Справа № 2а-542

2009 рік

П О С Т А Н О В А

I М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

10 червня 2009 року             Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1

в складі:     головуючого             - судді Кордика С.В.

при секретарі             - Голова А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки ОСОБА_1 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки ОСОБА_1 про покладення обов’язку вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати УПФУ в Совєтському районі АР Крим провести перерахунок призначеної йому пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2006 року по теперішній час. Крім того, просив поновити строк для звернення до суду за захистом порушеного права за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію в УПФУ в Совєтському районі АР Крим, крім цього відноситься до категорії пенсіонерів, які мають статус «Дитина війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, тому має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 вказаного Закону, позивач зазначив, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але відповідачем розмір вказаної допомоги виплачується не в повному обсязі, у зв’язку з чим, позивач просив визнати пропуск строку звернення до суду за захистом порушеного права із поважних підстав та задовольнити заявлені вимоги.

Позивач у судове засідання не з’явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав на адресу суду заяву в якій зазначає, що позовні вимоги підтримує та посилаючись на похилий вік і стан здоров’я просить справу розглядати за її відсутності.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, відповідач надав на адресу суду заперечення проти позову та документи в їх підтвердження, крім того, просить суд справу розглядати без участі його представника і не заперечує проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

З огляду на викладене, враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливим відповідно до положень ст. 122 ч. 3 КАС України, розгляд і вирішення справи здійснити в порядку письмового провадження на основі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з положень п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року, № 8-2 Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці ОСОБА_1, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Отже, відповідач у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень, тому суд дійшов висновку, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Таким чином, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо спонукання відповідача, якій являється суб’єктом владних повноважень, провести перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги, суд зобов’язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являється його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Як вбачається з матеріалів справи позивач народився 01 вересня 1935 року, є пенсіонером за віком та має статус дитини війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не спростовується у письмових запереченнях відповідачем.

При таких обставинах, виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.

Зокрема статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2008 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей  війни» запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Зазначений порядок Кабінетом Міністрів України розроблено та затверджено не було.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що пільги, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджені не були, у зв’язку з чим, заслуговують на увагу доводи відповідача про необґрунтованість позовних вимог щодо проведення перерахунку пенсії позивача за 2006 рік у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

При цьому, питання про конституційність зазначеної статті Закону України «Про держаний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не розглядалося.

Згідно зі ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, у 2007 році були внесені зміни, відповідно до яких підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону від 19 грудня 2006 року № 489-V, дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік зупинена.

Положення ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, а також зупинення дії статті 6 на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, положення п. 12 статті 71, а також ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09 липня 2007 року.

Як зазначив Конституційний Суд України в п. 5 резолютивної частини Рішення від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Пунктом 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно з якою «Дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте згідно з п. 2 резолютивної частини Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України (є не конституційним).

Згідно з п. 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в п. 6 резолютивної частини Рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, як вбачається з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI, зміни та доповнення в ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не вносилися.

Відповідно до частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

При цьому, враховуючі положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру місячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 62 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Частиною 3 статті 62 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Відповідно розмір мінімальної пенсії за віком з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 рік становив 410,06 гривень; з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 рік становив 415,11 гривень.

Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни буде становити:

з липня по вересень 2007 року – 410,06 гривень х 30% = 123,02 гривень щомісячно;

з жовтня по грудень 2007року – 415,11 гривень х 30% = 124,53 гривень щомісячно.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач щомісячну державну соціальну допомоги як дитина війни у 2007 році не отримував.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у наступному розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Судом встановлено, що відповідачем у 2008 році позивачу виплачувалась щомісячна соціальна державна допомога як особі, яка має статус «Дитина війни» частково відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року.

Розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2008 рік, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року та проведених відповідачем виплат необхідно здійснювати за наступною формулою:

(розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на певний період х 30 %) – фактично сплачена відповідачем сума державної соціальної допомоги за один місяць = розмір щомісячної державної соціальної допомоги недоплаченої позивачу.

Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога позивача за 2008 рік буде складати:

-  з травня по червень (481 гривня х 30 %) = 144,30 - 48,10 = 96,20 гривень щомісячно;

- з липня по вересень (482 гривень х 30%) = 144,60 - 48,20 = 96,40 гривень щомісячно;

- з жовтня по грудень (498 гривень х 30%) = 149,40 - 49,80 = 99,60 гривень щомісячно.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році діє прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли в грудні 2008 року. При цьому, розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Тобто, у 2009 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить 498 гривень.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем за період з січня по квітень 2009 року позивачу виплачувалась щомісячна соціальна державна допомога як особі, яка має статус «Дитина війни» також частково відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року.

Однак, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2009 рік, з урахуванням проведених відповідачем виплат необхідно також здійснювати за наступною формулою:

(розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на певний період х 30 %) – фактично сплачена відповідачем сума державної соціальної допомоги за один місяць = розмір щомісячної державної соціальної допомоги недоплаченої позивачу.

Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога позивача з січня по квітень 2009 року буде складати:

- з січня по квітень (498 гривень х 30%) = 149,40 - 49,80 = 99,60 гривень щомісячно.

Статтею 8 КАС України проголошений принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. При цьому, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 9 ч. 4 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України або закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для осіб, які мають статус «Дитина війни» є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є «дітьми війни». Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист з боку держави.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.

За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

За преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13 березня 2008 року № 209/14900, саме на територіальні  управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України (у 2007 році – бюджетна програма КПКВ 3508100 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищені до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами»).

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги позивачу є Управління Пенсійного Фонду України в Совєтському районі АР Крим.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо недонарахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 %, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальній захист дітей війни».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на донарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни за 2007-2009 рік, з дня визнання Конституційним судом України неконституційними відповідних норм законів України Про державний бюджет України на відповідний рік, а доводи відповідача щодо відсутності механізму та невизначеності, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нараховувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій, є безпідставними.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У позовній заяві позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, але не зазначає причину пропуску вказаного строку.

При цьому, відповідач у запереченнях наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Разом з тим, судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27 липня 2007 року.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27 липня 2007 року, відповідно річний строк сплинув 28 липня 2008 року.

Адміністративний позов поданий позивачем до суду 29 квітня 2009 року згідно відбитку штампу суду, тобто після закінчення річного строку з моменту, коли він мав би дізнатися про порушення його права.

Частиною 2 ст. 100 КАС України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд не вбачає поважних причин пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, тому вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню.

Таким чином, позивач пропустила річний строк звернення до суду у частині вимог про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2007 рік.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме донарахуванню підлягає щомісячна державна соціальна допомога у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з травня по грудень 2008 року у розмірі - 780,40 грн. = (96,20 грн. х 2 місяці) + (96,40 грн. х 3 місяці) + (99,60 грн. х 3 місяці), а також з січня по квітень 2009 року у розмірі – 398,40 грн. (99,60 грн. х 4 місяці).

При цьому, суд вважає можливим у відповідності до ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог і зобов’язати відповідача, в тому числі, виплатити не донараховану позивачу відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", щомісячну державну соціальну допомогу за вказані вище періоди у визначеному вище розмірі, що на думку суду не буде суперечити завданню адміністративного судочинства відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки ОСОБА_1 (АР Крим, Совєтський район, смт. Совєтський, вул. 50 років СРСР, 4, ЄДРПОУ 22300323) провести донарахування та виплату ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АР Крим, Совєтський район, с. Чорноземне, вул. Ювілейна, б. 11, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з травня по грудень 2008 року у сумі – 780 (сімсот вісімдесят) гривень 40 копійок, а також за період з січня по квітень 2009 року у сумі – 398 (триста дев’яносто вісім) гривень 40 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 шляхом подачі у десятиденний строк з дня її проголошення, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, та двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги, який вираховується з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя:         підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Совєтського районного АР ОСОБА_1 Кордик