Справа  №  2-а -757/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого  2010 року  

Суддя  Армянського міського  суду  Автономної  Республіки  Крим   Шестаковська Л.П., розглянувши у порядку письмового провадження  адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим про визнання бездіяльності  відповідача протиправною та зобов'язання  його до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

23.11.2009 року позивач звернувся до Армянського міського суду АР Крим з позовом до управління ПФУ в  м. Армянськ АР Крим  про визнання бездіяльності  відповідача протиправною та  зобов'язання останнього здійснити йому нарахування та забезпечити виплату щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 р. у розмірі 996 гривень. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначає, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Позивач у судове засідання  не з’явився,  про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву в якій просить суд провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав заперечення проти позову, в яких позов не визнав у повному обсязі, з підстав викладених у запереченнях. Справу просить розглянути без його участі.

              Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін   у  порядку  письмового  провадження  на підставі наявних у справі доказів. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов належить задовольнити  частково.

Судом встановлено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-ІУ дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

ОСОБА_1–  ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не спростовується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право   на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 зазначеного Закону.

Законом України від 28.12.2007 № 107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" змінена і містить норму, що до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак ці зміни, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є діючою в своїй первісній редакції.

Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності.

Як свідчить позиція і практика Європейського Суду принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом — відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щомісячної соціальної допомоги дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Посилання відповідача на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу суд вважає нікчемними, оскільки згідно з п. З Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься , зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання , інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п. 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Посилання відповідачів в своїх запереченнях, на недопустимість  нецільового використання ним коштів ПФУ, є безпідставним і судом не приймається до уваги, оскільки ухвалюючи рішення про задоволення позову суд не спонукає відповідача проводити виплату  позивачу з власних джерел фінансування. Відповідач зобов’язаний провести зазначені виплати за рахунок коштів державного бюджету.  Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до вимог пп.6 п.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.02р. №8-2,  на територіальні управління Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до вимог постанови КМ України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління державними коштами» від 02.11.04р. № 1477 Пенсійним фондом України, Державним казначейством України і ВАТ «Державний ощадний банк України» був розроблений Порядок, який передбачає механізм зарахування коштів Пенсійного фонду України на рахунках, що відкриті в Державному казначействі України.

Згідно п.1.3 цього Порядку - Головне управління ПФУ в АРК і управління ПФУ в містах і районах відкривають в установах Ощадбанку окремі поточні рахунки для зарахування коштів на виплату пенсій. Всі кошти, що надходять на рахунки управлінь в районах по внутрішній платіжній системі перераховуються на рахунок Пенсійного фонду України для подальшого перерозподілу.

Пунктом 3.3 цього Порядку передбачено, що ті кошти, що поступають на витратний рахунок, Пенсійний фонд України розподіляє і направляє на здійснення витрат на виплату пенсій Головним Управлінням ПФУ в АРК. З цього рахунку Головне Управління ПФУ АРК. перераховує всі кошти на витратні рахунки управлінь в містах і районах згідно календарного графіку виплати пенсій (заявкам) у розмірі щорічної потреби, яка в цей же день фінансується на виплату пенсій і надбавок.

Суд вважає, що відповідач  повинен провести нарахування позивачу передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» доплати, подавши відповідну заявку до Пенсійного Фонду України через Головне Управління ПФУ в АРК про перерахування на витратний  рахунок відповідача цієї нарахованої позивачу суми державної соціальної допомоги, отримати її та виплатити позивачу. Доказів того, що відповідач  вчиняв зазначені кроки аби реалізувати порушене право позивача, суду відповідачем не надано і в його запереченнях проти позову навіть не згадано.            

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови Кабінету міністрів України №1261 від 24.10.2007 року приходить до висновку, що саме відповідач мав здійснювати позивачу виплату надбавку до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» », як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення  і виплати пенсій  та доплат до них, але на порушення  зазначеної статті  таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність. Крім того суд вважає, що доказом належності відповідача  та доказом саме його бездіяльності  є і той факт, що саме відповідач частково виконує вимоги ст. 6  ЗУ « Про соціальній захист дітей війни», частково, а не в повному обсязі  сплачуючи з 01.01.2008 року позивачу передбачену зазначеною нормою  надбавку до пенсії. Факт вказаних виплат підтверджує сам відповідач приєднавши до своїх заперечень відповідні відомості.        

Суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації  програми  з доплат дітям війни суд не приймає до уваги, оскільки це не є предметом спору, що розглядається. Проблема надання бюджетних коштів відповідачу для виконання  покладених на нього обов’язків перед позивачем  виходять за межі заявлених  вимог і  судом не розглядаються.  

Суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати  на  себе функцію  органу, на якого   законодавством   покладено   такі повноваження. Конкретний розрахунок зазначеної соціальної  допомоги повинен провести відповідач відповідно до своїх функцій з урахуванням фактично здійснених виплат.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що  в ідповідач  має  нарахувати  та  виплатити  на  користь  позивача  державну соціальну допомогу  за період з  01 січня 2009 року  по 31 грудня 2009 року,  у  розмірах,  визначених   ст. 6  Закону  України  «Про  соціальний  захист  дітей  війни»,   оскільки  на  цей  момент вищевказана  норма є діючою.

В решті позову позивачу належить відмовити .

З  Державного  бюджету  України   належить стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок, оскільки позов задоволено частково.

Керуючись ст. ст.1, 3,8, 122, 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік,  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, Рішенням Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року, Європейською Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року,  Постановою КМ України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління державними коштами» від 02.11.04р. №1477, Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.02р. №8-2, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р., суд            

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим щодо не нарахування  та не виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01  січня 2009  року  по 31 грудня 2009 року у розмірах, визначених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

  Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим (96012,   АР Крим, м. Армянськ,  вул. Шкільна, 55А)  нарахувати та виплатити ОСОБА_1, щомісячну державну соціальну допомогу  за період  з 1 січня 2009 року по 31 грудня  2009 року  включно,  у розмірі  визначеному  ст. 6  Закону України  «Про  соціальний захист дітей війни».  

Стягнути з Державного  бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Армянський міський суд Автономної Республіки Крим, в 10-ти денний строк з дня проголошення  постанови  заяви про апеляційне оскарження і поданням  після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя ______________________