УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
„ 18 “ листопада 2009 року апеляційний суд Житомирської області
в складі:
головуючого – судді Миніч Т.І.,
суддів: Забродського М.І.,
Заполовського В.Й.
при секретарі судового
засідання Никончук О.О.,
з участю: сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4
на рішення Житомирського районного суду від 15 травня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади в особі Левківської сільської Ради, ОСОБА_4 про визнання права власності на жилий будинок та за позовом ОСОБА_4 до територіальної громади в особі Левківської сільської Ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на жилий будинок,
в с т а н о в и в :
У липні 2006 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом. Просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на будинковолодіння № 34 по вул. Партизанській у с.Левків. В подальшому позивачка свої вимоги змінила. Просила визнати право власності на вказаний будинок за її померлою матір”ю. Посилалася на те, що на день смерті матері проживала разом з нею, фактично прийняла спадщину. Проте оформити її не має можливості через відсутність правовстановлюючого документу на будинок.
Рішенням Житомирського районного суду від 27 жовтня 2006 року позов задоволено.
У лютому 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. В ході розгляду справи позивач неодноразово змінював та доповнював свої вимоги. За останніми вимогами просив визнати ОСОБА_6 останнім членом колгоспного двору по АДРЕСА_1, встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнати за ________________________________________________________________
Справа №22ц/1706 Головуючий у суді 1-ї інст. Єзерська І.В.
Категорія 37 Суддя-доповідач Миніч Т.І.
ним право власності на вказаний будинок в порядку спадкування. Позивач також просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 28 квітня 2007 року, видане ОСОБА_4 на спірний будинок та застосувати до ОСОБА_4 реституцію відповідно до ст.216 ЦК шляхом виселення останньої із будинку по АДРЕСА_1. При цьому зазначав, що після смерті у 1969 році ОСОБА_5 та вибуття на інше місце проживання ОСОБА_4 у колгоспному дворі залишилась проживати його бабуся ОСОБА_6. Остання померла у 1992 році і спадщину після неї прийняв її син ОСОБА_7. Останній є батьком позивача і помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Він є єдиним спадкоємцем батька. Оскільки право власності на будинок не встановлено, він не може оформити спадщину в нотконторі. Видане ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину вважає незаконним, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_5 не відкрилася, ОСОБА_4 вибула із колгоспного двору і не брала участі у веденні спільного господарства більше трьох років.
Рішенням Житомирського районного суду від 6 березня 2007 року було визнано право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3. Ухвалою цього ж суду від 30 березня 2007 року була виправлена описка, допущена в резолютивній частині вказаного рішення. Зокрема вказано, що власником жилого будинку по АДРЕСА_1 за життя був ОСОБА_7.
Рішення суду від 27 жовтня 2006 року та від 6 березня 2007 року були скасовані, а справи направлені на новий розгляд. В ході нового розгляду обидві справи об”єднані в одне провадження. За результатами розгляду справи рішенням від 15 травня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 останнім членом колгоспного двору по АДРЕСА_1 Житомирського району. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнано право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 Житомирського району за ОСОБА_7. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 квітня 2007 року ОСОБА_4 на жилий будинок по АДРЕСА_1 Житомирського району після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. В задоволенні решти вимог ОСОБА_3 відмовлено. Цим же рішенням ОСОБА_4 відмовлено в позові до територіальної громади в особі Левківської сільської Ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на жилий будинок.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування зазначеного рішення в тій частині, якою йому відмовлено в позові, та ухвалити в цій частині нове рішення – про визнання за ним права власності на спірний будинок та виселення з нього відповідачки ОСОБА_4 При цьому посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального права. Зокрема вважає, що суд необгрунтовано відмовив йому в задоволенні вимог про визнання за ним права власності на спадковий будинок. На думку апелянта, при вирішенні спору в частині вимог про виселення суд мав керуватися положеннями ст.216 ЦК.
ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду в тій частині, в якій було задоволено позов ОСОБА_3 та направити справу в цій частині на новий розгляд. При цьому посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що суд не звернув увагу на різні номери господарств ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зазначені в книгах погосподарського обліку. Апелянт також посилається на те, що право власності на спірний будинок за померлим ОСОБА_7 вже було визнано рішенням виконкому Левківської сільської ради, яке є чинним.
Рішення суду в частині відмови ОСОБА_4 в позові жодною із сторін не оскаржується. Тому в цій частині законність рішення суду першої інстанції апеляційним судом не перевіряється.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5.
Згідно записів в книгах погосподарського обліку та довідки Левківської сільської ради на день смерті за померлою рахувалася Ѕ частина жилого АДРЕСА_1. Членами сім”ї померлої ОСОБА_5 на день смерті була її донька ОСОБА_4 з сім”єю (т.2, а.с.9). В книгах погосподарського обліку господарство ОСОБА_5 значилося під № 387.
Обгрунтовуючи свої вимоги позивач ОСОБА_3 посилався на те, що його бабуся ОСОБА_6 була останнім членом колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_5
Проте з такими доводами погодитись неможливо, оскільки матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали в окремих господарствах.
Так, згідно запису в книзі погосподарського обліку за 1955-1957 роки головою господарства за № 355 значилась ОСОБА_5. До складу її сім”ї входили доньки ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та онуки Володимир і ОСОБА_7. У рядку 21 книги (відмітки про членів сім”ї, які зовсім вибули зі складу господарства) зазначено, що ОСОБА_6 вибула в окреме господарство , ОСОБА_12 – вибула, ОСОБА_15 – вийшла заміж в с.Бистри та онуки вибули. За ці роки тип двору значиться як колгоспний (т.1,а.с.229).
В книзі за 1958-60 роки спірне господарство значиться за №345, голова двору ОСОБА_5, яка не працює, тип двору колгоспний, член сім”ї – ОСОБА_14, працює робітником. Будинок 1917 року забудови (т.1, а.с.224-225).
З книги №5 погосподарського обліку по Левківській сільській раді за 1967-1970 роки вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 було одночасно відкрито два окремі рахунки. Господарство ОСОБА_6 значилося під №388, а господарство ОСОБА_5 - під № 387 (т.1, а.с.230-232).
Крім того, записи в книгах погосподарського обліку свідчать про те, що кожна сім”я мала своє підсобне домашнє господарство (худобу, домашніх птахів), окремі земельні ділянки.
Наведене свідчить про розподіл колгоспного двору відповідно до ст.ст.123,125 ЦК (в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Про належність померлій ОСОБА_6 саме Ѕ частини спірного будинку свідчить також і запис в книзі погосподарського обліку за 1974-1976 роки (т.1,а.с.226-227).
Правильність зазначених записів ОСОБА_3 не спростована.
Відповідно до п.9 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах, затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року і які до цього затверджувалися кожні п”ять років та основні положення яких не змінювалися (надалі – Вказівок), на кожне господарство відкривався окремий рахунок.
Зазначення у вказаних вище книгах погосподарського обліку за господарством ОСОБА_5 будинку в цілому апеляційний суд вважає помилковим.
За наведених обставин підстав для визнання за ОСОБА_6 права на спірний будинок в цілому не було, оскільки після розподілу колгоспного двору членам новоутвореного колгоспного двору, головою якого була остання, належала Ѕ частина спірного жилого будинку.
Крім того, згідно з п.20 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів суспільна група господарства визначалася в залежності від роду занять голови сім”ї.
Із змісту п.п.6,43 Вказівок зміни в особові рахунки господарств про вибуття з них чи повернення, про зміну голови сім”ї чи суспільної групи господарства і т.ін. вносились щороку два рази на рік: станом на 1 січня та 15 червня.
Оскільки голова сім”ї ОСОБА_5 померла в лютому 1969 року і після неї головою двору став її зять (колишній чоловік позивачки ОСОБА_4.) – ОСОБА_10, то станом на 1 червня 1969 року статус цього двору змінився на господарство робітника, так як голова сім”ї працював робітником на хімкомбінаті (т.1,а.с.231).
Згідно запису в книзі погосподарського обліку за 1968-1970 роки 15 січня 1970 року вказане господарство анульовано у зв”язку з вибуттям сім”ї ОСОБА_10 у м.Житомир.
З цього часу Ѕ частина будинку, що значилася в господарстві за № 387, була власністю всіх членів сім”ї позивачки ОСОБА_10. (тоді – ОСОБА_10).
Тому на ці правовідносини не поширюється дія нормативних актів, що регулювали право власності в колгоспному дворі і підстав для задоволення вимог про визнання ОСОБА_6 останнім членом колгоспного двору у суду не було. У зв”язку з цим рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання ОСОБА_6 останнім членом колгоспного двору слід скасувати і ухвалити нове – про відмову в позові.
Подальше вселення ОСОБА_6 у частину будинку, яка належала сім”ї ОСОБА_10, не породжує для неї права власності на будинок в цілому. А, отже і вимоги ОСОБА_17, які він обгрунтовував набуттям права на весь будинок в порядку спадкування його батьком після смерті ОСОБА_6 - є безпідставними.
Разом з тим, вказані вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.63).
На день її смерті відкрилася спадщина на 1\2 частину будинку по АДРЕСА_1, про що зазначалося вище.
На час відкриття спадщини разом із спадкодавцем проживав її син ОСОБА_7 (т.1,а.с.159).
Відповідно до ст.549 ЦК (в редакції 1963 року) наведене свідчить про прийняття останнім спадщини після смерті матері.
Тому, в цій частині вимог рішення суду першої інстанції є обгрунтованим.
Разом з тим, суд безпідставно визнав спірний будинок власністю ОСОБА_7
Рішення Левківської сільської ради від 17 серпня 2005 року, на яке посилається позивач в обгрунтування своїх вимог, не є правовстановлюючим документом. Оригінал цього рішення в сільській раді відсутній (т.1,а.с.249). Крім того, виходячи із положень ч.3 ст.61 ЦПК не має преюдиційного значення посилання в мотивувальній частині постанови Житомирського районного суду від 28 листопада 2008 року на те, що 17 серпня 2005 року на законних підставах було посвідчено право власності на будинок по АДРЕСА_1 у с.Левків за ОСОБА_7 (т.1,а.с.158). Визначальними в даному випадку могли бути ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір і які були б зазначені у резолютивній частині судового рішення.
Крім того, як вбачається із змісту ст.25 ЦК здатність особи мати цивільні права та обов”язки (цивільна правоздатність) припиняється у момент її смерті.
Тому із заявлених підстав суд першої інстанції не вправі був задовольняти позов ОСОБА_3 в цій частині вимог. В даному випадку достатнім є встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті своєї матері ОСОБА_6
За наведених обставин, рішення в частині вимог про визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування за померлим ОСОБА_7 підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову в позові.
Також суд першої інстанції необгрунтовано відмовив позивачеві ОСОБА_3 у задоволенні вимог про визнання за ним права на спадкове майно.
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).
Спадкоємцем першої черги після смерті останнього є його син – позивач ОСОБА_3, який відповідно до ст. 1269 ЦК прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотконтори (а.с.6,63).
У зв”язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний будинок позивач позбавлений можливості оформити спадщину після смерті батька. Про це свідчить повідомлення третьої Житомирської державної нотаріальної контори (т.1,а.с.236).
Відповідно до роз"яснень, що викладені в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За наведених обставин вимоги про визнання за позивачем ОСОБА_3 права на спадкове майно підлягають частковому задоволенню в частині визнання за ним права на Ѕ частину будинку. Тому ухвалене в цій частині рішення підлягає скасуванню.
Разом з тим рішення в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є обгрунтованим. Зазначене свідоцтво видане ОСОБА_16 на підставі рішення Житомирського райсуду від 27 жовтня 2006 року, яким встановлено право власності на спадковий будинок за померлою ОСОБА_5 (т.1,а.с.26). Проте, ухвалою апеляційного суду від 11 вересня 2007 року зазначене рішення було скасовано.
Також суд дійшов правильного висновку про те, що підстав для задоволення позову ОСОБА_17 в частині вимог про виселення відповідачки ОСОБА_4 із спірного будинку не було із наведених вище підстав. Зокрема, позивач не довів, що проживання останньої в цьому будинку порушує його права. Тому рішення суду в цій частині вимог також є законним.
На підставі викладеного і керуючись ст.549 ЦК (в редакції 1963 року), ст.ст. 1261,1269 ЦК України, ст.ст.209,307,309,313, 314,316 ЦПК України , суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволити частково.
Скасувати рішення Житомирського районного суду від 15 травня 2009 року в частині вимог про визнання останнім членом колгоспного двору, визнання права власності на жилий будинок та ухвалити в цій частині нове рішення. Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до територіальної громади в особі Левківської сільської Ради, ОСОБА_4 про визнання останнім членом колгоспного двору, визнання права власності на жилий будинок за померлим ОСОБА_7. Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину жилого будинку по АДРЕСА_1 Житомирського району.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий: судді: