УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-3730/2006 р.                           Головуючий у першій інстанції - Остра Н.С.

Доповідач: суддя - Сегеда С.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

18 липня 2006 року                           Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого              -           Сегеди С.М.,

судців                         -           Станкевича В.А.,

Гайворонського С.П.,

при секретарі -           Шкрабак В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 10 квітня 2005 року по цивільній справі, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування домоволодінням та земельними ділянками,

ВСТАНОВИЛА:

24 березня 2005 року позивачі звернулись з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішеннями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2004 року, залишеними без змін ухвалами апеляційного суду Одеської області від 16 вересня та 14 жовтня 2004 року, за кожним із них визнано право власності на 1\3 частини будинку АДРЕСА_1 та право користування земельними ділянками згідно ідеальних часток, по 1\3 частині кожному, розміром по 1327 кв. м., з виділом їх в натурі, та залишенням в загальному користуванні двору, площею 628 кв. м.

Незважаючи на це відповідач, котрий доводиться їм братом, перешкоджає користуватись як своїми частками власності у житловому будинку, так і земельними частками. Посилаючись на зазначені обставини позивачі просили захистити їх право користування прибудинковими земельними ділянками.

В ході розгляду справи позивачі уточнили свої позовні вимоги і просили зобов'язати відповідача також не перешкоджати користуватись своєю власністю - по 1\3 частці житлового будинку та двором, до участі у справі була залучена в якості третьої особи Випасненська сільська рада Білгород-Дністровського р-ну.

Відповідач позовні вимоги не визнав і зазначав, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 21 січня 2004 року незаконне, він його оскаржив у Верховному Суді України, а тому у позивачів відсутні підстави для користування будинком і земельними ділянками. Разом з тим вказує, що позивачі фактично вже тривалий час, ще за життя батьків, користуються земельними ділянками і ніхто їм у цьому не перешкоджає. Стосовно захисту своїх прав користування земельними ділянками, то у позивачів відсутні підстави для цього, тому що не мають документу на право власності або на право користування земельними ділянками, як того вимагає ст. ст. 125, 125 ЗК України. Усунення перешкод в користуванні будинком також неможливе, оскільки не вирішено питання про поділ будинку в натурі або про порядок користування ним.

Представник Випасненської сільської ради з позовними вимогами погодився, надавши суду відповідну заяву про слухання справи у їх відсутність.

Рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області позовні вимоги задоволені частково. Зобов'язано відповідача не перешкоджати позивачам кожному користуватись по 1\3 частинами житлового будинку та двором АДРЕСА_1.

В задоволенні вимог про усунення перешкод в користування земельними ділянками було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог і направлення справи на новий розгляд, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонам по справі належить на праві приватної власності по 1\3 частці спірного будинку, в порядку спадкування по закону, а тому суд обґрунтовано задовольнив їх вимоги про усунення перешкод в користуванні своєю власністю.

Стосовно користування позивачами земельними частками біля будинку, то судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про неможливість використовування земельних ділянок при відсутності документів на них, передбачених ст. 126 ЗК України.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 1225 ЗК України до спадкоємців житлового будинку переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, та необхідної для його обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом.

Крім того, на підставі ч. З ст. 415 ЗК України особа, до якої перейшло право власності на будівлі, набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і попередній власник будівлі.

При наявності спору між землекористувачами - власниками часток житлового будинку, порядок такого користування встановлюється у судовому порядку, про що наголошується в п.п. 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 06 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Рішеннями Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 21 січня 2004 року, залишеними без змін ухвалами апеляційного суду Одеської області від 16 вересня та 14 жовтня 2004 року, за кожним із сторін визнано право власності на 1\3 частини будинку АДРЕСА_1 та право користування земельними ділянками згідно ідеальних часток, по 1\3 частині кожному, розміром по 1327 кв. м. з виділом їх в натурі, та залишенням в загальному користуванні двору, площею 628 кв. м.

Зазначені судові рішення набрали законної сили і згідно ч.З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, що до яких встановлені ці обставини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод користування земельними ділянками, суд фактично перешкодив виконанню судового рішення, у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для користування позивачами земельними ділянками спростовуються наявними у справі доказами і ухваленими судовими рішеннями з цього приводу.

Питання про зміну рішення в цій частині не було поставлено перед судом апеляційної інстанції, проте судова колегія виходить із вимог ч. З ст. 303 ЦПК України, згідно яких апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Доводи апелянта про те, що суд розглянув справу у відсутність представника Випасненської сільської ради, яка не була належним чином сповіщена про розгляд справи спростовується заявою Випасненського сільського голови про слухання справи без представника сільської ради, як у суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Заслуговують на увагу посилання апелянта на відсутність в судовому рішенні норм матеріального права, згідно яких задоволені вимоги про усунення перешкод в користвуванні частками будинку, у зв'язку з чим, ухвалюючи нове рішення, судова колегія зазначає, що право позивачів на усунення перешкод в користуванні своїми частками спірного будинку та частками земельних ділянок підлягає захисту на підставі ст. 48 Закону України "Про власність", ст.ст. 321, 391 ЦК України.

Керуючись ч.З ст. 303; п.2 ч.І ст. 307; п.З ч.І ст. 309; ст. 313; ч.2 ст. 314; ст.ст. 316; 317; 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області 10 квітня 2005 року, в частині відмови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в усуненні перешкод користування частками земельних ділянок скасувати, та ухвалити нове, яким зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користуванні земельними ділянками № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2, відповідно, кожна площею 1327 кв. м., розташованих по АДРЕСА_1 в порядку, встановленому рішеннями Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 21 січня 2004 року та ухвалами апеляційного суду Одеської області від 16 вересня та 14 жовтня 2004 року.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.