Справа № 2-а-151/ 2010

П О С Т А Н О В А                

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26  лютого  2010 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

                                     головуючого - судді Черних Є.А.

                                                    секретаря -  Пінєга  Я.О.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Барвінкового справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Барвінківського районного управління праці та соціального захисту населення Харківської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання до перерахунку суми щорічної допомоги на оздоровлення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 29  січня  2010  року  звернувся до суду з адміністративним позовом до Барвінківського районного управління праці та соціального захисту населення Харківської області (далі – управління).  Позивач прохає визнати незаконним дії відповідача щодо відмови йому в перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення та зобов’язати управління здійснити перерахунок суми щорічної допомоги на оздоровлення та виплатити недоотримані в 2006 – 2009 роках кошти в сумі 3476 грн.  за  кожний  рік  відповідно до статті 48 Закону України «Про статус  і соціальний захист  громадян, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи» та рішень Конституційного суду  України  від  09.07.2007 року №6- рп/2007 та від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008.

В обґрунтування своїх вимог позивач  посилається на те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії, та згідно з висновком МСЕК є інвалідом третьої  групи, а тому має право на отримання різних пільг, компенсацій і допомоги, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат. Проте нарахування та виплата вказаної соціальної виплати здійснювалася відповідачем в значно менших розмірах, ніж передбачено законодавством.

Раніше  з  письмовою  заявою  позивач  звертався  до відповідача  з  проханням  провести  перерахунок  щорічної  допомоги  на  оздоровлення, проте  йому  було  відмовлено.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні  вимоги  і просив    здійснювати  провести   перерахунок   та  виплату  щорічної  допомоги  на  оздоровлення  у  відповідності  до  статті 48 Закону України «Про статус  і соціальний захист  громадян, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи» та рішень Конституційного суду  України  від  09.07.2007 року №6- рп/2007 та від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008.

Крім  того, позивач    просив  стягнути  на  його користь    300  грн.  суми  витрат  на  правову  допомогу, яка  йому  надавалася  представником  за  договором.

Відповідач  - управління  праці  та  соціального  захисту  населення   Барвінківського  району, будучи  належним  чином  повідомлений  про  час  та  місце  слухання  справи, до  суду    представника  не  направив, подав  заперечення  в  яких  проти позову  заперечував, вказуючи  на  те, що    управління  проводило   нарахування  та  виплату    позивачеві  щорічної    допомоги  на  оздоровлення   як  учаснику  ліквідації  наслідків аварії  на  ЧАЕС 1  категорії  інваліду  3  групи. Вважає,  що  їх  дії    при  виплаті   вказаної  допомоги  є  законними, оскільки   проводилося  нарахування   та  виплата  допомоги  в  межах бюджетних  асигнувань на  ці цілі,  передбачених  Законами України  «Про  державний  бюджет», відповідними постановами  Кабінету  Міністрів  України, якими  було  визначено     розміри   вказаних  виплат та  порядок  їх  проведення.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є  учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Згідно  з  довідкою  серії  МСЕ № 058846, позивачеві    з   13  квітня  2000 року  встановлена  третя  група  інвалідності  як  військовозобов?язаному  при  ліквідації  наслідків  аварії  на  ЧАЕС (а.с. 12).

Відповідно  до  листа   управління  праці  та  соціального  захисту  населення  від  25  грудня  2009  року, позивачеві   виплачувалася  щорічна   допомога  на  оздоровлення   як  інваліду  3  групи з  захворюванням, пов’язаним з  виконанням  робіт  при  ліквідації аварії  на  ЧАЕС: 13.03. 2006  року  - 90  грн., 18.04.2007  року -  90  грн.,  19.08.2008  року -  90  грн., 27.03.2009  року -  90  грн. (а.с.  18).

Відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії та інвалідам ІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п?яти мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи – чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно з ч. 7 ст. 48 цього ж Закону, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначається мінімальний розмір заробітної плати.

Зі змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 1999-2008 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

           В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено: за 2005 – 2009 роки  по  90 грн.

Відповідно до 1 Протоколу  до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна особа має право мирно володіти майном  хто не може бути позбавлений  свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених  законом  або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41  Конституції України та ст. 55 Закону України «Про власність» передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права власності та право власності є непорушним.

Позивач в    2006, 2007, 2008, 2009  році мав право на отримання  щорічної допомоги на оздоровлення  на підставі Закону України «Про  соціальний статус громадян, які постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи» та обґрунтоване сподівання  на отримання такої допомоги в розмірі, визначеному абз. 2 ч.4 ст. 48 зазначеного Закону.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року за № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався  і не відповідає розміру, встановленому законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат  на 2004-2008 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року за №836.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідач по справі повинен виплатити позивачу щорічну допомогу із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.

        Проте, на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005 р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України, дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, а  тому  в задоволенні  вимог щодо недоотримання коштів на оздоровлення за 2006 рік  слід  відмовити.

На підставі пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказана норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України  № 6-рп від 09.07.2007 року. Тим рішенням Конституційного Суду України також встановлено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 2 групи в 26,70 грн., третьої групи – 21,50 грн., а з 2005 року - постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 3 групи  в 90 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

            Зазначеними постановами №№ 836, 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів 2 групи в 26,70 грн., третьої групи – 21,50 грн. та з 2005 року для інвалідів другої групи - 120 грн.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2004, 2005, 2007, 2008 роки, а не зазначені постанови Кабінету Міністрів України № 836 та 562.

Що стосується задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2008 рік, суд зазначає, що вищенаведена постанова № 562 від 12 липня 2005 року була прийнята всупереч вимогам статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання відповідача на цю постанову судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI текст статті 48 був викладений в новій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008 щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України на 2008 рік були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України". У вказаному рішенні Конституційного суду України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.  

Таким чином, з 22 травня 2008 року була відновлена дія норм статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими особам постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та віднесеним до інвалідів 3 групи, до яких відноситься позивач, повинна була призначатися та виплачуватися відповідачем щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи ч. 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України №796-XII, є безпідставним.

Тому дії відповідача в частині нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення  за   2007, 2008 роки в розмірах менших, ніж передбачено Законом, суд вважає неправомірними.

У  2009  році  позивачеві   була  виплачена   щорічна  грошова  допомога на  оздоровлення  в  сумі  90  грн. 27.03.2009  року, тобто  після   22.05.2008  року, а  отже  органи   соціального  захисту   населення, застосовуючи  положення   законів, що   визнані  неконституційними,  діяли  протиправно, всупереч  приписам   базових  законів, які  підлягали  застосуванню  при  визначені   розміру   щорічної   допомоги  на  оздоровлення, в  зв’язку  з  чим позовні  вимоги в  цій  частині  також  підлягають  задоволенню.

Вимоги  позивача в  частині  стягнення   конкретних  сум   одноразової  допомоги на  оздоровлення  не  підлягають  задоволенню, оскільки  такі  виплати не  були  йому  нараховані,   а суд  не може   перебирати  на  себе функцію  здійснення  перерахунку та  нарахування недоотриманих  сум одноразової  щорічної  допомоги на  оздоровлення  замість    органу, якому  надані такі  повноваження.

Згідно  з  ч.  2  ст.   90  КАСу  України у  разі  звільнення  сторони  від   оплати   надання  їй правової   допомоги витрати  на  правову допомогу здійснюються  за  рахунок   Державного  бюджету  України.

Приймаючи  до  уваги  наведене, суд  вважає  необхідним  в  задоволенні  позову  в  частині  стягнення  з  відповідача  на користь  позивача  300  грн.   суми  витрат  на п равову  допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 11,71, 159-163, 181 КАС України, ст. 22 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. у справі «Про соціальні гарантії громадян», рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)», суд

    п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Барвінківського районного управління праці та соціального захисту населення Харківської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання до перерахунку суми щорічної допомоги на оздоровлення  задовольнити частково.

Визнати відмову   управління праці та соціального захисту населення Харківської області  у  виплаті  ОСОБА_1   щорічної  допомоги  на  оздоровлення  за  2007, 2008, 2009 рік  незаконною

Зобов'язати Барвінківське  районне управління праці та соціального захисту населення  Харківської області нарахувати  та  виплатити   ОСОБА_1    щорічну  допомогу  на  здоровлення  за  2007, 2008, 2009  роки   згідно  вимог  Закону України  ««Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в  розмірі  чотирьох    мінімальних  заробітних  плат з  урахуванням раніше   здійснених  виплат.

В  задоволенні  решти  позовних  вимог  відмовити.

    Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного  адміністративного суду через Барвінківський районний суд Харківської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в  десятиденний строк з  дня її  проголошення  і  подання  після  цього  протягом   двадцяти  днів апеляційної  скарги,  або  без  попереднього  подання  заяви  про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк,  встановлений  для  подання   заяви  про  апеляційне  оскарження.

Постанова  набирає  законної   сили після  закінчення  строку   подання  заяви  про апеляційне  оскарження, якщо  таку  заяву не  було  подано. Якщо  було  подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна  скарга не  була  подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після  закінчення  цього строку. У разі  подання апеляційної  скарги постанова, якщо  її  не скасовано, набирає законної сили після закінчення  апеляційного розгляду  справи.

 Повний  текст  постанови  виготовлено   1  березня  2010   року.

                 Суддя                                                            Черних Є.А.