Справа № 2-а-17/10р.

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

Іменем України

      19 лютого 2010 року       Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді               - Богдан М.В.

при секретарі                                           - Коваленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова про поновлення пропущеного строку та про зобов’язання здійснити донарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за 2006-2007р.р.,

       В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, зобов’язати управління Пенсійного фонду в Комінтернівському районі м.Харкова здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування и виплати на її користь недоплачену їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006р. по 31.12.2007р. в сумі 2733 грн. 30 коп.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 вказала, що є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років не виплачувалась доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком.

    Ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 14.12.2009р. замінено первинного відповідача належним – УПФУ в Київському районі м.Харкова.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просила вважати відповідачем – УПФУ в Київському районі м.Харкова.  

Ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 14.12.2009р. замінено первинного відповідача належним – УПФУ в Київському районі м.Харкова.

Представник відповідача в судове засідання не з*явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. З наданих до суду заперечень вбачається, що відповідач адміністративний позов   не визнав, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також розглядати справу за відсутності представника відповідача.

В обґрунтування  своїх доводів представник відповідача зазначив, що дії Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірним через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому відповідач зазначив, що необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

Також, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши  докази у їх сукупності, вважає, що  позов підлягає задоволенню частково  з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 народилася 24 листопада 1938 року.

Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією посвідчення позивача з проставленим в ньому штампом «Дитини війни».

Відповідач не заперечує того факту, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України„ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

  Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07   пункт 12 статті 71  Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»  було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).  

Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані  не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.

    Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Київському районі м.Харкова повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

    Як вбачається з матеріалів справи відповідач у 2007 році не сплачував позивачу підвищення до пенсії.

    Але з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. відповідач мав щомісячно нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що складає 742,65 грн. ( в тому числі у липні – 123,02 грн., серпні -123,02 грн., вересні -123,02 грн., жовтні – 124,53 грн., листопаді – 124,53 грн., грудні – 124,53 грн.).

    Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

    Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

 Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова  відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством,  та виплата підвищення до пенсії позивачу.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова .  

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30%  доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Київському районі м.Харкова, по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивача на  своєчасне нарахування та отримання  доплати до пенсії.

Посилання відповідача на законодавчу неврегульованість питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р. № 2195 суд вважає хибним, з таких підстав.

Відповідно до ст.. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 8 КАСУ звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду,  тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином,  суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.  22, 46, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V,  Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року , Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 1, 3, ч.2 ст. 11, ч. 2 ст. 72, 94, 99, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162,  ст.ст. 163, 167, 186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

    П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова про зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова по не виконанню з  09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до  порушення прав ОСОБА_1 на  своєчасне нарахування та отримання  доплати до пенсії за період з 09.07.07 року по 31.12.07 року.

             Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова нарахувати ОСОБА_1  доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., та провести позивачу відповідні виплати.

     В іншій частині позовних вимог відмовити.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Комінтернівський районний суд м.Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ -