ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 жовтня 2010 року 14:50 № 2а-13156/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г., суддів Шейко Т.І., Клименчук Н.М., при секретарі судового засідання Шейко К.В., розглянувши адміністративну справу
за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України
до Кабінету Міністрів України
третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"»
про про визнання протиправним та скасування Доручення від 21.01.2009 № 14.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване доручення суперечить вимогам пункту 2 параграфу 9, параграфам 22, 23 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (в редакції станом на момент прийняття спірного доручення), ч. 2 ст. 43, ст. 44, ст. 52, ч. 1 ст. 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 328 Цивільного кодексу України.
Позивач поданий прокурором адміністративний позов підтримав та просить позовні вимоги задовольнити.
Повноважний представник Відповідача визнав адміністративний позов, про що подав суду письмову заяву.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. На стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"»в наданих суду поясненнях зазначила, що підтримує позовні вимоги. При цьому посилається на те, що укладені НАК "Нафтогаз України" договори з компанією ROSUKRENERGO AG, ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`не передбачали набуття НАК "Нафтогаз України" права вимагати у компанії ROSUKRENERGO AG передачі або повернення природного газу, що знаходився у власності останньої, а також не передбачали набуття НАК "Нафтогаз України" права оформити у свою власність природний газ, що знаходився у власності компанії ROSUKRENERGO AG та перебував у підземних сховищах газу. На виконання Договору відступлення ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`було відступлене на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" право вимоги заборгованості виключно у грошовій формі у розмірі 1 700 000 000 доларів США.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
ВСТАНОВИВ:
21 січня 2009 року Прем`єр-міністром України було видано доручення за № 14 Міністру палива та енергетики України та голові правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в якому зазначено: «Прошу відповідно до домовленостей, досягнутих за результатами зустрічі Президента України та Президента Російської Федерації 12 лютого 2008 року, Меморандуму між Кабінету Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співпрацю в газовій сфері від 2 жовтня 2008 року та директив, затверджених 19 січня 2009 року Прем`єр-міністром України делегації НАК "Нафтогаз України" на переговори з ВАТ «Газпром`щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту на обсяги та умови транзиту природного газу через територію України в період з 2009 по 2019 роки, терміново забезпечити безумовне виконання положень контрактів, підписаних між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ «Газпром»19-20 січня 2009 року у м. Москва (в тому числі Договору уступки вимоги між ВАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Експорт`та НАК "Нафтогаз України"), зокрема прийняти на баланс НАК "Нафтогаз України" природний газ в обсязі 11 млрд. куб. метрів, який перебуває у підземних сховищах ДК «Укртрансгаз`та своєчасно здійснити відповідні розрахунки за нього».
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України органи виконавчої влади зобов`язані здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах та діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, повноваження Прем`єр-міністра України визначені Конституцією України та ст. 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», якою, зокрема, передбачено, що Прем`єр-міністр підписує акти Кабінету Міністрів України.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є колегіальним органом та приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності`Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим законом. Положеннями вказаного Закону передбачено повноваження Кабінету Міністрів України, а не Прем`єр-міністра, у сфері управління об`єктами державної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 43, ст. 52, ч. 1 ст. 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, видає обов`язкові для виконання акти -постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов. Акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.
Разом з тим, Прем`єр-міністру не надано права одноосібно вирішувати питання, віднесені до компетенції Уряду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 18.07.2007 р. затверджено Регламенту Кабінету Міністрів України який, зокрема, регулює порядок та підстави видання урядових доручень.
Так, відповідно до п. 2 § 9 Регламенту (в редакції станом на момент прийняття спірного доручення), Прем`єр-міністр з метою спрямування, координації і контролю діяльності членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій дає доручення, обов`язкові для виконання зазначеними органами та посадовими особами.
Параграфами 22, 23 Регламенту (що діяв на момент видання доручення) встановлено, що за результатами обговорення питань на засіданні Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про надання окремих доручень центральним та місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Доручення, надані на засіданні Кабміну, фіксуються в протоколі засідання. За результатами засідання Кабміну складається протокол, який є офіційним документом.
Таким чином, Прем`єр-міністр України відповідно до Регламенту після обговорення питань на засіданні Кабінету Міністрів України мав право надати обов`язкові до виконання доручення лише певному колу суб`єктів: центральним та місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Проте, як зазначає прокурор, Прем`єр-міністр без проведення засідання Уряду чи урядових комітетів, у порушення Регламенту 21.01.2009 видав доручення № 14 НАК «Нафтогаз України», яке не є центральним чи місцевим органом виконавчої влади, а його голова правління не є членом Уряду.
Слід також зазначити, що чинним, на момент видачі Прем`єр-міністром України спірного доручення, Законом України «Про Кабінет Міністрів України`не було передбачено таких повноважень.
Судом також враховується, що 08.05.2009 Президент України звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання неконституційними окремих положень, зокрема п. 2 § 9, § 22 Регламенту Кабінету Міністрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 № 712 внесено зміни до Регламенту Кабінету Міністрів України та викладено його у новій редакції, яка не містить норм, що були предметом розгляду Конституційним Судом України, в тому числі, щодо права Прем`єр-міністра України на видання доручень.
За таких обставин 10.09.2009 Конституційного Суду України припинив конституційне провадження у справі № 1-37/2009.
Таким чином, станом на час розгляду справи будь-яким нормативним актом не передбачено повноважень Прем`єр-міністра України видавати доручення.
Враховується також те, що при виданні оскаржуваного доручення було порушено й інші вимоги чинного законодавства.
Так, зазначеним дорученням Міністру палива та енергетики України та голові правління НАК «Нафтогаз України`доручено терміново забезпечити безумовне виконання положень контрактів, підписаних між НАК «Нафтогаз України`та ВАТ «Газпром»19-20 січня 2009 року у м. Москва, зокрема прийняти на баланс НАК «Нафтогаз України`природний газ в обсязі 11 млрд. куб. метрів, який перебуває у підземних сховищах ДК «Укртрансгаз», та своєчасно здійснити відповідні розрахунки за нього.
Разом з тим, як вбачається з договору відступлення, укладеного 20.01.2009 між НАК «Нафтогаз України`з одного боку та ТОВ «Газпром експорт`і ВАТ «Газпром`з іншого, природний газ в обсязі 11 млрд. куб. м, що знаходився у газосховищах ДК «Укртрансгаз», та стосовно зарахування якого на баланс НАК «Нафтогаз України» видане спірне доручення Прем`єр-міністра України, належав компанії ROSUKRENERGO AG.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підсумовую наведене суд приходить до висновку, що вказаним дорученням Прем`єр-міністра України в порушення наведених приписів Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України»(чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Цивільного кодексу України, було безпідставно покладено на Міністра палива та енергетики України та голову правління НАК «Нафтогаз України`обов`язки щодо прийняття на баланс НАК «Нафтогаз України`природного газу, права володіння, користування та розпоряджання яким не належали останній.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що Прем`єр-міністром було одно особо прийнято рішення надати оскаржуване доручення. За таких обставин позовні вимоги за своєю суттю мають на меті скасувати саме рішення про надання доручення Прем`єр-міністром від 21.01.2009 № 14. Такі позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи даний спір, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд також вважає за необхідне врахувати обставини, на які посилається третя особа - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"».
Так, між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG було укладено контракт від 29.07.2004 № 14/935-3/04 про обсяги і умови закачки природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбору і транспортування в 2005-2030 роках.
Предметом цього контракту є надання Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Виконавцем) послуг по закачуванню природного газу, що належить компанії ROSUKRENERGO AG (Замовнику), в підземні сховища газу Виконавця, зберіганню, відбору з підземних сховищ газу і транспортуванню газу в період з 15 квітня 2005 року по 15 квітня 2030 року -для забезпечення газопостачання споживачів України і експортних поставок газу Замовника в європейські країни.
Положення контракту від 29.07.2004 № 14/935-3/04, укладеного між НАК "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG, не містять умов, які б передбачали можливість отримання Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" у власність обсягів природного газу, що належить компанії ROSUKRENERGO AG, у разі наявності заборгованості останньої перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за цим Контрактом або будь-яким іншим договором.
20 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`був укладений Договір відступлення. Предметом цього Договору є відступлення ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`на користь НАК "Нафтогаз України" права вимоги у відношенні заборгованості компанії ROSUKRENERGO AG або природного газу відповідно до умов відповідного Контракту і застосовуваного законодавства, а також всіх прав, приналежних ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`за Агентською угодою та/або Контрактами щодо стягнення цієї заборгованості, включаючи право звернення до обумовленого Агентською угодою та кожним із Контрактів арбітражний суд та/або суд, що виникли згідно відповідного Контракту.
Згідно Договору відступлення під терміном Заборгованість компанії ROSUKRENERGO AG мається на увазі частина заборгованості компанії ROSUKRENERGO AG перед ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`в грошовій або товарній формі за Агентською угодою № 1 від 29 липня 2004 р., укладеною між ВАТ «Газпром`та компанією ROSUKRENERGO AG; контрактом № 2107-06-17 купівлі-продажу природного газу від 31 жовтня 2006р., укладеним між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG; контрактом № 2102-07-04 купівлі-продажу природного газу від 09 лютого 2007р., укладений між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG; контрактом № 2107-04-13 від 12 грудня 2004р., укладеним між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG; контрактом № 2107-03/06 купівлі-продажу природного газу від 24 липня 2004р., укладеним між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG; контрактом № 2107-06/06 купівлі-продажу природного газу від 04 січня 2006р., укладеним між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG; та контрактом № 2105-07-12 купівлі-продажу природного газу від 01 жовтня 2007р., укладеним між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG на суму 1 700 000 000 доларів США згідно Додатка № 1 до цього Договору (пункт 1.1 Договору відступлення).
Додатком № 1 до Договору відступлення його сторони визначили, що заборгованість компанії ROSUKRENERGO AG складається з: реструктуризації платежів по поставкам туркменського газу (Контракт № 2107-03/06) через «Газпром експорт`у серпні-листопаді 2006 283,00 млн. доларів США; продажу газу через «Газпром експорт»(Контракт № 2107-03/06) туркменський газ -1229,91 млн. доларів США; продажу газу через «Газпром експорт»(Контракт № 2107-06/06) узбецький газ -3,35 млн. доларів США; продажу газу через «Газпром експорт»(Контракт № 2102-07-04) казахський газ -23,3 млн. доларів США; розрахунків по транспорту (Агентська угода) -160,44 млн. доларів США.
Як випливає із матеріалів справи Листом № 05-50 від 21 січня 2009 року заступник голови правління ВАТ « Газпром`Медведєв А.І. повідомив компанію ROSUKRENERGO AG про відступлення її заборгованості перед ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`на користь НАК "Нафтогаз України" за Агентською угодою в розмірі 160 440 000 доларів США, за договором № 2107-03/06 в розмірі 283 000 000 доларів США, за договором 2107-03/06 в розмірі 1 229 910 000 доларів США, за договором № 2107-06/06 в розмірі 3 350 000 доларів США та за договором № 2102-07-04 в розмірі 23 300 000 доларів США.
Також листом № 05-72 від 23 січня 2009 року заступник голови правління ВАТ «Газпром» Медведєв А.І. надав Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" документи, що підтверджують наявність заборгованості компанії ROSUKRENERGO AG перед ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт».
Виходячи з наведених документів, на виконання Договору відступлення ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`було відступлене на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" право вимоги заборгованості виключно у грошовій формі у розмірі 1 700 000 000 доларів США.
Документи, на підставі яких виникла заборгованість компанії ROSUKRENERGO AG перед ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт», право вимоги якої було фактично відступлено, не містять умов, відповідно до яких у разі виникнення заборгованості компанії ROSUKRENERGO AG перед кредиторами, останні мали б право оформити у власність природний газ в рахунок погашення такої заборгованості, навпаки аналіз наявних документів свідчить про відступлення права вимоги виключно в грошовій формі.
19 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України`та ВАТ «Газпром`був укладений контракт № КП купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках. Предметом цього контракту є купівля-продаж природного газу російського, казахстанського, узбекського та туркменського походження. Згідно контракту, продавець (ВАТ «Газпром») взяв на себе зобов`язання передати, а покупець (НАК «Нафтогаз України») - прийняти в період з 1 січня 2009 р. по 31 грудня 2019 р. природний газ на умовах DAF кордон Російська Федерація/Україна та/або кордон Республіка Бєларусь/Україна та оплатити весь природний газ на умовах цього контракту (стаття 2 контракту).
Також 19 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України`та ВАТ «Газпром`був укладений контракт № ТКГУ про об`єми та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки.
Предметом цього контракту є надання виконавцем (НАК «Нафтогаз України») в період з 2009 року по 2019 рік включно послуг замовнику (ВАТ «Газпром») по транзиту природного газу через територію України трубопровідним транспортом в об`ємах та строки відповідно до умов контракту (стаття 2 контракту).
Договір відступлення укладений НАК "Нафтогаз України", ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт»20.01.2009, а також контракт № КП купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках, укладений між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ «Газпром»19.01.2009, та контракт № ТКГУ про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки, укладений між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ «Газпром»19.01.2009, на які є посилання в оскаржуваному дорученні, не передбачали набуття НАК "Нафтогаз України" права вимагати у компанії ROSUKRENERGO AG передачі або повернення природного газу, що знаходився у власності останньої, а також не передбачали набуття НАК "Нафтогаз України" права оформити у свою власність та прийняти на баланс природний газ, що знаходився у власності компанії ROSUKRENERGO AG та перебував у підземних сховищах газу.
Враховується, що основні законодавчі положення, що регламентують відносини права власності в Україні, містяться в Конституції та Цивільному кодексі України.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до положень статей 316-321 глави 23 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Також одним із загальних засад цивільного законодавства України, визначених статтею 3 ЦК України, є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
З положенням цих правових норм щодо прав власника майна кореспондується обов`язок інших осіб, передбачений частиною 2 статті 13 ЦК України, згідно з якою при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 11 ЦК України, передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 4 ЦК України актами цивільного законодавства України є: Конституція України, Цивільний кодекс України, інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України та постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Розпорядчі акти індивідуальної дії органів державної влади України та доручення посадових осіб органів державної влади, у тому числі доручення Прем`єр-міністра України не є нормативно-правовими, а отже не мають статусу актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про сприяння та взаємний захист інвестицій від 20 квітня 1995р., ратифікованої Законом України від 15 листопада 1996р. № 509/96-ВР, жодна з Договірних Сторін не застосовуватиме безпосередньо або побічно заходи експропріації, націоналізації або будь-які інші заходи, які мають такий же самий характер або такий же самий ефект щодо інвестицій інвесторів іншої Договірної Сторони, якщо такі заходи не вживаються у державних інтересах на недискримінаційному рівні та згідно з належним законним процесом та за умови, що буде зроблено ефективну та адекватну компенсацію.
Згідно з пунктами /а/ і /в/ ч. 2 ст. 1 Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про сприяння та взаємний захист інвестицій від 20 квітня 1995р. Термін "інвестиції" включатиме будь-який вид активів і, зокрема: рухоме та нерухоме майно, так само як і будь-які інші права in rem, такі як сервітути, іпотеки, права утримання, застави; вимоги щодо грошей або будь-яких інших зобов`язань, що мають економічну цінність.
Отже доручення Прем`єр-міністра України від 21 січня 2009 року суперечить статтям 13 та 41 Конституції України, статтям 3 та 4, частині 2 статті 13, статтям 316 -321 Цивільного кодексу України, а також ч. 1 ст. 6 Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про сприяння та взаємний захист інвестицій від 20 квітня 1995р., ратифікованої Законом України від 15 листопада 1996р. № 509/96-ВР.
Суд погоджується з доводами третьої особи щодо того, що прийняття на баланс, як вказано у оспорюваному дорученні, та оформлення у власність НАК "Нафтогаз України" природного газу, що перебував у підземних сховищах газу та належав компанії ROSUKRENERGO AG, також не могло бути наслідком правочину (заліку зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язання переданням відступного) або наслідком реалізації відповідачем права вимоги повернення неоплаченого товару, проданого в кредит, чи права притримання, а також могло бути наслідком прострочення боржника.
Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601 -603 ЦК України.
Статтею 601 ЦК України передбачена можливість припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Частиною другою цієї статті встановлено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Отже обов`язковими умовами застосування такого виду припинення зобов`язань є те, що вимоги повинні бути зустрічними та однорідними, а також те, що строк виконання вимог настав або строк виконання вимог не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Враховуючи, що вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до компанії ROSUKRENERGO AG за Договором відступлення мали грошовий характер, а вимоги компанії ROSUKRENERGO AG до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за Контрактом зберігання - майновий характер, то правочин із зарахування зустрічних вимог суперечив би вимогам ст. 601 ЦК України через їх неоднорідність.
Отже набуття Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" права власності на природний газ обсягом 11 млрд. куб. м. не могло бути здійснене внаслідок вчинення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Припинення зобов`язання шляхом передання відступного регулюється статтею 600 ЦК України.
Згідно статті 600 ЦК зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
Зазначена норма передбачає можливість припинення зобов`язання між кредитором і боржником шляхом передачі божником певного майна кредиторові лише за умови згоди сторін на таку передачу, та узгодження між сторонами розміру, строків і порядку такої передачі, тобто за наявності угоди між сторонами.
Так, відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відсутність будь-яких документів, якими було б зафіксовано угоду між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG щодо передачі природного газу в рахунок погашення заборгованості, а також розмір, строки і порядок такої передачі, дає підстави стверджувати, що набуття Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" права власності на природний газ обсягом 11 млрд. куб. м. не могло відбутись внаслідок вчинення правочину про припинення зобов`язання переданням відступного.
Частиною першою статті 694 ЦК України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Продаж товару в кредит є особливою формою договору купівлі-продажу. Особливістю цього виду купівлі-продажу є те, що в цьому випадку до покупця переходить право власності на придбаний товар, розпорядження яким обмежене заставою.
Виходячи з буквального тлумачення змісту статті 694 ЦК України, при укладенні договору купівлі-продажу товару у кредит договір має містити чітку і недвозначну вказівку на те, що такий договір не є просто договором купівлі-продажу, а саме договором купівлі-продажу товару у кредит.
Як вже зазначалось, за Договором відступлення Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" набула прав кредитора щодо компанії ROSUKRENERGO AG за Агентською угодою в розмірі 160 440 000 доларів США, за Контрактом № 2107-03/06 в розмірі 283 000 000 доларів США, за Контрактом № 2107-03/06 в розмірі 1 229 910 000 доларів США, за Контрактом № 2107-06/06 в розмірі 3 350 000 доларів США та за Контрактом № НОМЕР_1 в розмірі 23 300 000 доларів США.
При цьому предметом Контрактів № 2107-03/06, № 2107-06/06 та № 2102-07-04 не був продаж товарів у кредит, а предметом Агентської угоди взагалі було вчинення ВАТ «Газпром`дій від свого імені та за рахунок компанії ROSUKRENERGO AG для організації транспортування природного газу (комісія).
Відповідно до частини четвертої 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Зазначена норма передбачає право продавця вимагати повернення товару при простроченні покупцем його оплати. Таке право може бути реалізоване шляхом пред`явлення продавцем вимоги до покупця про повернення товару, і лише у разі відмови у задоволенні такої вимоги або залишення такої вимоги без відповіді (тобто тоді, коли право вимоги буде порушене) продавець має право звернутися до суду з проханням захистити його порушене право та зобов`язати покупця повернути проданий товар. Тобто норма частини 4 статті 694 ЦК України не передбачає права продавця привласнити проданий товар без пред`явлення вимоги та без звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Крім того, частина 6 статті 694 ЦК України передбачає, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Оскільки Контракти № 2107-03/06, № 2107-06/06 та № 2102-07-04 не містять умов про право кредитора вимагати повернення неоплаченого товару та/або про право застави кредитора на проданий товар, то такі Контракти не можуть бути розцінені як договори на продаж товару у кредит.
Відповідно до положень статті 546 глави 49 ЦК України застава є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.
Поняття застави розкрите в статті 1 Закону України «Про заставу`та у статті 572 ЦК України.
Згідно з положеннями цих норм застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Статтею 17 Закону України «Про заставу», а також статтею 586 ЦК України встановлено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна врегулювані Цивільним кодексом України та Законом України Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Частиною 3 статті 577 ЦК України, статті 15 Закону України «Про заставу`та статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень`застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Згідно статей 589 та 590 ЦК України, статті 20 Закону України «Про заставу`у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому законодавством України встановлено, що майно, на яке було звернуто стягнення, повинне бути реалізоване у встановленому законом порядку -на аукціоні (публічних торгах), якщо інше не було передбачено договором.
Так згідно з статтею 591 ЦК України, статтею 21 Закону України «Про заставу`реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором.
Необхідно зазначити, що частиною 2 статті 591 ЦК України передбачено, що початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Тобто законодавство встановлює, що якщо можливість звернення стягнення на предмет застави, а також початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів не була визначена договором між сторонами або законом, то звернення стягнення на предмет застави може бути здійснене виключно за рішенням суду і початкову ціну предмета застави може визначити також виключно суд. При цьому самостійне визначення кредитором початкової ціни предмету застави, за відсутності права такого визначення, передбаченого договором чи законом, є неможливим.
Якщо перший аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. Початковою ціною другого і наступних аукціонів вважається ціна, зменшена на 30 відсотків по відношенню до початкової ціни попереднього аукціону.
Якщо другий і наступні аукціони (публічні торги) оголошені такими, що не відбулися, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою за початковою ціною, яка була запропонована на останньому аукціоні (публічних торгах). У разі якщо заставодержатель відмовився залишити заставлене майно за собою, це майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором.
Тобто законодавство України передбачає можливість залишення кредитором майна боржника за собою лише після вчинення цілого ряду послідовних процедур, що полягають у зверненні кредитора до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно, отримання відповідного судового рішення, приведення цього рішення до виконання, організації і проведення неодноразових публічних торгів через спеціалізовану організацію.
Як вже зазначалось вище, за Договором відступлення Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" набула прав кредитора щодо компанії ROSUKRENERGO AG за Агентською угодою в розмірі 160 440 000 Умови Контрактів № 2107-03/06, № 2107-06/06 та № 2102-07-04 не містять застережень щодо продажу товару у кредит та права застави Продавця на переданий природний газ, що також вказує на те, що вказані контракти не є договорами продажу товару в кредит.
Згідно предмету Агентської угоди від 29.07.2004 р. (п.1.1.), укладеної між ВАТ «Газпром`та компанією ROSUKRENERGO AG, ВАТ «Газпром»(Агент) зобов`язується за дорученням компанії ROSUKRENERGO AG (Принципал) за винагороду укласти контракти і здійснити будь-які інші юридичні і фактичні дії для організації транспортування природного газу, що належить Принципалу, в період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2028 року по території Республіки Узбекистан, республіки Казахстан і Російської Федерації.
Тобто вказана Агентська угода є договором комісії (стаття 1011 ЦК України), а не договором купівлі-продажу, а тому до відносин між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG щодо уступленої за Агентською угодою заборгованості не можуть бути застосовані правові норми, які регулюють відносини купівлі-продажу, у тому числі правові норми щодо продажу товарів у кредит, зокрема положення частини 4 статті 694 ЦК України.
Таким чином, оскільки за Договором відступлення від ВАТ «Газпром`та ТОВ «Газпром експорт`до НАК "Нафтогаз України" перейшли права грошової вимоги до компанії ROSUKRENERGO AG на суму 1,7 млрд. доларів США не лише за договорами купівлі-продажу природного газу, а й за Агентською угодою, то застосування до відносин боргу між НАК "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG правової норми, що регламентує відносини виключно купівлі-продажу (ч. 4 ст. 694 ЦК України), є в будь-якому випадку неправомірним.
Викладене вище свідчить, що набуття Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" права власності на природний газ обсягом 11 млрд. куб. м. не могло відбутися внаслідок реалізації права вимоги повернення неоплаченого товару, проданого в кредит.
Відповідно до положень статті 546 глави 49 ЦК України притримання є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.
Статтею 594 ЦК України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.
Законодавством України передбачено, що реалізація кредитором права притримання не призводить до набуття кредитором права власності на притримувану річ.
Відповідно до статті 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Більше того, частина друга цієї ж статті ЦК України передбачає право боржника на розпорядження річчю, яку притримує кредитор, попередивши набувача речі про її притримання та про права кредитора. Тобто законодавство не передбачає обов`язку боржника при розпорядженні річчю, яку притримує кредитор, повідомляти про таке розпорядження кредитора.
Статтею 597 ЦК України встановлено, що вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу. Тобто вказана стаття містить відсилання і передбачає, що кредитор вправі задовольнити свої вимоги лише шляхом звернення стягнення на притримувану річ в порядку, передбаченому для заставних відносин. Він зобов`язаний ініціювати реалізацію притримуваної речі шляхом її продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлене договором.
Як вже зазначалось частиною 2 статті 591 ЦК України передбачено, що початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Тобто у випадку притримання законодавство також встановлює, що якщо можливість звернення стягнення на річ, що притримується, а також початкова ціна такої для її продажу з публічних торгів не була визначена договором між сторонами, то звернення стягнення на притримувану річ може бути здійснене виключно за рішенням суду і початкову ціну притримуваної речі може визначити також виключно суд. При цьому самостійне визначення кредитором початкової ціни продажу притримуваної речі, за відсутності права такого визначення, передбаченого договором, є неможливим.
Наведені вище норми законодавства виключають можливість кредитора на отримання права власності на притримувану річ, а передбачають лише можливість задоволення вимог кредитора за рахунок такої речі через передбачену законодавством процедуру.
Крім того необхідно відмітити, що згідно з статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виходячи з цього реалізація права притримання правомірно може бути здійснена кредитором лише за наявності умови про таке право у договорі між боржником та кредитором.
Агентська угода № 1 від 29 липня 2004 р., укладена між ВАТ «Газпром`та компанією ROSUKRENERGO AG, контракт № 2102-07-04 купівлі-продажу природного газу від 09 лютого 2007р., укладений між ТОВ «Газпром експорт» та компанією ROSUKRENERGO AG, контракт № 2107-03/06 купівлі-продажу природного газу від 24 липня 2004р., укладений між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG, контракт № 2107-06/06 купівлі-продажу природного газу від 04 січня 2006р., укладений між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG та контракт № 2105-07-12 купівлі-продажу природного газу від 01 жовтня 2007р., укладений між ТОВ «Газпром експорт`та компанією ROSUKRENERGO AG, не містять умов про право кредитора притримати майно боржника.
Також наявні у справі документи свідчать, що між НАК "Нафтогаз України" та компанією ROSUKRENERGO AG не було укладено окремого договору, який би містив умову про право кредитора на притримання.
Також необхідно відмітити, що стаття 594 ЦК України передбачає, що притримати річ божника має право кредитор, який правомірно володіє річчю.
Тобто для реалізації такого права річ, що може бути притримана, повинна знаходитись у володінні боржника.
Однак, як випливає зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 1998 р. № 1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу`та договору № 118-152 зберігання природного газу від 24 червня 2008р., укладеного між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Дочірньою компанією «Укртрансгаз», природний газ, що належав компанії ROSUKRENERGO AG та знаходився в підземних сховищах газу, не перебував у володінні Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 р. № 1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу`Кабінет Міністрів України погодився з пропозиціями Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, Фонду державного майна та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу шляхом створення дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", у тому числі, з транспортування та зберігання природного газу - компанії "Укртрансгаз".
Крім того, 24 червня 2008 року між НАК "Нафтогаз України" та ДК «Укртрансгаз`було укладено договір № 118-152 зберігання природного газу, згідно умовами якого ДК «Укртрансгаз`зобов`язалась за плату протягом з 16 квітня 2008 року по 15 квітня 2009 року зберігати в підземних сховищах газу природний газ, переданий їй Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", і повернути останній у схоронності рівну кількість газу зазначеної у договорі якості, а Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зобов`язувалась внести плату за зберігання у встановлені даним договором строки. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передавала ДК «Укртрансгаз`на зберігання в підземні сховища газу газ, що належить компанії ROSUKRENERGO AG, з якою НАК "Нафтогаз України" уклала зовнішньоекономічні контракти.
Тобто функції зберігання природного газу безпосередньо здійснювались не Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" а її Дочірньою компанією «Укртрансгаз», а отже НАК "Нафтогаз України" не могла володіти природним газом, що належав компанії ROSUKRENERGO AG та знаходився в підземних сховищах газу, і відповідно не могла здійснити притримання такого газу.
Виходячи з цього набуття Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" права власності на природний газ обсягом 11 млрд. куб. м. не могло відбутись внаслідок реалізації права на притримання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України.
При вирішенні справи судом береться до уваги і те, що Відповідач пред`явлений заступником Генерального прокурора України адміністративний позов визнав повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 136 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи. Судове рішення у зв`язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статтею 112 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії Відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Колегія суддів враховує, що уповноваженим представником Відповідача було подано письму заяву, яка долучена до матеріалів справи.
Зважаючи на те, що відповідач позовні вимоги визнав повністю, а заінтересовані особи -прокурор, позивач і третя особа наполягають на задоволенні адміністративного позову, дії відповідача щодо визнання позову не порушують чиї-небудь права, свободи та інтереси.
Приписом ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 51, 69, 70, 71, 112, 136, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про надання Прем`єр-міністром України доручення від 21.01.2009 р. за № 14.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Н.М. Клименчук
Т.І. Шейко
Повний текст постанови виготовлено 26.10.2010