ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2010 року 16:05 № 2а-9237/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Шейко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ВЕСКО"

до Головного Київського міського управління у справах захисту прав споживачів

про скасування припису виданого в акті перевірки № 000071 від 12.03.08 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що винесений Відповідачем припис, зафіксований в акті перевірки від 12.03.2008р. №000071 про вирішення скарги споживача є протиправним та підлягає скасуванню. Вказує на правомірність власних дій при виплаті споживачу суми страхового відшкодування, розрахованої аварійним комісаром. Вказує на порушення Відповідачем порядку складання припису, при цьому посилається на пп. 4.1, 4.2 Порядку проведення перевірок у суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов`язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 311 від 25.10.2006р.

Також звертає увагу суду на відсутність у Відповідача права на проведення перевірки. В обґрунтування цієї позиції наводить норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі -Закон про фінансові послуги) та Закону України «Про захист прав споживачів»(далі -Закон про споживачів).

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, заперечень проти позову до суду не подав, повноважного представника у засідання суду не направив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування`згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №606267 зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 22.08.2003 року та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 20474912. Зазначене свідоцтво було замінене 05.08.2009 року у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи з закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Веско`на приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування». Видами діяльності за КВЕД є: інші послуги у сфері страхування; допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення.

До Головного київського міського управління у справах захисту споживачів 07.02.2008 року надійшла скарга Легейди І.І. (далі -Споживач) № 92 про порушення його прав як споживача з боку ЗАТ «Страхова компанія «Веско».

Відповідачем 12.03.2008 та 20.03.2008 року у відповідності до ст. 26 Закону про споживачів, на підставі скарги Споживача, наказу № 165 від 12.03.2008 року та направлення на проведення перевірки від 12.03.2008 року № 000709/133 проведено позапланову перевірку ЗАТ «Страхова компанія «Веста». За її результатами складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000071 від 12.03.2008 року (далі -акт перевірки). Перевіркою встановлено, що «… підприємством на підставі рахунку-фактури авторизованої СТО ТОВ «Паритет Моторс-Сервіс»№СМ-0004287 від 25.10.2007р. було визначено суму страхового відшкодування за вирахуванням безумовної франшизи в розмірі 9811,71грн. Дана сума відповідає вартості відновлювального ремонту транспортного засобу (надалі -ТЗ), який, зокрема, передбачає ремонт, заміну та пофарбування окремих деталей ТЗ у відповідності до акту огляду ТЗ (дефективної відомості) від 17.10.2007р., оформленого підприємством. Розрахунок суми страхового відшкодування (надалі СВ) 14.12.2007р. було погоджено із споживачем у відповідності до письмової домовленості між підприємством та споживачем, зафіксованої в акті огляду ТЗ від 17.10.07р., згідно якої «Перед початком відновлювального ремонту на СТО пошкодженого ТЗ, підлягає узгодженню повна калькуляція (кошторис) відновлювального ремонту».

Разом з тим, в ході перевірки підприємством надано розрахунок суми СВ від 24.12.07р., згідно якого останнім було визначено суму СВ за вирахуванням безумовної франшизи в розмірі 4373,16 грн., що на 5438,55 грн. менше за суму раніше визначеного СВ. В ході перевірки встановлено, що розрахунок суми СВ від 24.12.07р. складений підприємством на підставі калькуляції №068-12-07 від 24.12.07р. При розгляді змісту даної калькуляції встановлено, що вона не узгоджується із раніше складеним та підписаним підприємством та споживачем актом огляду ТЗ від 17.10.07р… розрахунок суми страхового відшкодування від 24.12.07р. не відповідає умовам договору та Правилам страхування…

Таким чином, перевіркою встановлено порушення підприємством умов п. 24.2 Договору, укладеного між підприємством та споживачем, що спричинило порушення прав споживача, передбаченого п. 8.4.1 Правил страхування. Порушення вимог ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»…». У вкладному аркуші № 3 до опису акта під 12.03.08 р. № 000071 Відповідачем зроблено припис: «1. Вирішити скаргу споживача ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства (з урахуванням ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). 2. Дотримуватись вимог чинного законодавства». У додатку до акту за наслідками перевірки видано припис керівнику господарюючого суб`єкта яким зобов`язано усунути недоліки, що зазначені в акті перевірки, у тому числі припис в акті перевірки.

22.08.2008 року Відповідачем прийнято постанову № 001728/п про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист справ споживачів».

Вказаний припис та постанову Позивач оскаржив у адміністративному порядку. Листом від 01.04.2008 року №0310/03342 Відповідач повідомив про відмову у задоволенні скарги.

Позивач надав докази того, що постанова про накладення стягнень була скасована Окружним адміністративним судом міста Києва 09.12.2008 року у справі №9/564.

Не погоджуючись з оскаржуваним приписом, ПАТ «Страхова компанія «АХА Страхування`звернулося до суду з вимогою про його скасування.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оцінюючи твердження Позивача про неправомірність оскаржуваного припису, суд прийшов до наступних висновків.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулюються Законом про споживачів.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 26 вказаного закону визначають, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема, давати суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

Механізм здійснення державного контролю посадовими особами Держспоживстандарту України та його територіальних органів у сфері захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - посадові особи) за додержанням законодавства про захист прав споживачів суб`єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства (далі - суб`єкти господарювання) визначається Порядком проведення перевірок у суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов`язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311 (далі -Порядок).

Відповідно п. 3.6 зазначеного порядку, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, за наслідками перевірки та з метою припинення порушення законодавства про захист прав споживач посадовою особою, яка проводила перевірку, керівнику суб`єкта господарювання дається припис, який є невід`ємною частиною акту перевірки.

Згідно п. 4.1 Порядку за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень посадовими особами, які проводили перевірку, приймаються рішення про: складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення; заборону реалізації продукції; припинення відвантаження та реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків. Зазначений перелік рішень, які можуть бути прийняті особою, що проводила перевірку, є вичерпним. Зі змісту п. 4.1 Порядку вбачається, що всі рішення, які має право видавати особа, що здійснювала перевірку, спрямовані на припинення триваючого порушення прав споживачів. В той же час, покладення обов`язку щодо розгляду скарги споживача чинним законодавством не передбачено.

Як було встановлено судом, Відповідач у приписі вказав Позивачеві «…Вирішити скаргу споживача ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства (з урахуванням ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»); Дотримуватись вимог чинного законодавства». З вищенаведеного випливає невідповідність змісту оскаржуваного припису вимогам чинного законодавства.

Пунктом 4.2 Порядку визначено, що за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником приймаються рішення про: видання суб`єкту господарювання обов`язкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів; тимчасове припинення діяльності суб`єктів господарювання; заборону шляхом опломбування у порядку, передбаченому законодавством, користуватися виробничими, складськими, торговельними та іншими приміщеннями суб`єктів господарювання. Тобто правом видавати припис про усунення порушень законодавства про захист прав споживачів наділений лише керівник контролюючого органу або його заступник. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний припис було винесено особою, яка проводила перевірку, що не відповідає положенням п.п. 4.1, 4.2 Порядку, оскільки остання не наділена таким правом.

Крім іншого, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами.

Абзацом 1 частини 2 статті 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»(далі -Закон про держнагляд) визначає, що органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов`язані, зокрема, повно, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправний характер оскаржуваного припису.

Крім іншого, загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12 липня 2001 року № 2664-III.

Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать, зокрема, страхові компанії.

Положеннями статті 4 Закону про фінансові послуги передбачено, що фінансовими вважаються послуги, зокрема, послуги у сфері страхування.

Нормами пункту 2 статті 19 зазначеного закону передбачено, що метою державного регулювання ринків є захист інтересів споживачів фінансових послуг.

Приписи статті 21 Закону про фінансові послуги визначають, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента від 4 квітня 2003 року № 292/2003 (далі -Положення) визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послугу межах, визначених законодавством.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності`державним наглядом (контролем) є діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Приписи ч. 2 ст. 2 вказаного закону регламентують, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів, зокрема, страхового нагляду.

Пунктом 4 ст. 4 Закону про держнагляд визначено, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Матеріалами справи встановлено, що позивач є страховою компанією, що підтверджується установчими документами. Крім того, у справі наявний Акт позапланової інспекції Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Веско», проведеної Територіальними управліннями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг у м. Києві, Київській, житомирській, Черкаській та Чернігівській областях, де зафіксовано відсутність порушень законодавства у сфері надання фінансових послуг, про що повідомлено Споживача.

В ході аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що право на проведення перевірок щодо захисту прав споживачів у сфері фінансових послуг належить саме Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Також суд зі змісту Закону про споживачів, Закону про фінансові послуги та Закону про держнагляд не вбачає повноваження управління у справах захисту прав споживачів щодо здійснення контролю у сфері фінансових послуг.

Враховуючи викладене, оскаржуваний припис підлягає скасуванню як такий, що прийнятий поза межами повноважень, наданих приписами чинного законодавства Головному київському міському управлінню у справах захисту прав споживачів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати припис Головного Київського міського управління у справах захисту прав споживачів, виданий на підставі акту перевірки від 12.03.2008р. № 000071.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.11.2010 р.