Справа №2-1152/08

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2008 року     м. Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Редько Ж.Е.,

при секретарі - Ченченко І.С. ,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представників третьої особи ОСОБА_3,  ОСОБА_4,

розглянувши у   відкритому   судовому засіданні у м. Димитров Донецької області справу за

позовом обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до ОСОБА_2

ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за надану теплову енергію, -

УСТАНОВИВ:

Позивач обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надану теплову енергію.

В обгрунтування позову представник позивача у судовому засіданні вказала,  що відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1,  на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1998 року. У період з 01.11.2003 року по 01.01.2008 рік відповідачеві на квартиру загальною площею 44, 0 кв.м.  була відпущена теплова енергія,  за яку він плату у повному обсязі не вносив,  в зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 1483 грн. 37 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не бажає провести розрахунок за спожиту теплову енергію,  позивач просить стягнути з нього вказану суму на його користь та понесені ним судові витрати у розмірі 81 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав,  пояснивши,  що,  як співробітник МНС України,  відповідно до ч.6  ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» та  ст. 59 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» він має право на 50% знижку щодо оплати за комунальні послуги,  з урахуванням якої ним проводилася оплата позивачеві за надану теплову енергію. Відповідач також вважає,  що позивачем порушено строк позовної давності щодо періоду заборгованості. Крім того,  відповідач вважає,  що розрахунок за опалювальні періоди 2005,  2006,  2007 років повинно бути проведено за фактично отримане тепло,  оскільки у його квартирі єдиним працюючим стояком був стояк № 3 у жилій кімнаті площею 14, 6 кв.м,  і лише ця кімната зі всієї квартири опалювалася.

Представник третьої особи - КП «Служба єдиного замовника» - підтримала вимоги позивача.

Вислухавши пояснення сторін,  дослідивши докази по справі,  суд вважає,  що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,  що відповідач у період з 01.11.2003 року по 01.01.2008 рік був зареєстрований та мешкав у квартирі № 51 будинку № 9 м-ну "Східний" м. Димитров Донецької області.

Ця квартира належить відповідачеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло,  виданого державним підприємством УЖКГ Міністерства вугільної промисловості України 27.05.1998 року № 4/4-103.

На ім, я відповідача ОСОБА_2 позивачем відкрито особовий рахунок № 9495 (а.с. 8),  що свідчить про фактичне укладення договору між відповідачем і позивачем.  Буди-які письмові договори у зазначений період сторонами не укладалися.

Відповідно до розрахунку позивача за період з 01.11.2003 року по 01.01.2008 рік з урахуванням оплати у сумі 847, 10 грн. заборгованість відповідача склала 1483 грн. 37 коп.3а надану теплову енергію на багатоквартирний будинок № 9 м-ну "Східний" м. Димитров на підставі актів про включення (відключення) житлового будинку.

Вказані факти встановлено на підставі пояснень сторін,  довідок комунального підприємства про склад сім. ї,  позивача про розрахунок заборгованості,  актів про включення (відключення) будинку до опалення,  копії свідоцтва про право власності.

Відповідно до  ст. 156 ЖК України,  Правил користування приміщеннями жилих будинків..,  затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.92,  та у редакції,  затвердженої постановою Кабінету Міністрів № 45 від 24.01.2006 року,  власник квартири зобов’язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки,  встановлені договором або законом.

Згідно за  ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги у квартирі,  яка належить громадянину,  стягується по затвердженим в установленому порядку тарифами.

Відповідно до  ст. 68 ЖК України,  Правил надання послуг з централізованого опалення,  холодної та гарячої води і водовідведення,  якими передбачені розрахунки для встановлення оплати послуг,  плата за надання цих послуг повинна надаватися не пізніше 20 числа місяця,  наступного за звітним.

Судом також встановлено,  що відповідач з 12.04.2001 року по теперішній час перебуває на службі в МНС України,  що підтверджується довідкою з місця роботи.

Згідно за ч.6  ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року за № 3745-ХП та  ст. 59 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 року №1859-1У державою гарантується соціальний захист працівникам державної пожежної охорони,  одним із проявів якого є надання їм та членам їх сімей 50% знижки по оплаті комунальних послуг.

Представник позивача з цього приводу вказала,  що дія нормативних актів,  якими надано право на пільги,  була зупинена законами України про державні бюджети на відповідні роки.

Відповідач у суді зазначив,  що Конституційним Судом України неодноразово виносились рішення,  які скасовували обмеження норм законів України про Державний бюджет України щодо 50% знижок плати за комунальні послуги.

Проте суд не погоджується з такою позицією відповідача.

Відповідно до  ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» і  ст. 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» дія нормативних актів,  що дають право на пільги працівникам,  була зупинена.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 року положення  ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» щодо зупинень дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг,  компенсацій і гарантій,  які фінансуються з бюджетів усіх рівнів,  визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення цього рішення - 17.03.2004 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 року положення  ст. 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» щодо зупинень дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг,  компенсацій і гарантій,  які фінансуються з бюджетів усіх рівнів,  визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення цього рішення - 01.12.2004 року.

Відповідно до ч.1  ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів,  що складають бюджетну систему,  становить один календарний рік,  який починається 1 січня кожного року та закінчується 31 грудня того ж року. Тобто,  дія Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» закінчилась 31.12.2003 року,  а рішення Конституційним Судом щодо неконституційності деяких положень цього Закону постановлене після закінчення цього року.

Рішення ж Конституційного Суду України № 20-рп/2004 року набрало чинності з 01.12.2004 року і не може застосовуватися до правовідносин,  які виникли до його ухвалення,  тому положення  ст. 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» визнані неконституційними саме з 01.12.2004 року і тому нарахування за комунальні послуги відповідачу слід робити з урахуванням 50% знижки за грудень 2004 року,  тобто у розмірі 39, 84 грн.,  а не 79, 67 грн.,  як розрахував позивач.

Статтею 74 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та статтею 75 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» по суті призупинилася дія  ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» та  ст. 59 Закону «Про правові засади цивільного захисту». Зазначені статті законів України про державний бюджет Конституційним Судом не були визнані такими,  що не відповідають Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 року визнано неконституційним положення  ст. 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,  за якою пільги,  компенсації та гарантії,  на які у відповідності з законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ,  військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу,  щодо знижки плати за комунальні послуги,  надаються у разі,  якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу. Між тим положення  СТ. 69 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,  якою визначено порядок здійснення зазначених пільг,  компенсацій і гарантій,  а саме: за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання бюджетних установ,  у яких працюють пільговики,  не були визнані неконституційними.

Таким чином,  нарахування позивача за надану теплову енергію відповідачеві за період з 01.11.2003 року по 01.01.2008 року повинно складати 1443, 53 грн. (1483, 37 грн. - 39, 84 грн.)

Судом встановлено,  що відповідач періодично сплачував за опалення,  і у квитанціях,  що свідчать про оплату,  ним зазначено призначення платежу. Так,  відповідачем було сплачено:

1.   20.08.2005     року -   262, 77 грн. за жовтень 2004 року - квітень 2005 року,

1.   25.02.2005     року -    66, 05 грн. за травень 2005 року - лютий 2006 року,

1.   21.05.2006     року -    18.96 грн. за березень 2006 року - квітень 2006 року,

1.   19.01.2006     року -   106, 64 грн. за листопад-грудень 2006 року,

1.   13.09.2007     року -   247, 01 грн. за січень-квітень 2007 року ,

1.   23.01.2007     року -    145, 67 грн. за грудень 2007 року.

Всього відповідачем у період з 01.11.2003 року по 01.01.2008 року сплачено 847, 10 грн.,  що підтверджується розрахунком позивача та копіями квитанцій відповідача.

Відповідач вважає,  що при розгляді даного позову необхідно застосувати строк позовної давності до вимог позивача у три роки з дати подання до суду позовної заяви,  тобто з 12.05.2008 року,  через те,  що він ніколи не визнавав свого обов’язку сплачувати інші 50%,  нарахованих позивачем,  у зв»язку з чим заборгованості перед позивачем,  як він вважає,  у нього не було,  тому своєю черговою оплатою він не переривав перебіг позовної давності,  на що звертає увагу позивач.

Враховуючи вищенаведене (щодо 50% знижки),  суд не погоджується з позицією відповідача через те,  що невизнання відповідачем свого обов’язку по оплаті послуг позивача у розмірі,  наведеному вище,  не відповідає діючому законодавству.

Згідно за ч.ч.1,  3  ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії,  що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку,  після цього перебіг давності починається заново,  а час,  що минув до переривання перебігу,  до нового строку не зараховується.

Суд вважає,  що оплатою відповідачем 262, 77 грн. за жовтень 2004 року - квітень 2005 року,  було перервано перебіг строку позовної давності,  а тому вимоги позивача щодо періоду заборгованості з 01.10.2004 року по 01.01.2008 року є такими,  що відповідають вимогам цивільного законодавства.

У той же час суд враховує,  що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності і на підставі  ст.  ст.  71,  75,  80 ЦК України 1963 року та ч.3  ст. 267 ЦК України,  що діяли під час виникнення спірних відносин,  відмовляє у позові у частині стягнення заборгованості за період з 01.11.2003 року до 01.10.2004 року у сумі 563 грн. 96 коп. у зв’язку з закінченням строку позовної давності.

Таким чином,  нарахування позивача за період з 01.10.2004 року по 01.08.2008 року складуть 1726 грн. 67 коп. (2330, 47 грн. - 563, 96 грн. - 39, 84 грн.).

За приписами  ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року за № 2633-1У споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично спожиту теплову енергію

Судом встановлено,  що відповідач у опалювальні періоди 2005-2006 років та 2006-2007 років частково отримав від позивача теплову енергію на квартиру жилою площею 44, 0 кв.м,  фактично у його квартирі опалювалася лише одна жила кімната площею 14, 6 кв.м.  Як пояснив у суді відповідач,  на протязі кількох років в квартирах його під’їзду перебувають у неробочому стані три із існуючих чотирьох стояків центрального опалення,  через що опалення було відсутнє в кухні та спальні.

Згідно за актом,  складеним КП «Служба єдиного замовника» 15.11.2007 року,  під час огляду квартир 48,  51,  54,  57,  60 будинку 9 м-ну «Східний» м. Димитров встановлено,  що у кухні,  жилій кімнаті - залі відсутнє центральне опалення у зв’язку з відсутністю циркуляції теплоносія у стояках центрального опалення із-за корозії на внутрішній поверхні трубопроводу,  заміна стояків не проводилася з часу здачі будинку в експлуатацію,  тобто з 1987 року.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила,  що нею,  як інспектором КП «СЄЗ» 15.11.2007 року фактично оглядалася квартира № 51 будинку № 9 м-ну «Східний» м. Димитров,  під час огляду було встановлено,  що тепло до двох кімнат квартири відповідача не надходило,  як і по стояку всього під’їзду. Слюсаря перезапускали воду,  але через декілька хвилин прибори опалення ставали холодними,  оскільки були забиті. Квартира відповідача була оглянута на підставі його заяви щодо неналежного опалення.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили суду,  що вони мешкають в одному будинку,  в одному під.їзді,  по одному стояку з відповідачем,  відповідно у 48 та 57 квартирі,  починаючи з жовтня 2005 року та протягом 2006 - 2007 років тепло надходило лише до однієї кімнати,  і то батареї були ледь-ледь теплі,  інші батареї у кухні та спальні були льодяні. Мешканці неодноразово зверталися з цього приводу до КП «СЄЗ»,  і отримували відповідь,  що стояки забиті,  і що їх треба замінювати,  але самим мешканцям.  У 2008 році сусіди зібрали кошти і поміняли стояки з першого по п.ятий поверхи,  лише після цього стало тепло. Зокрема,  свідок ОСОБА_8 пояснив,  що у 2005 та 2006 році за його заявами робилися заміри температури у його квартирі,  де каміни не вимикалися. Оскільки перерахунки ніхто не робив,  він більше не звертався до комунальних служб.

Згідно доданим до справи представником третьої особи - КП «СЄЗ» - актам щодо виконання комунальних замовлень підприємства,  у будинку,  де мешкає відповідач,  у 2007 -2008 роках проводилися роботи по заміні у тому числі і труб центрального опалення,  проте у під.їзді відповідача такі роботи не проводилися.

За приписами  ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав,  надає можливість вільного вибору послуг. У суді позивач пояснив,  що через неякісне опалення квартири він у 2008 році відключився від мереж центрального опалення у порядку,  передбаченому п.п.25,  46 Правил,  переходячи на альтернативне опалення квартири - газом.

В період з 01.11.2005 року по 01.01.2008 року нарахування за опалення по особистому рахунку відповідача здійснювались згідно з показниками теплолічильника пропорційно опалювальній площі квартири відповідача,  оскільки з 12.11.2005 року у житловому будинку відповідача встановлено вузол обліку теплової енергії,  що підтверджується відповідним актом.  Такий порядок нарахування передбачено п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення,  холодної та гарячої води і водовідведення,  затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі по тексту Правила).

Загальна площа (опалювальна) квартири відповідача складає 44, 0 кв.м.

Позивачем зазначено,  що при встановленні на багатоквартирний будинок лічильника
теплової енергії та у разі недоотримання споживачем тепла,  методика перерахунку якості
послуг відсутня на відміну від перерахунку якості послуг у будинках,  де лічильник не
встановлено.     У   будинках   без   лічильника   перерахунки   якості   наданих   послуг

здійснюються на підставі індивідуального заміру температури,  що передбачено п.13 Правил. Тому суд не погоджується с висловленням позивача щодо відсутності звернень відповідача до підприємства з заявами про заміри температур,  оскільки ці заміри неможливо застосувати при перерахунку оплати послуг,  наданих на багатоквартирний будинок з теплолічильником.

Суд вважає,  що наявність приладу опалення у будинку,  де мешкає відповідач,  дає підстави вважати доказаним лише факт постачання позивачем теплової електроенергії на багатоквартирний будинок № 9 м-ну «Східний»,  а не на окрему взяту квартиру цього будинку. Відсутність теплопостачання у квартирі відповідача не породжує зобов.язань з боку відповідача перед позивачем,  тобто відповідач не повинен оплачувати те,  що не отримував.

Оскільки судом встановлено факт отримання відповідачем в опалювальні періоди 2005-2006 роки та 2006-2007 роки тепла лише на одну жилу кімнату площею 14, 6 кв.м,  що складає 33, 18 % від всієї площі квартири (44, 0 кв.м),  та,  враховуючи норми  ст. 19 Закону України «Про теплопостачання»,  п.12 Правил,  суд вважає,  що відповідач повинен сплатити позивачеві у зазначений період: 1263, 19 грн. х 33, 18 % = 419, 13 грн.,  де 1263, 19 - нарахування позивача за період з жовтня 2005 року по грудень 2007 року за надану теплову енергію на загальну житлову площу квартири відповідача.

А за період з жовтня 2004 року по грудень 2007 року - 882, 61 грн. (166,  5 грн. (нарахування за 2004 рік) + 296, 98 грн. (нарахування за січень-вересень 2005 року) + 419, 13 грн. (нарахування за жовтень 2005 року - грудень 2007 року)).

Як вже було зазначено вище,  відповідачем у даний період було сплачено 847, 10 грн. З урахуванням цієї суми борг відповідача складає 35, 51 грн. (882, 63 - 847, 10). Саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Сплачені позивачем судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн.,  а всього 81 грн.,  підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених судом вимог,  а саме у розмірі 2 грн.,  відповідно до  ст. 88 ЦПК України.

На підставі  ст.  ст. 156,  163 ЖК України,  71,  75,  80 ЦК України 1963 року,   ст.  ст. 264,  267,  509 ЦК України,  ч.6  ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку»,   ст. 59 Закону України «Про правові засади цивільного захисту»,  законів України про Державні бюджети на 2003-2007 роки,  рішень Конституційного Суду України щодо цих законів,  законів України "Про захист прав споживачів",  «Про теплопостачання»,  Правил надання послуг з централізованого опалення,  постачання холодної та гарячої води і водовідведення,  затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21.07.2005 року № 630,  керуючись  ст.  ст. 10,  11,  57,  209,  212,  213,  214,  215,  294 ЦПК України,  суд -

ВИРІШИВ:

Позов обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надану теплову енергію задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  на користь обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго":

1)     заборгованість за надану теплову енергію за період з 01.10.2004 року по 01.10.2008
року в сумі 35 (тридцять п.ять) грн. 51 коп.,  перерахувавши цю суму на рахунок
26007000479001 у ОСОБА_9 філії ВАТ КБ «Національний стандарт»,  МФО 377108,  ЗКПО
26221744;

2)     судові витрати у сумі 2 (дві) грн.,  перерахувавши цю суму на рахунок
26001301767169 у Філії Головного Управління Промінвестбанку у Донецькій області
ОСОБА_9,  МФО 334635,  ЗКПО 25952931.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.