АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. О.Довженка, 7                                        тел./факс: (0312) 61-53-83

Справа № 22-991                                             Головуючий у 1 інстанції: Фазикош Г.В.

Категорія - 39                                               Доповідач: Ігнатюк Б.Ю

_УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого- Ігнатюк Б.Ю.

судців - Готра Т.Ю., Мацунич М.В.

при секретарі - Махмутова В.Ю.

за участю представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача

Лаврентєва Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 травня 2006 року по справі за його позовом до ВАТ "Укртелеком" в особі Закарпатської філії ВАТ "Укртелеком" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням суду першої інстанції від 4 травня 2006 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_2 до ВАТ "Укртелеком".

Позивач не погодився з цим рішенням і порушив питання про його скасування та направлення справи для нового розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримали.

Представник відповідача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено, позивач працював водієм Центру механізації Закарпатської філії ВАТ "Укртелеком" і був матеріально відповідальною особою за ввірені йому матеріальні цінності, про що укладено з ним та філією договір про повну матеріальну відповідальність. До таких цінностей відноситься і автомобіль ВАЗ 2107, д/н НОМЕР_1, водієм якого він був.

У вересні 2005 року позивач змінив маршрут руху та скоїв автоаварію, у результаті якої автомобіль було пошкоджено на 4 990 грн. Вину свою він визнав та взяв на себе зобов'язання по відшкодуванню спричиненої шкоди. Однак це зобов'язання він тривалий час не виконував і 13 січня 2006 року було прийнято наказ про його звільнення по п.2 ст.41 КЗпП України, тобто у зв'язку із втратою довір'я.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у задоволенні вимог позивача відмовлено і апелянт вважає, що прийняте рішення є незаконним, оскільки ч.2 ст.41 КЗпП Ураїни стосується лише осіб, які безпосередньо обслуговують  грошові або товарні цінності і вчиняють такі дії, що дають підстави для втрати до них довір'я при умові встановлення факту розкрадання, хабарництва і інших корисливих порушень та згоди профспілкового органу на його звільнення не було.

Однак з такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна. Дійсно, у роз'ясненні, яке міститься у постанові Пленуму ВС України "Про практику розгляду трудових спорів" від 6.11.1992 року вказані вищенаведені підстави для застосування п.2 ст.41 КЗпП України, але цей перелік не є вичерпним. В даному випадку позивач вперше попереджувався 4.08.2005 року за недобросовісне виконання своїх обов'язків, що знайшло своє вираження у приписках зайвого пробігу автомобіля, що в свою чергу призвело до певних матеріальних збитків. Вдруге збитки філії спричинені пошкодженням автомобіля в результаті автоаварії на суму 4 990 грн., які позивач зобов'язався відшкодувати і цього не зробив. Обидва ці випадки стосуються спричинення шкоди підприємству матеріально відповідальною особою, якою є позивач, і тому дають підстави для втрати довіри до нього. Таким чином застосування п.2 ст.40 КЗпП України для звільнення позивача є правильним.

30 грудня 2005 року профспілковий комітет ЦІТ і ТЗ розглядав звернення філії з приводу надання згоди на звільнення позивача, який прийняв рішення не надавати такої згоди /а.с.33/. Однак з наданого суду витязі з протоколу не можна зробити висновок про обговорення питання про спричинення позивачем матеріальної шкоди підприємству: профком обмежився констатацією твердження про повторне покарання позивача за одну обставину, хоча за спричинення шкоди позивач жодного покарання не поніс; не надано рішення суду про вину позивача у скоєнні автоаварії, хоча він сам у своєму поясненні її визнав /а.с.45/; за час роботи не скоював автоаварій та має на утриманні двох дітей, що також не стосується спричинення матеріальної шкоди. Тобто немає обґрунтування прийнятого рішення з приводу втрати довір'я до позивача по причині спричинення ним підприємству шкоди.

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України, рішення виборного органу профспілкової організації про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Тому такий довід апеляційної скарги як відсутність згоди на звільнення первинного профспілкового органу не може бути прийнятий до уваги.

Таким чином колегія суддів констатує про законність звільнення позивача, а тому і безпідставність його вимог про стягнення моральної шкоди.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги стосовно невидачі трудової книжки, то такі вимоги у позовній заяві не ставились і вони не підлягають розгляду відповідно до ст.303 ЦПК України.

При таких обставинах колегія суддів констатує про відповідність рішення суду першої інстанції нормам матебріального права та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 травня 2006 року залишити без

змін.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена безпосередньо до

Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її ухвалення.