Копія  

В  И  Р  О  К  

  І  М  Е  Н  Е  М      У  К  Р  А  Ї  Н  И  

26 січня  2010 року                                                                                                               м. Ужгород  

 Військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону у складі:

головуючого – капітана юстиції Носова В.В.,

при секретарі – Каменевій Є.Ф.,

за участю державного обвинувача – військового прокурора Ужгородського гарнізону полковника юстиції Демківа О.Р. та  захисника підсудного – адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні військового суду кримінальну справу відносно військовослужбовця колишньої військової частини Д0180 рядового  

  ОСОБА_4  , який на-

родився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ужгороді, українця, з середньою повною освітою, не одруженого, раніше не судимого, на військовій строковій службі з 11 травня 2002 року  

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1  ст. 408 КК України.

Судовим слідством військовий місцевий суд

  В С Т А Н О В И В :  

 У травні 2002 року Ужгородським ОМВК Закарпатської області ОСОБА_4 був призваний на строкову військову службу і з 28 травня 2002 року проходив її у військовій частині  

Д0180, яка була дислокована у м. Ужгороді, Закарпатської області.

Рядовому ОСОБА_4, згідно наказу командира в/частини Д0180 від 18.08.2003 року № 173 була надана відпустка терміном на 20 діб, з якої він мав повернутися 5 вересня 2003 року. Однак, у встановлений термін ОСОБА_4 з відпустки у військову частину не повернувся.  

А надалі, рядовий ОСОБА_4, не бажаючи в подальшому проходити військову службу і маючи на меті взагалі ухилитися від неї, вибув до Словацької Республіки, а в подальшому - до інших країн Західної Європи, де проживав до грудня 2009 року.

18 грудня 2009 року ОСОБА_4 з’явився до військової прокуратури Ужгородського гарнізону з явкою з повинною.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та показав, що 11 травня 2002 року, Ужгородським ОМВК він був призваний на військову строкову службу та був направлений для її проходження у в/частину Д0180, що розташована в м. Ужгороді. Військову службу проходити бажав.

 З 17 години 16 серпня 2003 року йому, терміном на 1 добу, було надано звільнення, з якого, він повинен був принести в частину фотобумагу, яку того ж вечора він вирішив купити, однак, оскільки вже було пізно, він її не знайшов.  В той же вечір він  погуляв по місту, а в подальшому пішов додому.  

Наступного дня, 17 серпня 2003 року, він знову, вирішив піти в місто з метою все таки знайти фотобумагу, однак на протязі всього дня він її так і не знайшов. Вже ближче до вечора, він став переживати за те, що не міг знайти фотобумагу та в певний момент, він вирішив більше не повертатись в частину і продовжив гуляти по місту, не зовсім розуміючи куди йти і що робити. Надалі він пішов в сторону Словацького кордону, пройшов через ліс, і вже вночі опинився в Словацькій Республіці. На той момент, в Україну повертатись він не хотів, оскільки боявся, що за свою втечу з військової служби він буде притягнутий до кримінальної відповідальності.

В подальшому, він потрапив до Австрії, де, представившись громадянином ОСОБА_5, звернувся до спецустанови, що надає статус біженця, з проханням надати йому політичного притулку, який йому був наданий. До грудня 2009 року, він  постійно проживав в Австрії. Час від часу підтримував зв'язок з батьками. В Україну повернутись вирішив на початку 2009 року, по причині бажання повернутись на батьківщину і до батьків. 17 грудня 2009 року він на літаку прилетів на Україну та 18 грудня того ж  року  з’явився до військової прокуратури Ужгородського гарнізону з явкою з повинною.  

Протиправність свого вчинку - неповернення до військової частини з метою ухилитись від проходження військової служби, усвідомлює, просить врахувати щире каяття, добровільне повернення до України та з’явлення до військової прокуратури з явкою з повинною.

Крім повного визнання своєї вини підсудним ОСОБА_4, його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України, повністю доведена сукупністю інших зібраних по справі та досліджених у судовому засіданні доказів.

Допитаний в якості свідка батько обвинуваченого ОСОБА_4 – ОСОБА_6 показав, що його син виховувався в повноцінній сім’ї, в нормальних умовах, любив багато читати, в школі навчався задовільно. За характером спокійний, доброзичливий. Алкогольних та наркотичних речовин не вживав. Захоплювався комп’ютерними іграми, у зв’язку з чим багато часу проводив в комп’ютерних клубах. В армію служити пішов з бажанням, на умови служби не скаржився. 16 серпня 2003 року ОСОБА_4 було надано звільнення терміном на 1 добу. 18 серпня 2003 року, мій син мав вступати до міжрегіональної академії управління персоналом, в зв’язку з чим, він (ОСОБА_6), 17 серпня 2003 року, після обідньої перерви, пішов до командира частини Д 0180 з проханням про надання сину відпустки. Того ж дня, командиром частини було прийнято рішення про надання ОСОБА_4 відпустки з 17 серпня 2003 року терміном на 20 діб. Зранку  17 серпня 2003 року ОСОБА_4 вийшов з дому і більше ні додому, ні в частину не повертався. В подальшому  він (ОСОБА_6) разом з дружиною звернувся в міськвідділ міліції з заявою про зникнення сина. Окрім того, вони звертались також до різних державних установ на рахунок допомоги щодо розшуку сина, але позитивного результату пошуки не дали. 19 січня 2004 року ОСОБА_4 перший раз заявив про себе. Він зателефонував і повідомив, що з ним все нормально. В подальшому, під час розмов з сином, останній повідомляв, що в нього все нормально, він знаходиться в Австрії і повертатись в Україну та продовжувати службу в армії він не хоче. На початку листопада 2009 року син зателефонував  на мобільний  телефон і сказав, що хоче повернутись на Україну і 17 грудня 2009 року він прибув додому.

Допитана в якості свідка мати ОСОБА_4 – ОСОБА_7  показала, що на момент залишення військової частини її сином у серпні 2003 році вона знаходилась з донькою на лікуванні в  м. Феодосія. Повернувшись в м. Ужгород, дізналась, що 17 серпня 2003 року її син не повернувся із звільнення до  військової частини і його місце знаходження на той час не було відомо. В подальшому вона дала покази, аналогічні показам її чоловіка  ОСОБА_6  

Згідно витягу з наказу командира в/частини Д0180 за №173 від 18 серпня 2003 року, рядовому ОСОБА_4 з 17 серпня 2003 року терміном на 20 діб надано основну відпустку за період проходження служби.

Відпускним квитком № 123 від 17 серпня 2003 року підтверджується надання ОСОБА_4 основної відпустки з 17 серпня по 5 вересня 2003 року.

Відповідно до рапорту командира роти управління в/частини Д0180 старшого лейтенанта ОСОБА_8 від 06.09.2003 року вбачається, що рядовий ОСОБА_4, який був в основній відпустці по закінченню її терміну, 5 вересня 2003 року з неї не повернувся.

Висновком адміністративного розслідування від 8 вересня 2003 року, яке проводилось у військовій частині Д0180 підтверджується, що рядовий ОСОБА_4 з відпустки, яка закінчилась 5 вересня 2003 року, без поважних причин не повернувся. Вжиті розшукові заходи по місцю його проживання результатів не дали.  

Згідно акту амбулаторної судово–психіатричної експертизи № 218 – ОСОБА_4 психічним захворюванням не страждав і не страждає ним в теперішній час. Інкриміноване йому діяння скоїв у стані, коли міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та вчинків, керувати ними, розуміти їх протизаконність та караність. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Оскільки ОСОБА_4 5 вересня 2003 року, після закінчення відпустки, умисно, не маючи взагалі наміру проходити подальшу військову службу, з метою ухилитися від неї, до військової частини Д0180 не прибув, чим вчинив нез’явлення на військову службу з відпустки з метою взагалі ухилитися від військової служби – дезертирство, суд його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 408 КК України.

При обранні підсудному виду та міри покарання військовий суд приймає до уваги з’явлення ОСОБА_4 до військової прокуратури з явкою з повинною, щире каяття підсудного у скоєному, а також те, що до кримінальної відповідальності він притягується уперше, раніше ні у чому вартому осуду помічений не був.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, особу підсудного, мотиви та ступінь тяжкості вчинених ним дій, суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 408 КК України, а тому вважає за необхідне звільнити його від відбування покарання з випробуванням, застосувавши до нього ст. 75 того ж Кодексу.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, військовий місцевий суд

  З А С У Д И В:  

  ОСОБА_4   визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України, на підставі якої позбавити його волі строком на   4 (чотири) роки  .

У відповідності до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на   2 (два) роки  , якщо він протягом цього іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Згідно ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та в період іспитового строку повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Контроль за поведінкою засудженого покласти на орган виконання покарань за місцем проживання засудженого.  

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 – підписку про невиїзд, до вступу вироку в законну силу, залишити без зміни.  

На вирок може бути подано апеляцію у військовий апеляційний суд Центрального регіону  через військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.

  З оригіналом звірено.  

  Головуючий по справі  

капітан  юстиції                                                                                                       В.В. Носов