Апеляційний суд Кіровоградської області ______________________________________________________________________________ Справа № 22- 139 2010року Головуючий 1 інстанції Завгородний Є.В.
Категорія 18,26 Доповідач Чорнобривець О.С.
Рішення
Іменем України
16 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого судді - Гайсюка О.В.,
суддів - Чорнобривець О.С.
Савченко С.О.
при секретареві Ткач І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 листопада 2009 року, -
встановила:
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики і зазначала про те, що 21 жовтня 2007року між ними був укладений письмовий договір позики, відповідно до якого вона передала, а відповідачка взяла грошові кошти в сумі 13816грн., зобов’язалася в строк до 02 листопада 2007року повернути таку ж суму. Відповідачкою зобов’язання не виконані. Посилаючись на порушення грошового зобов’язання просила стягнути заборговану суму, а також відповідно до п.6.1. укладеного Договору 10 відсотків за місяць від простроченої суми, що складає 21447грн. 47коп., інфляційні виплати в сумі 4149грн., судові витрати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 листопада 2009року позов задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 13666грн., 4003грн.12коп. інфляційних виплат, судові витрати. В задоволенні інших вимог відмовлено за їх безпідставністю.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову про стягнення процентів за укладеним Договором в повному обсязі. Вказує про те, що суд безпідставно застосував Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” , тому висновки суду вважає такими, що не відповідають обставинам справи.
- 2 -
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, які були заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Задовольняючи вимоги позову, суд дійшов правильного висновку, що між сторонами був укладений договір позики і підтвердженням цього є укладений сторонами Договір позики та письмова розписка, за змістом якої відповідачка взяла в борг у позивачки гроші в сумі 13816грн. строком на 1 місяць/а.с.5,6/.
Повернення позики, відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України є обов'язком позичальника.
Умовами Договору передбачено, що позика має бути повернута 02 листопада 2007року. Наявні в матеріалах справи розписки доводять, що відповідачка частково повернула кошти в сумі 150грн., інших доказів щодо спростування заявлених вимог суду не надано.
За таких обставин, висновок суду про стягнення на користь позивачки 13666грн. боргу за договором позики та 4003грн.12коп. інфляційних виплат відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Разом з тим, помилковим є висновок суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів за укладеним Договором.
Пунктом 6.1 Договору передбачена відповідальність позичальника і встановлено, що у разі прострочення повернення суми позики( її частини), позичальник сплачує проценти в розмірі 10% за місяць від простроченої суми до моменту повернення позики. Сума позики повертається с урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки.
Тобто, посилаючись на зазначений пункт Договору, позивачка просила про стягнення процентів за порушення умов договору.
Суд помилився у правовій природі заявлених вимог і відмовляючи в їх задоволенні послався на ч.1 ст.1048 ЦК України, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та зазначив про те, що позикодавець не відноситься до кола осіб, яким надано право одержувати відсотки за користування позикою. Проте таких вимог заявлено не було.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.
Частина 2 ст.625 ЦК України передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається умовами Договору передбачено сплату процентів в розмірі 10% за місяць від простроченої суми боргу до моменту повернення позики. Але умови договору в цій частині суперечать вимогам закону.
Оскільки борг позивачки не повернуто, вона має право на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за невиконання грошового зобов’язання, а саме - три процента річних від простроченої суми.
З урахуванням визначеної судом суми боргу - 13666грн., 2-річного строку затримки розрахунку, на користь позивачки підлягає стягненню 820грн.
В цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким вимоги про стягнення процентів за порушення грошового зобов’язання підлягають частковому задоволенню в сумі 820грн.
В інший частині рішення не оскаржувалося.
-3-
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1,3 ч.1 ст.309, ст..313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 листопада 2009року скасувати в частині відмови стягнення відсотків за порушення грошового зобов’язання і ухвалити про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 820грн. за порушення грошового зобов’язання.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: