апеляційний суд закарпатської області

88000. м.Ужгород, вул. О.Довженка, 7                                                  тел./факс: (0312) 61-53-83

Справа № 22-902                                   Головуючий у першій інстанції -Бліщ О.Б.

Доповідач - Куштан Б.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05 липня 2006 р. колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Куштана Б.П., суддів: Кеміня М.П. та Фазикош Г.В., при секретарі Янкович К.В., розглянувши  у  відкритому   судовому  засіданні  в  м.   Ужгороді  цивільну  справу  за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Рахівського районного суду від 17 квітня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про припинення ремонту автомобілів, -

встановила:

ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду в березні 2006 р. На обґрунтування зазначав, що проживає навпроти відповідача (по АДРЕСА_1), який впродовж 9 років займається ремонтом автомобілів з порушенням передбачених наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.06.96 р. № 173 розривів від станцій технічного обслуговування до житлових будинків. Указана діяльність порушує спокій на вулиці, забруднює навколишнє середовище. Звернення до різних інстанції позитивних результатів не дало.

Просив на підставі ст. 16 п.2 ЦК, ст. 42 Закону «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» зобов'язати ОСОБА_2 припинити дії по ремонту автомобілів (стендове регулювання карбюраторів з наступним випробуванням на двигуні автомобіля, в тому числі на проїжджій частині вулиці) за місцем проживання (АДРЕСА_1), які порушують його право на спокій.

Рішенням суду від 17.04.06 р. у позові відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Доводи апелянта стосуються порядку з'ясування судом обставин справи та дослідження доказів (зокрема, показань свідків).

У запереченні на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення без змін. Скаргу вважає безпідставною та необгунтованою.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності з видом діяльності «вулканізація шин та інше». Нормативні акти, на які посилається позивач, передбачають певні обмеження щодо розміщення станцій технічного обслуговування стосовно житлової та громадської забудови, проте факт існувтня в ОСОБА_2 саме такої станції не підтвердився. Листи й повідомлення різних інстанцій з приводу діяльності відповідача носять рекомендаційний характер. Санітарно-епідеміологічним обстеженням у дворі та на проїжджій частині вулиці забруднення навколишнього середовища не виявлено. Контрольних замірів на предмет завищеного рівня шуму та загазованості повітря за місцем діяльності відповідача комісіями не проводилось. Паркування легкових автомобілів біля будинку ОСОБА_2 не створює небезпеки дорожньому руху. Відсутність зазначених у позові порушень підтверджується також показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та письмовою заявою сусідів сторін. За таких обставин у позові слід відмовити як недоведеному.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін, з таких мотивів.

За правилами ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ст. 42 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 р. (зі змінами та доповненнями на 09.02.06 р.), на яку як на підставу своїх вимог посилається позивач, передбачає, що головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують як захід для припинення порушення санітарного законодавства обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками в разі невідповідності їх вимогам санітарних норм.

Як убачається з матеріалів справи, в.о. головного державного лікаря Рахівського району ОСОБА_6 24.10.05 р. заборонив ОСОБА_2 проводити підприємницьку діяльність по ремонту автомобілів біля свого житлового будинку поАДРЕСА_2 (а.с. 15,16). Доказів продовження робіт біля будинку (на вулиці, як стверджує позивач) у справі немає.

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.06.96 р. № 173 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.07.96 р. № 379/1404, на які також посилається позивач, регулюють розриви, зокрема, від станцій технічного обслуговування до житлових будинків і громадських будівель (додаток № 10). Судом встановлено, що відповідач не має такої станції. Указаний висновок нічим не спростований.

Відсутні також докази порушення відповідачем права позивача на спокійне проживання. Так, згідно з актом санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта (АДРЕСА_2) від 15.06.05 р. у дворі відповідача та на проїжджій частині забруднення навколишнього середовища не виявлено (а.с.35). Рівень шуму не замірявся. Паркування автомобіля на вулиці біля власного будинку небезпеки дорожньому руху транспортних засобів не створює (а.с41). Сусіди відповідача претензій до його діяльності не мають (а.с.38, 56-62).

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів визнала, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення. Твердження апелянта про не об'єктивну оцінку доказів спростовуються протоколом судового засідання, зауважень на який з приводу допущених у ньому неправильностей або неповноти змісту позивач не подавав.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1,308, 313,314ч.1 п.1,315,317, 319 ЦПК України, -

ухвалила:

1.  Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

2.             Рішення Рахівського районного суду від 17 квітня 2006 р.залишити  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена з касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.