УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/2492 Головуючий в суді 1 ін ст. Гансецька ІА
Категорія 42. Доповідач Худяков A.M.
РІШЕННЯ
Іменем України
"24" грудня 2008 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Худякова А.М. ,
суддів : Франовської К.С. , Широкової Л.В.,
при секретарі судового засідання Забеліній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 жовтня 2008 року , до якої приєдналась ОСОБА_2
по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства „Льонотекс" про визнання недійсним договору найму житлового приміщення, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства „Льонотекс", Житомирської міської ради, Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання недійсним ордеру, свідоцтва про право власності на житло, визнання дійсною угоди найму житлового приміщення, -
встановила:
У березні 2006 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ВАТ „Льонотекс" про виселення ОСОБА_1 з АДРЕСА_1, яка є спірною по справі, та про розірвання укладеного з ним 20 серпня 2004 року договору найму вказаного жилого приміщення з тих підстав, що займана відповідачем кімната належить йому на праві власності, проте реалізувати свої права власника він не може, оскільки відповідач незаконно займає належне йому жиле приміщення.
У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ВАТ „Льонотекс", в якому просив визнати ордер, виданий 02.06.2004 року ОСОБА_3 на спірне жиле приміщення, недійсним з тих підстав, що ордер був виданий на зайняте приміщення (а.с. 30).
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги і просив визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, видане 24.11.2004 року відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міськради з підстав, викладених у вимогах про визнання недійсним ордеру (а.с. 57).
У січні 2007 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на спірну кімнату, яке набуте особою, що добросовісно заволоділа чужим майном (а.с. 82).
У липні 2007 року ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги і просив усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення сім'ї відповідача. ОСОБА_1 із займаного жилого приміщення та відшкодувати моральну шкоду завдану протиправними діями відповідача в сумі 10 000 грн. (а.с. 201).
У лютому 2008 року ОСОБА_3 змінив позовні вимоги і просив визнати договір найму жилого приміщення: квартири АДРЕСА_1 недійсним з підстав невідповідності вимогам закону, посилаючись на положення ст. 61 ЖК, відповідно до якої договори найму укладаються на підставі ордеру на жиле приміщення (а.с. 338).
У квітні 2008 року ОСОБА_1 змінив підстави визнання недійсним свідоцтва на спірну кімнату, виданого ОСОБА_3, вказуючи на те, що при видачі свідоцтва порушено вимоги ч.5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Одночасно ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір найму, укладений 20.08.2004 року між ним та ВАТ «Льонотекс» з підстав, визначених ст. 258 та 764 ЦК України, оскільки після спливу строку договору він продовжує користуватись житлом і проти цього наймодавець не заперечує. У зв'язку з цим просив визнати даний договір дійсним на новий термін до 20.08.2008 року (а.с. 352).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 жовтня 2008 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір найму житлового приміщення АДРЕСА_1, укладений 20.08.2004 року між ВАТ „Льонотекс" та ОСОБА_1 Усунено перешкоди в користуванні ОСОБА_3 жилим приміщенням - АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з їх неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити АДРЕСА_1 від особистих речей.
У позові ОСОБА_1 про визнання ордеру №1277 від 02.06.2004 року, виданого ВАТ „Льонотекс" ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3, визнання дійсною угоди найму житлового приміщення АДРЕСА_1, - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, відповідно по 8 грн. 50 коп. та по 3 грн. 75 коп.3 кожного.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Так, зазначає ОСОБА_1 , висновки суду, щодо безпідставності вимог про визнання ордеру недійсним не відповідають обставинам справи і спростовуються наявними у справі документами, якими підтверджено, що ордер був виданий ОСОБА_3 на зайняте жиле приміщення. Крім того, вказує ОСОБА_6, на його думку рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 1, 2, 8 та ч.2. ст. 311 ЦПК України. Порушення норм матеріального права, на думку особи що подає апеляційну скаргу, полягає у тому, що суд першої інстанції невірно застосував норми, які містяться у роз'ясненні Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 04.10.2002 року № 4/2-696 „Про приватизацію житла, отриманого в порядку поліпшення житлових умов", які не є нормативно-правовим актом обов'язковими до виконання, а є лише листом.
До даної скарги приєдналась ОСОБА_2
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 128, 129 ЖК України жила площа у гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового органу, і на його підставі громадянину видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.
Суд встановив, що на балансі ВАТ «Льонотекс» знаходився гуртожиток для одинаків по АДРЕСА_1, якому рішенням виконкому міськради № 302 від 15.05.2003 року надано статус жилого будинку для малосімейних (а.с. 7 ). У 2007 році будинок передано у комунальну власність міста.
Як встановлено, ліжко-місце в кімнаті №20 даного гуртожитку, з порушенням встановленого порядку, до серпня 2004 року ( без відповідного рішення про надання ліжко-місця, та видачі спеціального ордера, без реєстрації) займав ОСОБА_1 Цей факт ВАТ «Льонотекс» не оспорювало.
20 серпня 2004 року ВАТ «Льонотекс» продовжено договірні відносини з ОСОБА_1 , укладенням договору строком на 2 роки, (а.с. 8 , 42 ).
2 червня 2004 року ОСОБА_3, який з 1989 року перебував на черзі для одержання житла (а.с. 15), на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету видано ордер на АДРЕСА_1 (а.с. 11).
24 листопада 2004 року надана кімната ОСОБА_3 приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», про що видано свідоцтво НОМЕР_1 (а.с. 9).
Звертаючись до суду з позовом про визнання виданого ОСОБА_3 ордеру та свідоцтва про право власності на житло недійсними, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що порушено його житлові права, оскільки він є наймачем спірної кімнати з 1995 року, набув право постійного користування цім житлом, тому ордер ОСОБА_3 видано на зайняте приміщення всупереч положенням ст. 59 ЖК України, а приватизація здійснена в порушення чинного законодавства.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ВАТ «Льонотекс» та ОСОБА_1 договір найму спірної кімнати є недійсним з підстав, передбачених ст. 58-61 ЖК України.
Проте, з таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційного суду, приймаючи до уваги таке.
Як зазначалось, з 1995 року на прохання керівництва УМВС у Житомирській області, ОСОБА_1 , як працівнику Житомирського міського відділу МВС було надано ліжко-місце в гуртожитку ВАТ «Льонотекс» без прийняття відповідного рішення та видачі ордера. У серпні 2004 року, існуючі договірні відносини були продовжені з укладенням договору на 2 роки (а.с. 42). Таким чином, хоча висновок суду про безпідставне укладення договору з ОСОБА_1 за відсутності ордера є правильним, помилковим є висновок щодо правового статусу ОСОБА_1 за укладеним договором.
Виходячи з встановлених судом обставин вселення ОСОБА_1 у спірне житло, яке мало місце в порушення встановленого законом порядку і лише з дозволу наймодавця та тимчасове проживання без реєстрації, слід визнати, що ОСОБА_1 набув статусу тимчасового мешканця.
Подані ОСОБА_1 докази про здійснення окремих платежів за користування гуртожитком не свідчить про статус наймача.
Відповідно до чинного законодавства тимчасові мешканці права на житло не набувають незалежно від тривалості проживання, а тому, з припиненням дії договору від 20 серпня 2004 року одночасно припиняється право ОСОБА_1 на користування спірним житлом. За таких обставин, внесення ОСОБА_1 плати за комунальні послуги та прийняття її на рахунок ВАТ «Льонотекс» не свідчить про те, що з ним укладено договір найму і він набув самостійного права на житло.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, відповідно до положень ст. 99 ЖК України.
Таким чином, права звернення до суду за захистом порушеного права у вересні 2006 року ( після припинення дії договору ) ОСОБА_1 не мав, оскільки його права не є порушеними, а відповідно до чинного законодавства захисту підлягає порушене, невизнане чи оспорюване право громадянина.
Суд першої інстанції правильно по суті вирішив позов ОСОБА_3 про наявність перешкод у користування квартирою і виселив ОСОБА_1 з усіма проживаючими разом з ним членами сім'ї з спірної ( кімнати) квартири, проте неправильно застосував матеріальний закон. Помилку виправляє апеляційний суд, змінюючи правові підстави виселення відповідача.
Доводи ОСОБА_1 про набуття права на спірне житло на підставі положень ст. 764 Цивільного Кодексу безпідставні, оскільки вказана правова норма на правовідносини, що виникли не поширюється.
В решті рішення суду відповідає вимогам закону, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєдналась ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 жовтня 2008 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства «Льонотекс» про визнання недійсним договору найму житлового приміщення скасувати, ухваливши нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити за необґрунтованістю.
В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.