КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-3178/09 Головуючий у 1 інстанції Бондаренко О.В.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Г.В. Земляної,
О.Ф. Ситникова,
Л.В. Архіповій,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення , -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 2180 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2008 року позов задоволений.
Визнано відмову У правління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області перерахувати суму виплаченої допомоги неправомірною, на користь позивача стягнуто недоотриману суму грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 2080 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за 2007 рік.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_6 має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 2 групи.
Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачу відповідач виплачував допомогу на оздоровлення в розмірі, що був визначений постановами Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 836 від 26.07.1996р. та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005р.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначені розміру допомоги застосуванню підлягає саме стаття 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 836 та № 562.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік 07 липня 2007 року, що підтверджується довідкою Центру поштового зв’язку № 1 від 04 серпня 2008 року (а. с. 11), у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року на правовідносини, що вже відбулися, у зв’язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради – задовольнити .
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2008 року – скасувати .
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення - відмовити .
Повний текст постанови виготовлений 16 лютого 2010 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили шляхом подачі к асаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Г.В. Земляна
О.Ф. Ситников