Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 135, 51400, (05632) 6-28-66

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді        Токар Н.В.,

при секретарі        Хоменко Н.Ю.,

за участю позивача         ОСОБА_1 ,

за участю адвоката        Остапулі Н.П.,

за участю відповідача         ОСОБА_2 ,

за участю представника відповідача         ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання звільнити та повернути земельну ділянку, повернути правовстановлюючий документ та про стягнення доходу, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача звільнити та повернути земельну ділянку 1, площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить їй на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 ; зобов`язати відповідача повернути їй Державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 , зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №36/02 17 грудня 2002 року; стягнути з відповідача доходи у сумі 33364 грн. 80 коп. та стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником земельної ділянки 1 площею 1,680 га та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 1,672 га, загальною площею 3,352 га, розташованої на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належать їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 . 03.03.2008 року відповідач запропонував продати йому земельну ділянку 1 площею 1,680 га, для чого взяв у неї оригінал Державного акта на право власності на землю для переоформлення на себе, а їй дав грошові кошти у сумі 20000 грн. На початку 2009 року вона почала вимагати у відповідача повернути Державний акт на право власності на землю, оскільки у неї залишилась земельна ділянка 2 площею 1,672 га, але відповідач відмовляє їй, крім того, вона дізналась, що купівля-продаж земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заборонена, тому, вона вимушена звернутися до суду із вказаною позовною заявою.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Відповідач, представник відповідача, в судовому засіданні, кожний окремо, частково визнали позовні вимоги, посилаючись на те, що коли відповідач брав у позивачки земельну ділянку НОМЕР_3 площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, він не знав, що в майбутньому не зможе переоформити її на себе, також не зміг оформити договору оренди земельної ділянки. Крім того, у 2008-2009 роках зазначену земельну ділянку, він не засівав, а у 2010 році засіяв пшеницею. Доходи, які просить стягнути з нього позивач є надто завищеними.

Вислухавши позивача, заперечення відповідача та його представника, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки НОМЕР_3 площею 1,680 га та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 1,672 га, загальною площею 3,352 га, розташованої на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належать їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 (арк.с.8,9).

03 березня 2008 року ОСОБА_2 запропонував позивачу продати йому земельну ділянку 1 площею 1,680 га, яка розташована на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 , для чого взяв у останньої оригінал Державного акта на право власності на землю для переоформлення на себе, а ОСОБА_1 дав грошові кошти у сумі 20000 грн., що підтверджено копією розписки (арк.с.10).

Згідно ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як встановлено і не заперечувалось сторонами по справі, будь-якого договору купівлі- продажу земельної ділянки у письмовій формі сторони по справі не укладали, тим більше, нотаріально не посвідчували і не проходили державну реєстрацію.

Згідно частини 3 ст.640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано в матеріали справи довідку Павлоградського відділу «Центр державного земельного кадастру» №231 від 31.03.2008 року про правовий статус земельних ділянок, з якої вбачається, що орендодавцем земельних ділянок, розташованих на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області є ОСОБА_1 . Станом на 31.03.2008 року інформація у Державному реєстрі земель про наявність чинних договорів оренди на дані земельні ділянки, відсутня (арк.с.5).

Отже, зазначений «договір» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неукладеним.

Крім того, абзацом 6 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановлено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним, не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові із такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК України.

Згідно ч.І ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

З урахуванням викладеного, відповідач зобов`язаний звільнити та повернути земельну ділянку 1, площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 , оскільки володіє нею без достатніх на те правових підстав, що відповідає положенням ст.1212 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.І ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Отже, ОСОБА_2 , знаючи про те, що будь-якого договору з позивачем укладено не було, що земельна ділянка 1, площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, набута ним без достатніх правових підстав, він зобов`язаний відшкодувати всі доходи, які б він міг одержати від зазначеної земельної ділянки за період 2008-2010 років.

Крім того, з вини відповідача, позивач не мала можливості протягом трьох років вирощувати для себе та своєї сім`ї сільськогосподарську продукцію.

Зазначене положення, повністю відповідає захисту прав власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Зміст цього конституційного положення про захист права власності розкритий у низки Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» - проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховувала позивач, відповідачем було порушено.

Так, згідно довідки міжрайонного управління статистики у Павлоградському районі №29/19-491 від 01.07.2010 року, середня врожайність складала (арк.с.12): 2008 рік - кукурудза - 23,9 ц/га (або 2390 кг/га); 2009 рік - соняшник - 15,5 ц/га (або 1550 кг/га); 2010 рік - пшениця озима - 34 ц/га (або 3400 кг/га - середня за 2008-2009 рік).

Як вбачається з довідки ДП ДОССТ «Центральний ринок» від 30.06.2010 року, середня ринкова вартість складає (арк.с.11): зерно кукурудзи 1 кґ- 2 грн.; зерно соняшника 1 кг - 6 грн.; зерно пшениці 1 кг - 1 грн. 70 коп.

Тому, враховуючи площу земельної ділянки 1, яка є 1,680 га, ОСОБА_2 міг одержати доходи:

за 2008 рік за кукурудзу: 1,680 га х 2390 кг х 2 грн. = 8030 грн. 40 коп.;

за 2009 рік за соняшник: 1,680 га х 1550 кг х 6 грн. = 15624 грн.;

за 2010 рік за пшеницю озиму: 1,680 га х 3400 кг х 1 грн. 70 коп. = 9710 грн. 40 коп.

А всього, на загальну суму 33364 грн. 80 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, позивач, відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу- своїх, вимог чи заперечень, довела за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини.

Посилання представника відповідача на те, що подані довідки міжрайонного управління статистики у Павлоградському районі №29/19-491 від 01.07.2010 року про середню врожайність та довідка ДП ДОССТ «Центральний ринок» від 30.06.2010 року щодо середньої ринкової вартості сільськогосподарських продуктів не можуть бути доказами по справі, суд не приймає до уваги, оскільки питання про належність та допустимих доказів до справи, вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з урахуванням поданих сторонами доказів у справі.

Твердження відповідача про наявність певних затрат, які він поніс протягом 2008-2010 років щодо зберігання земельної ділянки, є безпідставними, оскільки відповідачу, відповідно до вимог ч.2 ст.31 ЦПК України, роз`яснювалось його право пред`явити зустрічний позов до ОСОБА_1 , таким правом він не скористався.

Таким чином, зібрані у справі докази та наявна їх оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.І ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір у сумі 333 грн. 64 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 640, 657, 1212, 1214 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11,57-60, 88,209,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання звільнити та повернути земельну ділянку, повернути правовстановлюючий документ та про стягнення доходу - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку 1, площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку 1, площею 1,680 га, розташовану на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 Державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 , зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №36/02 17 грудня 2002 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 доходи у сумі 33364 (тридцять три тисячі триста шістдесят чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 (сто двадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м.Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 333 (триста тридцять три) грн. 64 (шістдесят чотири) коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачи апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:                                                                        Н.В. Токар