Справа №22ц-3553 від 2006 р.                 Головуючий у І інстанції

Гібалюк Т.Я.

Категорія 19   Доповідач Рудь В.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2006 р. червня 19 дня колегія суддів Судової палати з цивільних справ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого                                Рудь В.В.

Суддів                                   Ремеза В.А., Можелянської З.М.

При секретарі                        Агаповій В.Г.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 14 лютого 2006 р. за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Дніпроазот", Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Дніпродзержинську про встановлення факту каліцтва, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -

встановила:

У липні 2003 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою до ВАТ "Дніпроазот", Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Дніпродзержинську про визнання отриманої 13.07.2002 р. травми, при виконанні трудових обов'язків виробничою травмою. В ході розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнював вимоги (а.с. 29, 46).

Він зазначав, що працював у відповідача тривалий час водієм. 13.07.2002 р. по розпорядженню адміністрації буй направлений в цех "ІНФОРМАЦІЯ_1", потім в цех №1Б для проведення демонтажу пальника. При виконанні роботи, перебуваючи на робочому місці в кабіні автокрана "ІНФОРМАЦІЯ_2", державний номер НОМЕР_1, помітив викид отрутної речовини газоподібного аміаку.

Оскільки продовжувати роботу було неможливо, взявши протигаз, став спускатись з автокрану, на висоті 1.3 м. стрибнув з крана та зразу ж відчув різкий біль в області спини. Разом з іншими робітниками вибіг з цеху. Через гострий біль у спині працювати не зміг, про що повідомив майстра та чергового механіка.

2002                           р. на роботу вийти не зміг, 15.07.2002 р. звернувся в лікарню. З 18.07.2002 р. по 2.09.2002 р. знаходився на стаціонарному лікуванні.

2003                           р. встановлена III група інвалідності по загальному захворюванню, з 3.03.2003 р. переведений працювати сторожем.

Посилаючись на те, що адміністрація ВАТ "Дніпроазот" відмовила в складенні акту по формі Н-І, ОСОБА_1 просив встановити факт травми 13.07.2002 р. на виробництві, стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Дніпродзержинську 225 грн. матеріальної шкоди, 37000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 14 лютого 2005 р. в задоволенні позову про встановлення факту травмування на виробництві, відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на неповне з"ясування обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги та заявлених вимог, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд в рішенні зазначив, що представник позивача відмовилась від призначення і проведення судово-медичної експертизи щодо з"ясування причин захворювання у позивача, та що суд не встановив обставин отримання ОСОБА_1 каліцтва на виробництві.

Такі висновки суду свідчать про неповне з"ясування обставин по справі, прав та обов'язків сторін.

Так, із справи видно, що в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на відмову ВАТ "Дніпроазот" скласти акт по формі Н-І про нещасний випадок на виробництві, який мав місце 13.07.2002 р. при виконанні ним трудових обов'язків.

Перевіряючи доводи ОСОБА_1 який звернувся до суду з заявою про встановлення факту каліцтва на виробництві в порядку п.З ст.273 ЦПК України (в редакції 1963 р.), суд не взяв до уваги, що відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31.03.1995 р., з послідуючими змінами, при застосуванні п.З ст.273 ЦПК України, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв"язку з виконанням державних чи громадських обов"язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 р.) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов'язані із встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також якщо при каліцтві у зв"язку з виконанням державних чи громадських обов'язків призначається пенсія особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Суд не взяв до уваги також роз'яснення, які містяться в п.1-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р., з послідуючими змінами, згідно яким суди повинні враховувати, що спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом (незалежно від форм власності та видів їх діяльності) щодо права на відшкодування шкоди, одноразову допомогу, їх розміру, його перерахунку, а також наявності порушення правил охорони праці, відмови

власника скласти акт про нещасний випадок, визначення ступеня вини власника і потерпшого та інших умов, від яких залежить розмір відшкодування шкоди, підлягають судовому розгляду в порядку, передбаченому гл.ХУ КЗпП.

З врахуванням викладеного та вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України суд не роз"яснив ОСОБА_1 його права на уточнення позовних вимог щодо відмови відповідача по складанню акта по формі Н-І відносно обставин, які мали місце з позивачем 13.07.2002 р., та щодо законності акта форми Н-5 від 23.07.2002 р., що свідчить про порушення прав останнього та фактично неповний розгляд заявлених ним вимог. Вказані обставини відповідно до п.5 ст.311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 311, 313,315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 14 лютого 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Судді апеляційного суду                                      підписи

Вірно:

Доповідач  В.В.Рудь