КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2010 року Справа № 2-а-538/10/1170
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Ясенова Т.І., розглянувши матеріали адміністративного позову прокурора м. Кіровограда в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Кіровограді до приватного підприємства „Крімпекс” та приватного підприємства „Перший торговий альянс „Юнімікс” про признання правочину недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Кіровограда звернувся до суду адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м.Кіровограді до Приватного підприємства „Крімпекс” та приватного підприємства „Перший торговий альянс „Юнімікс” в якому просить визнати недійсним правочин у формі договору № 10/07/07 від 04.07.07 про поставку комплекту обладнання на загальну суму 17 690 000 грн., укладеного між приватним підприємством „Крімпекс” ( постачальником) в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та приватним підприємством „Перший торговий альянс „Юнімікс” (покупцем) в особі директора ОСОБА_2 з іншої сторони.
В обґрунтування позовних вимог посилається на ч.3 ст.215 ЦПК України, відповідно до якої якщо заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Посилається на доведеність факту підписання правочину від імені представників сторін не уповноваженими особами, що вказує на їх невідповідність передбаченим ст. 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме передбаченій частиною 3 вказаної статті вимозі щодо того, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, а також передбаченій статті 5 вказаної статті вимозі щодо того, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Також посилається на те, частиною 1 статті 215 ЦК України закріплено норму, відповідно до якої недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 статті 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Згідно положень ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином, і який визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним – вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов'язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею має бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.08.2008р. у справі за позовом Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області до ВАТ „Буринський завод сухого молока” за участю прокурора Сумської області у постанові від 26.06.2007р. у справі за позовом Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції до СФГ „Агро-Союз” та ТОВ „Опт-Трейдінг” про визнання угоди недійсною; у постанові від 25.09.2007р. у справі за позовом ДПА у Волинській області до ВАТ „Луцький автомобільний завод” та ПП „Стар-Трейд” про визнання угод недійсними та інш., наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок про визнання судом нікчемності правочину є правовою оцінкою і має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Субєкт владних повноважень вправі заперечувати дійсність правочину в судовому порядку з підстав укладення правочину з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Зважаючи на викладене та враховуючи те, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання правочину недійсним з зазначених у позові підстав, які не підлягають судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства, за відсутності інших позовних вимог, підстави для відкриття провадження у справі відсутні.
На підставі наведеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Кіровограді до приватного підприємства „Крімпекс” та приватного підприємства „Перший торговий альянс „Юнімікс” про признання правочину недійсним.
Роз’яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження в 5-денний строк з дня постановлення ухвали, а особою, без виклику якої було постановлено ухвалу – в той же строк з дня отримання нею копії ухвали і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, у разі її подання протягом п’яти днів з дня отримання ухвали.
Копію ухвали невідкладно направити позивачу, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Суддя Т.І. Ясенова