при секретарі Павленко В.М.
з участю прокурора Мозгового В.Г.
підсудного ОСОБА_1
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ніжина кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уроженця міста Ніжина, Чернігівської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, не одруженого, працюючого приватним підприємцем, не судимого, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_3, за ст. 172 ч.1 КК України,-
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 згідно свідоцтва серії ВО1 № 446331 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця з 02.11.2001 року являється приватним підприємцем і здійснює свою підприємницьку діяльність в місті Ніжині, Чернігівської області. В ході здійснення своєї підприємницької діяльності ОСОБА_1 займається пасажирськими перевезеннями автотранспортом, в зв"язку з чим використовує працю найманих працівників. Відповідно до ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженний ним орган чи фізична особа зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно п.6 ч.1 ст.24 КЗпП України, при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми договору є обов»язковим. Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України та ст.2 «Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою», затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року, приватний підприємець зобов»язаний укласти трудовий договір з найманим працівником у письмовій формі та подати його на реєстрацію до державної служби зайнятості у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. ПП ОСОБА_1, достовірно знаючи дані вимоги законодавства про працю, ігнорував їх і без укладення трудового договору тривалий час використовував працю найманого працівника ОСОБА_2 тим самим обмежував його трудові права: право працівника на соціальний захист, право на працю, право на відпочинок та на отримання пенсії, інших видів соціальних виплат, котрі гарантовані ст.ст. 43-46 Конституції України. Так, ПП ОСОБА_1, грубо порушуючи вимоги ст.ст. 24, 24-1 КЗпП України, в середині вересня 2008 року допустив ОСОБА_2 до роботи в якості водія мікроавтобуса марки "ГАЗ-2705ВП6", державний номерний знак НОМЕР_1 і використовував до 13 жовтня 2009 року його працю, яка полягала в здійсненні пасажирських перевезень по транспортному маршруту № 4 м. Ніжина, без укладання та реєстрації з ним трудового договору в Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості. Використовуючи працю ОСОБА_2, не укладаючи з ним трудового договору, ОСОБА_1 тривалий час істотно порушував його право на соціальний захист, право на працю, право на відпочинок, на отримання пенсії та інших видів соціальних виплат, які гарантовані ст.ст. 43-46 Конституції України. В той же час ОСОБА_1 порушуючи вимоги ст. 29 КЗпП України, не ознайомив вищевказаного найманого працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих факторів, з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проінструктував з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігєни праці, протипожежної охорони. Порушуючи ст. 29 Закону України «Про оплату праці» ОСОБА_1 не ознайомив ОСОБА_2 під розписку про умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави згідно з якими можуть проводитись відрахування у випадках передбачених законодавством.
Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину визнав повністю в пред»явленому обвинуваченні по ч.1 ст. 172 КК України і показав, що з
- 2 -
2001 року і по даний час являється приватним підприємцем, займається пасажирськими перевезеннями по маршруту № 4 м. Ніжина, для цього утримує один мікроавтобус марки "Газель – 2705" державний номерний знак НОМЕР_1. З вересня 2008 року і до проведення перевірки 13 жовтня 2009 року в своїй підприємницькій діяльності він використовував працю одного найманого працівника, а саме: ОСОБА_2, який працював у нього водієм вищевказаного мікроавтобуса і здійснював перевезення пасажирів по транспортному маршруту № 4 м.Ніжина. Графік роботи в ОСОБА_2 був з 07 годин до 19 годин, працював він два дні, потім 4 дні у нього був вихідний і знову два дні працював. Заробітна плата ОСОБА_2 оговорювалася в усній формі і залежала від отриманого останнім прибутку в конкретний день, однак була не меншою за мінімальну заробітну плату. З ОСОБА_2 він трудовий договір не укладав і відповідно його в Центрі зайнятості не реєстрував. Свою вину в грубому порушенні законодавства про працю повністю визнає, у вчиненому злочині щиро кається і просить суворо не карати.
В судовому засіданні учасники судового розгляду справи підсудний ОСОБА_1, прокурор Мозговий В.Г. визнали недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ними не оспорюються.
Судом роз'яснено зміст ч.3 ст.299 КПК України і з»ясовано, що підсудний ОСОБА_1 та інші учасники судового розгляду справи правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку. Суд за клопотанням і згодою учасників судового розгляду справи обмежився дослідженням доказів по справі допитом підсудного ОСОБА_1 та його характеризуючих даних.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що дії підсудного ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 172 ч.1 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.
При призначенні міри та виду покарання підсудному ОСОБА_1 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, обставини справи, що пом»якшують покарання - щире каяття , обставини справи, що обтяжують покарання - не встановлено.
З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним призначити підсудному ОСОБА_1 покарання у вигляді штрафу.
Цивільний позов по справі не заявлений.
Судові витрати по справі відсутні.
Речових доказів по справі немає.
Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд -
З А С У Д И В :
Визнати ОСОБА_1 винним за ст. 172 ч.1 КК України і призначити йому покарання :
-за ст. 172 ч.1 КК України призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі 510 /п»ятсот десять/ грн. 00 коп.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишити попередню, зобов»язання з»являтись по виклику та повідомляти про зміну місця свого проживання - до вступу вироку в законну силу.
Апеляція на вирок суду може бути подана до апеляційного суду
Чернігівської області на протязі 15 / п»ятнадцяти/ діб з дня проголошення вироку.
Суддя