ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 44/520 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Байда О.Г., дов. від 01.09.2005р. |
відповідача | Гомон О.О., дов. від 13.12.2005р. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги | Міністерства оборони України та суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Малімон Світлани Володимирівни |
на рішення | господарського суду міста Києва від 27.03.2006 року |
у справі | № 44/520 господарського суду міста Києва |
за позовом | Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Малімон Світлани Володимирівни |
до | Міністерства оборони України |
про | стягнення 101 122грн. |
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа Малімон Світлана Володимирівна звернулась до господарського суду з позовом до Міністерства оборони про стягнення 101122грн. пені, штрафу, індексу інфляції та відсотків річних в зв’язку з несвоєчасним виконанням зобов’язання по оплаті поставленої йому продукції; заявою від 06.03.2006р. позивач збільшив позовні вимоги до 104775,50грн., в тому числі 54900грн. пені, 21315грн. штрафу, 22228,50грн. збитків від інфляції, 6332грн. річних.
Свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 525, 526, 625 Цивільного кодексу України та статтями 193, 231 Господарського кодексу України, що визначають порядок та спосіб виконання зобов’язання та наслідки його неналежного виконання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2006 року (суддя Кролевець О.А.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 28560,50грн., в тому числі 22228,50грн. збитків від інфляції та 6332грн. річних; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням, фізична особа –підприємець Малимон С.В. - звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити ухвалене у справі судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 54900грн. пені та 21315 грн. штрафу за прострочення виконання грошового зобов’язання та задовольнити вищевказані позовні вимоги, зазначаючи про порушення судом статей 55, 231 Господарського кодексу України, 167, 174 Цивільного кодексу України щодо рівності Міністерства оборони України як учасника господарських відносин.
В свою чергу відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та припинити провадження у справі з огляду на неповне з’ясування та не доведення істотних обставин справи, неправильне застосування статей 212 та 614 Цивільного кодексу України.
Сторони відзивів на касаційні скарги не надали.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а касаційна скарга суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Малімон С.В. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторонами було укладено договір № 229/8/4/256 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 07.12.2004р., за умовами якого позивач зобов’язався поставити для потреб Міністерства оборони України речове майно, а відповідач – забезпечити його приймання та оплату згідно положень цього договору.
Також судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2005р. у справі № 40/544, з Міністерства оборони України на користь суб’єкта підприємницької діяльності Малімон С.В. стягнуто 304500грн. заборгованості за договором від 07.12.2004р. № 229/8/4/256; вказане рішення набуло чинності у встановленому законодавством порядку. Зокрема, вищевказаним рішенням встановлено, що Міністерство оборони України порушило договірні строки виконання зобов’язання щодо оплати продукції, поставленої для державних потреб відповідно до Закону України “Про поставки продукції для державних потреб”.
Зазначивши, що факти, встановлені рішенням у справі № 40/544, не потребують повторного доведення у справі № 44/520 відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва дійшов висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача сум інфляції та відсотків річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України; водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу відмовлено з посиланням на спрямування статті 231 Господарського кодексу України на захист інтересів держави та не досягнення сторонами договору від 07.12.2004р. згоди в частині застосування штрафних санкцій за порушення умов договору саме з боку Міністерства оборони України.
Однак з вказаними висновками суду не можна погодитись у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором; передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов’язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язано з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах:
- пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зміст статті 231 Господарського кодексу України відповідає розумінню інтересів держави відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р., за яким держава може вбачати свої інтереси не тільки в діяльності державних органів, державних підприємств чи організацій, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, відмовляючи у стягненні сум пені та штрафних санкцій, господарський суд першої інстанції не врахував зазначені норми законодавства та дійшов помилкового висновку, що стаття 231 Господарського кодексу України могла бути застосована у спірних правовідносинах лише в разі необхідності застосування відповідальності за прострочення виконання зобов’язання постачальником (позивачем).
Також, приймаючи рішення в зазначеній частині господарський суд в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не з’ясував обставини, які відповідно до статті 233 Господарського кодексу України можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України, від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи вищевикладені обставини та межі перегляду справи у касаційній інстанції, рішення у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та штрафних санкцій підлягає скасуванню, а справа в зазначеній частині –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва, у решті позовних вимог рішення суду належить залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Малімон Світлани Володимирівни задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2006 року у справі № 44/520 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення сум пені 54900,00грн. та суми штрафу 21315,00грн.
В цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
В решті рішення від 27.03.2006р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач